4. Семантика народних художніх образів.

Єдність і гармонія різних форм народного мистецтва в комплексі традиційно-побутової культури забезпечувалися завдяки їх іконографічній і кольоровій спільності. Так, розписи, керамічні вироби, декоративні тканини доповнювали і збагачували одне одного. Ті ж орнаментальні сюжети, але в різних сполученнях, „ чергувалися і повторювалися у різьбленні, стінописі, ткацтві. Найбільш давніми серед них є геометричні мотиви, які походять від давніх язичницьких вірувань і культів. Найпростіші архаїчні мотиви — лінії, кола, хрести, ромби, квадрати, крапки — прикрашали глиняний посуд первісних людей, вироби з каменю, дерева, кісток.

Ці орнаменти становили первинний шар в іконографії народів світу. Багато спільних рис можна знайти і в творчості народів, які проживають у схожих природних умовах, близьких за історичною долею, характером економічної діяльності. Паралелі, що так щільно пронизують культуру східних слов'ян, відбилися на іконографічній поверхні народного мистецтва. Стилістична єдність стосується не

тільки геометричної орнаментики, але й пізніших образотворчих надбань.

Звернення до археологічних матеріалів, їх детальний аналіз і співставлення з етнографічними даними дозволили встановити стадіальну послідовність розвитку давньої символіки, розкрити змістове значення мотивів та їх трансформоване відображення у традиційній орнаментиці. Одним з первинних мотивів вважається ромбо-меандровий візерунок, який був у пізньопалеолітичному мистецтві символом мамонта-блага (графічно він відтворює малюнок дентину на зрізі бивня цієї тварини). Переосмислений у наступні історичні епохи, цей мотив виступав у землеробських культах Європи ідеограмою родючості.

Хрестоподібні кола, фігури, розетки слугували символами вогню, сонячного божества. Ідея кола, властива всім народам, зокрема стародавнім слов'янам, зосереджувала космологічні грані язичництва, світоглядне уявлення про місце людини в світі. У колі як своєрідній наочній формі світу людина знаходила його центр і межі. Величний культ життєдайного божества освітлює архітектурну пластику, живописний і графічний напрями народної творчості.

У зв'язку з технікою вишивання формула кола трансформувалася в багатокутник, ромб, квадрат, розетку. В архаїчних композиціях ці мотиви часто пов'язані між собою —розетка вишивається в ромбі, хрест зливається з розеткою тощо. Далі відбулося переосмислення солярного значення хреста і розетки: хрест став символом християнства, а розетка у рослинних орнаментах сприймалася за узагальнений, стилізований образ квітки. Найпростіші геометричні мотиви, такі як горизонтальна й хвилиста лінії, певно, означали землю і воду. Квадрат, поділений на чотири рівних частини з крапками, був символом засіяного лану, ромб з видовженими сторонами нагадував про вінці зрубу.

До архаїчного шару в традиційному українському мистецтві належать і зооморфні образи коня, птахів та інших, що були тотемами давніх людей.

В орнаментах українського народного мистецтва збереглися досьогодні не лише елементи первинної символіки, але й пізніші іконографічні мотиви, пов'язані зі світоглядом стародавніх слов'ян. Серед них — сюжетні композиції, побудовані на образах язичницьких богів, які уособлювали сили природи: жіноча постать з піднятими руками — «велика богиня», заступниця («берегиня») життя на землі, яка сприяє зародженню життя, плодючості. Вона зображується разом із підвласними їй стихіями у колі вершників, із птахами в руках. Сюжет «великої богині» був поширений у міфології та іконографії землеробських народів Середземномор'я, Малої Азії, Кавказу. Цей мотив у російських візерунках іноді ототожнюють з Мокошшю — богинею давньоруського язичницького пантеону, яка була покровителькою жіночих занять, зокрема прядіння і ткацтва.

Серед геометризованих рослинних мотивів найчастіше зустрічалися багатопелюсткові розетки. їхню основу становив народний землеробський календар: пелюстки розетки у чергуванні з кучериками означали місяці року. У рослинній орнаментиці багатопелюсткова розетка вже виступала абстрактним образом квітки.

Рослинний світ народного мистецтва ввібрав у себе все розмаїття та барвистість живої природи. Найдавніші зразки рослинної орнаментики збереглися в декорі культової архітектури X—XIII ст., у малюнках заголовних літер літописів. Найбільшого розвитку вона набуває в образотворчому народному мистецтві наступних століть. Головним рослинним мотивом у художніх виробах українських народних майстрів був вазон, згодом — букет.

У зображенні рослин, що вертикально піднімаються на рушниках, килимах, декоративних розписах, дослідники вбачають відгомін первісного культу «світового дерева» («дерева життя»), симетрія якого означала встановлення зв'язків між частинами світу (Землі, небесної та інших сфер) і припинення хаосу. В українському народному мистецтві дерево зображується з парносиметричними гілками або такими, що чергуються; на вигинах гілок ростуть квіти. В'юнка гілка малювалася у вигляді нескінченної хвилястої стеблини, від якої у різні боки ритмічно відгалуджуються листя, бруньки, квіти, грона винограду. Між геометричними, зооморфними, антропоморфними і рослинними орнаментами чіткі межі не простежуються: рослинні сюжети могли бути виконані у геометричних формах і навпаки. Прикладом є також трансформація у вишивках геральдичного орла у квіткові сюжети.

Для розуміння давніх нашарувань в іконографії народного мистецтва має значення аналіз композиційних основ орнаментики. Триярусне розміщення орнаментальних мотивів несе певне змістове навантаження — у ньому відбилися космогонічні й світоглядні уявлення стародавніх про будову Всесвіту.

Образ Всесвіту втілювався і в об'ємно-просторовій композиції житла. Дах і коник, яким воно завершувалось, співвідносилися з небесною сферою. У ритмах орнаменталышх композицій, чергуванні рельєфів архітектурної пласинси відбивалася циклічність природних явищ.

Ос&шслюючи Всесвіт, людина намагалася захистити себе від ворожого впливу непізнаних сил. Для цього вона вдавалася до орнаментів як своєрідних замовлянь. Атропеїчні (захисні) функції виконували різьблені й мальовані мотиви на фасадах і в інтер'єрах житла, декоративні тканини, дрібна пластика, писанки тощо.

Із плином століть орнаментика народаого мистецтва значною мірою втратила своє давнє значення. На перше місце вийшла її декоративна функція. Це в свою чергу зумовило посилення художньої виразності та образності народного мистецтва. Звернення народних митців до реальних джерел призвело до появи нових елементів в іконографії та спрямувало її подальший розвиток. Так, в українське традиційне мистецтво XIX ст. увійшли реалістичні форми рослинного і живого світу. До дійсних маків, волошок і троянд наблизилися вишиті і виткані квіти; урізноманітнилися зооморфні мотиви. Сюжет «берегині» набув суто побутових і соціальних характеристик: жінка в одязі селянки чи барині. Народне мистецтво дедалі більше відчувало вплив західноєвропейських стилей — барокко, рококо та ін.

Одночасно народжується побутовий жанр, який відображає життя селянина. Побутові сюжети (картинки жіночої праці, будівництва оселі, праці ремісників) розширюють традиційні іконографічні межі та й згодом посідають основне місце в живописному, графічному і пластичному напрямах народного мистецтва. Найбільшого розвитку побутовий жанр знаходить у народній станковій графіці вже нашого часу. Але й у сучасних творах зустрічаються символи сивої давнини. Прикладом може бути популярний сюжет подорожі в санях, семантично пов'язаний з темою райських кущів. Квітучі рослини, дивовижні птахи, серед яких рухаються сани, вказують на потойбічний світ.

Отже, при розгляді українського народного образотворчого мистецтва відкривається ряд історико-культурних нашарувань і запозичень, динамічність і взаємозв'язок яких і визначили його художню своєрідність. Пройшовши складний шлях, на якому були і цінні надбання, і втрати, українське народне мистецтво увібрало усе краще і невипадкове, що має бути збережене нами і передане як цінна спадщина майбутнім поколінням.

Тема: Культура традиційна і сучасна.

Мета: озайомти студентв з поняттям «національної культури», народними витоками професійної культури, культурою українців за межами України.

План.

1. Народні витоки професійної культури.

2. Українська еміграція та її чисельність.

3. Соціальна адаптація і громадсько-політичне життя української еміграції.

4. Збереження і розвиток національної духовності українців у діаспорі.

Література.

1. Етнографія України: Навч. посібн. / за ред. проф. С.А. Макарчука. – Вид. 2-е, перероб. і доп. – Львів: Світ, 2004.

2. Матейко К.І. Український народний одяг. – К., 1977.

3. Наулко В.І. та ін. Культура і побут населення України. – К., 1993.

4. Пономарьов А. Українська етнографія. – К., 1994.

5. Українська минувшина. – К., 1993.

Додаткоа література.

1. Берзина М. Я. Формирование этнического состава населения Канады. М., 1971; Брук С. И. Население мира: Этнодемогр. справ. M., 1986;

2. Євтух В. Б. Українські етнічні групи США і Канади: соціально-економічний аспект.

3. К., 1980; Зарубіжні українці: Дов. К,, 1991; Крикуненко В. Міст до Атлантиди / / Літ. Україна. 1990. 10 трав.;

4. Курочкін О. В. Українські переселенці до Казахстану / / Нар. творчість та етнографія. 1984. № 4;

5. Наулко В. И. Украинская этническая группа Ка нады / / Расы и народы. М., 1984.

6. Вып 16; Наулко В. /., Чорна Н. В. Динаміка чисельності українців у XVIII—XX ст.//Нар. творчість та етнографія. 1990. № 5;

7. Свод этнографических терминов и понятий Под ред. Ю. В. Бромлея, Г. Штробаха. М., 1988. Вып. II;

8. Чижикова Л. Н. Кубанские станицы. М., 1976; Чижикова Л. Н. Русско-украинское пограничье. М., 1988;

Відповісти на питання.

1. Характерні риси культуротворення українського народу.

2. Територіальні особливості розселення української діаспори.

3. Збереження і розвиток національної духовності українців у діаспорі.