6.3. Основні способи захисту населення в надзвичайних ситуаціях

Укриття населення Захист населення і територій —

в захисних спорудах це створення необхідних умов

для збереження життя людей або зменшення втрат населення і завдання шкоди територіям при надзвичайних ситуаціях у мирний та воєнний час. До спосо­бів захисту населення відносяться:

• своєчасне оповіщення населення;

• заходи протирадіаційного та протихімічного захисту;

• укриття в захисних спорудах;

• проведення заходів евакуації населення та матеріальних за­собів;

• спостереження і лабораторний контроль;

• інженерний захист території;

• медичний захист населення та забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій;

• психологічний захист;

• екологічний захист;

• біологічний захист.

Укриття в захисних спорудах є одним з основних способів за­хисту населення.

Захисні споруди призначені для захисту людей від наслідків аварій (катастроф), стихійних лих, а також від вражаючих факторів зброї масового ураження та звичайних засобів нападу, дії вторинних вражаючих факторів.

Захисні споруди за своїм призначенням і захисними власти­востями поділяються на сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ) і найпростіші укриття — щілини.

Сховища (мал. 191) — це інженерні споруди, які надійно захищають людей від усіх вражаючих факторів ядерного вибуху, отруйних і СДОР, біологічних засобів, вражаючих факторів звичай­ної зброї, високих температур при пожежах, обвалів і уламків, зруй­нуванні будівель і споруд.

Сховища поділяються:

за місткістю — малої місткості (до 150 осіб), середньої міст­кості (від 150 до 450 осіб), великої місткості (більше 450 осіб);

за призначенням — для захисту населення, для розміщення органів управління і медичних установ;

за місцем розташуванням — вбудовані, окремо розташовані, метро­політени; у гірських виробках;

за термінами будівництва — збудовані завчасно, швидко збудовані;

за захисними властивостями

сховища, протирадіаційні укриття, найпростіші укриття — щілини (від­криті та перекриті). Сховища повинні будуватися з урахуванням наступних основних вимог:

• забезпечувати безперервне перебування у них людей не менше 2 діб;

• будуватися на ділянках, які не можуть бути затоплені;

• бути на відстані від мереж водостоку і каналізації;

• не дозволяється прокладання транзитних інженерних кому­нікацій через сховище (стислого повітря, гарячого водопостачання, газо- та паропроводів);

• прокладання трубопроводів каналізації та водопостачання допускається при наявності вимикаючих пристроїв;

• мати входи і виходи із тим ступенем захисту, що й основні приміщення; а на випадок завалу мати аварійний вихід;

• висота основних приміщень не повинна бути менше 2,2 м і рівень полу вище ґрунтових вод не менше як на 20 см.

Сховище має основні та допоміжні приміщення.

До основних відносяться: відсіки для тих, хто укривається, пункти управління, медичні кімнати.

До допоміжних відносяться: тамбур-шлюзи, фільтровентиля­ційні приміщення, санітарні вузли, приміщення для зберігання води та продуктів харчування та інші.

Відсіки для тих, хто укривається, обладнуються місцями для сидіння та спання згідно з нормами.

У сховищах у необхідній кількості розміщуються обладнання, меблі, прилади, інструменти, ремонтні матеріали, протипожежне і медичне майно.

Входи повинні забезпечувати можливість швидкого та безпеч­ного заповнення сховища. Кожне сховище повинно мати не менше двох входів, один з яких обладнується як аварійний.

Система постачання повітря забезпечує вентиляцію примі­щень захисної споруди та очистку зовнішнього повітря від радіоак­тивних, отруйних речовин і біологічних засобів.

Електропостачання та опалення здійснюється від зовнішніх джерел постачання. Для аварійного забезпечення великих захисних споруд передбачається автономне електропостачання. У невеликих захисних спорудах передбачається аварійне освітлення (переносні електричні ліхтарі та інші джерела).

Опалення проектується від загальної системи опалення. У неопалювальних приміщеннях слід передбачити установку опа­лювальних засобів. При заповненні сховища системи опалення ви­микаються.

Запас харчів у сховищах передбачається на 2 доби. Для розмі­щення продуктів обладнується приміщення.

Протирадіаційні укриття — це захисна споруда, яка забез­печує захист людей від радіоактивного зараження, світлового опро­мінення, а також зменшує дію ударної хвилі і проникаючої радіації. Крім того, вони захищають від крапельнорідинних отруйних речо­вин і частково від хімічних та біологічних аерозолів (мал. 192).

У протирадіаційних укриттях при вході передбачається примі­щення для зберігання забрудненого одягу.

При недостатній місткості завчасно побудованих укриттів буду­ються швидко споруджувані укриття. Під укриття можуть також при­стосовуватися різні приміщення та споруди. У сучасних містах є ба­гато підземних споруд різного призначення, які можна використати як сховище після деякого дообладнання. До них відносяться метропо­літени, транспортні та пішохідні тунелі, заглиблені частини будівель.

У позаміській зоні під протирадіаційні укриття в першу чергу пристосовуються підвали житлових будинків та будівель різного призначення, овочесховища, приміщення будинків, при­родні печери, гірські виробки. Обґрунтована мінімальна місткість ПРУ — 5 чол.

Найпростіші укриття (мал. 193) зменшують радіуси ура­ження людей ударною хвилею, послаблюють дію радіоактивних ви­промінювань та ураження світловим випромінюванням.

Найпростіші укриття будуються у місцях скупчення лю­дей, на маршруті евакуації та тимчасово у позаміській зоні, коли кількість наявних сховищ не забезпечує укриття людей, а оскіль­ки найпростіші укриття зменшують радіус ураження людей удар­ною хвилею і послаблюють дію радіоактивного випромінювання та ураження світловим випромінюванням, але не забезпечують захист від отруйних речовин та бактеріальних засобів, то при на­явності часу вони поступово переобладнуються у протирадіацій­ні укриття. Для будівництва щілини вибирають сухі підвищенні місця. Щілини роблять глибиною близько 2 м. Стіни її укріпля­ють дошками, жердинами або іншим підручним матеріалом. Вхо­ди в щілини роблять східчасті, під прямим кутом до осі щілини, і закривають дверима.

У сільській місцевості надійнішим і зручнішим укриттям є землянка, призначена для тривалого перебування людей. Шири­на землянки — 2-2,5 м. Будують землянку так само, як і щілину, але з підлогою, опаленням, місцями для сидіння і лежання.

Питання для закріплення знань:

1. Які заходи включає захист населення в надзвичайних ситуаціях?

1. Назвіть приміщення, які є у сховищах за призначенням.

2. Чим відрізняються протирадіаційні укриття від найпрості­ших укриттів?

Засоби індивідуального захисту органів дихання

• Фільтруючі протигази

Засоби індивідуального захисту призначаються для захисту лю­дини від радіоактивних, отруйних речовин та біологічних засобів. До засобів індивідуального захисту органів дихання відносяться: протигази, респіратори, протипилові тканинні маски та ватно-марлеві пов'язки.

Фільтруючи протигази є основним засобом захисту людини. Принцип їх захисної дії заснований на очищенні повітря, що вдиха­ємо, за допомогою фільтрів від різних шкідливих домішок.

Усі фільтруючі протигази поділяються на три групи: загально­військові і спеціальні; цивільні і промислові.

На сьогодні в системі Цивільного захисту України дорос­лим населенням використовуються протигази ГП-5 (ГП-5М), ГП-7 (ГП-7В).

Протигази ГП-5 (ГП-7) (мал. 194, 195) призначені для захис­ту органів дихання, очей і обличчя людини від отруйних речовин, радіоактивного пилу, біологічних аерозолів та інших шкідливих домішок.

Шолом-маска протигазів ГП-5 має п'ять розмірів: 0, 1, 2, 3, 4. Для правильного підбору шолом-маски проводиться замір верти­кального обхвату голови, визначається необхідний розмір.

В протигазі ГП-5 тренована людина може перебувати до 6 го­дин, в масці ГП-7 — до 8-10 годин.

Фільтруючий протигаз ГП-7 (мал. 196) порівняно з ГП-5 має низ­ку переваг. Так, використання обтю­ратора (тоненький підгорнутий край маски) зменшує тиск на обличчя, що дозволяє користуватися проти­газом людям, які не мають відповід­ної підготовки. Зменшений опір ко­робки дихання. Трикотажний чохол відіграє роль аерозольного фільтра. Крім того, маска забезпечена пере­говорним пристроєм та пристроєм для прийому води з фляги без знімання шолом-маски.

Визначення необхідного розміру лицевої сторони протигазів ГП-7 та ГП-7В

Підбирання розміру лицевої частини протигазів ГП-7, ГП-7В здійснюється згідно з табл. 12 (мал. 197).

Ізолюючи протигази є спеціальними засобами захисту орга­нів дихання, очей, обличчя від усіх небезпечних речовин, що міс­тяться у повітрі. Вони дозволяють працювати навіть там, де повніс­тю відсутній кисень.

В ізолюючих протигазах ІП-4, ІП-46, ІП-46М, ІП-5 та ізолю­ючих приладах КІП-5, КІП-7, КІП-8 необхідне для дихання повітря збагачується киснем у регенеративному патроні, де знаходяться пе­рекис і надперекис натрію. Такі протигази складаються з лицьової частини, дихального мішка і регенеративного патрона.

До ізолюючих відносяться також ранцеві протигази, в яких необхідна для дихання повітряна суміш під тиском зберігається у балоні і через редуктор подається під маску.

Промислові протигази призначені для захисту органів ди­хання людей, працюючих на різних підприємствах, і комплектуються фільтруючими коробками, спеціалізованими за призначенням.

Для захисту від СДОР можна користуватися звичайними філь­труючими протигазами, але з використанням додаткового патрону

ДПГ-1 або ДПГ-3.

У народному господарстві вико­ристовується безліч хімічних сполук. Багато які з них шкідливі для здоров'я людей. У випадку аварії на виробни­цтві або транспорті вони можуть бути розлиті або викинуті в атмосферу.

З метою розширення можливос­тей протигазів по захисту від СДОР для них введені додаткові патрони (ДПГ-1; ДПГ-3) (мал. 198).

ДПГ-3 у комплекті з протигазом захищає від аміаку, хлору, диметила-міна, нітробензолу, сірководню, сірковуглецю, синильної кислоти, тетраетил свинцю, фенолу, фосгену, хлористого водню, хлористого ціану і етилмеркаптана.

ДПГ-1, крім того, захищає ще від двоокису азоту, метану хло­ристого, окису вуглецю й окису етилена.

Гопкалитовий патрон — теж додатковий патрон до протигазів для захисту від окису вуглецю.

Гопкалит — це суміш оксиду марганцю з окисом міді, відіграє роль каталізатора й окисляє окис вуглецю до двоокису вуглецю.

На гопкалитовом патроні вказується його вага. Маса патрона складає 750-800 г.

Час захисної дії додаткових патронів

Час захисної дії додаткового патрону ДПГ-1 або ДПГ-3 при обсязі легеневої вентиляції 30л/хв. для різних СДОР наведено у табл. 13.

Примітка. Для дитячих протигазів час захисної дії збільшується в 2 рази.

Респіратори

Респіратори призначені для захисту органів дихання від радіоактив­ного пилу при діях на місцевості, зараженій радіоактивними речови­нами і у вторинній хмарі бактеріальних засобів.

Респіратор Р-2 — фільтруюча напівмаска, має два клапани вдиху та один видиху з запобіжним екраном, наголовником із ля­мок та носовим затискачем. При вдиханні повітря проходить через усю поверхню респіратора, фільтрується та через клапан дихан­ня потрапляє в органи дихання. Відпрацьоване повітря виходить через клапан видихання. Виготовляється трьох розмірів. Підбір здійснюється за виміром висоти обличчя. Розмір 1 — до 109 мм, 2 — 109-119 мм, 3 — від 119 мм та більше. Захисна потужність респіраторів становить: для Р — 2-до 12 годин, Р-2д (дитячий) — 4 години. Респіратори можуть використовуватись багаторазово, але загальний час використання не повинен перевищувати час за­хисної потужності.

До респіраторів одноразового використання відносяться рес­піратори типу «Пелюсток» і «Кама» (мал. 199). В якості фільтрів в них використовуються тонковолокнисті фільтрувальні матеріа­ли. Наелектризованість їхніх тканин сприяє більш повній затримці не тільки дрібного пилу, а й аерозолів.

На даний час для захисту органів дихання при концентрації отруйних речовин не більше 10-15 гранично допустимої дози вико­ристовуються протигази-респіратори РПГ-67 (мал. 200) і РУ-60М. Вони складаються з гумової напівмаски і змінних фільтрувально-поглинаючих патронів, пластмасових манжет з клапанами вдиху, клапана видиху з запобіжним екраном, трикотажного обтюрато­ра, а також наголовника для кріплення респіратора на голові.

• Простіші засоби захисту органів дихання

До найпростіших засобів захисту відносяться протипилова маска

та ватно-марлева повязка.

Протипилова маска (мал. 201) складається з корпусу і кріплення. В корпусі робляться оглядові отво­ри, в які вставляють скло або плас­тинки з плексигласу, целулоїду або іншого прозорого матеріалу. Маски виготовляють семи розмірів в залежності від висоти обличчя. Корпус маски складається з 4-5 ша­рів тканини.

Ватно-марлева пов'язка ви­готовляється самостійно із мар­лі довжиною 100 см і шириною 50 см. Марлю стелять на столі, посередині кладуть вату розміром

30 на 20 см, товщиною біля 2-х сантиметрів. Вільні кінці марлі за­гортають по всій довжині, з обох сторін закриваючи вату. Після цього на кінцях марлі роблять розрізи довжиною 30-35 см, які ут­ворюють дві пари зав 'язок. Накладають пов 'язку на лице так, щоб був закритий низ підборіддя. Верхній край повинен закривати ніс і доходити до очних впадин. Нижні кінці зав 'язуються на тім 'ї, а верхні на потилиці за вухами.

Цікаво знати! фільтруючі протигази вперше були вико­ристані під час Першої світової війни 1914—1918 роках. Спочатку це були найпростіші марлеві багатошарові вологі пов'язки, по­тім вологі маски з очами, змочені розчином для захисту від хлору та фосгену. З появою інших отруйних речовин вологі маски стали непридатними. Російський вчений М. Д. Зелинський у 1915 році запропонував новий спосіб захисту від отруйних речовин за допо­могою активного вугілля. Так був створений сухий фільтруючий протигаз.

Питання для закріплення знань:

1. Призначення та будова протигазу ГП-7.

2. Для чого призначені додаткові патрони?

3. Які найпростіші засоби захисту органів дихання ти знаєш?

4. Виготуй в домашніх умовах ватно-марлеву пов'язку.

Ізолюючі засоби індивідуального захисту шкіри

• Характеристика ізолюючих засобів

Для захисту шкіри використовуються як спеціальні, так і простіші засоби захисту. За типом захисної дії спеціальні засоби індивідуального за­хисту поділяються на ізолюючи та фільтруючи. Засоби захисту шкі­ри, які виготовлені з ізолюючих матеріалів, можуть бути герметич­ні (комбінезони, костюми) та негерметичні (накидки, фартухи). Всі вони виготовляються із газо- та вологонепроникної тканини.

До засобів захисту шкіри ізолюючого типу відносяться загаль­новійськовий захисний комплект (ЗЗК) (мал. 201) та легкий захис­ний костюм (Л-1) (мал. 202).

Розміри захисних плащів ОП-1

Розміри захисних панчох

До складу загальновійськового захисного комплекту входять захисний плащ (ОП-1), захисні панчохи і захисні рукавиці. Захисні плащі виготовляються із прогумованої термостійкої тканини. Захис­ні рукавиці бувають літніми — п'ятипалі із гуми та зимові — дво­палі із прогумованої тканини. Розміри захисних плащів та панчіх наведені в табл. 14 та 15. Захисний плащ може використовуватись як накидка, плащ та комбінезон.

Легкий захисний костюм Л-1 забезпечує захист від хімічних речовин в рідкому, аерозольному чи пароподібному стані. Захисний костюм складається із сорочки з капюшоном та штанів, які внизу переходять у захисні панчохи. Виготовляється костюм із прогумо­ваної тканини. У комплект входять двопалі рукавиці, підшоломник та сумка.

Захисні комбінезон і костюм захищають від аерозолів та кра­пельно-рідинних отруйних речовин протягом декількох годин.

Час знаходження людей в ізолюючих засобах захисту шкіри

Для збільшення часу постійного знаходження в ізолюючому одязі можна використати охолоджуючи екрани із бавовняно папе­рової тканини, які одягаються поверх захисного одягу і періодично змочуються водою з температурою не більше 20°С (табл. 16).

Примітка

1. В похмуру або вітряну погоду, а також у тіні час безперерв­ного знаходження може бути збільшений в 1,5 рази.

2. Час відновлення теплового стану до вихідного рівня скла­дає не менше 1 год., кожен наступний цикл роботи скорочується на 30 %.

Для довідки: щоб зберігати максимальну працездатність при користуванні засобами захисту шкіри ізолюючого типу (за ви­ключенням Л-1), треба враховувати температуру повітря і одягати їх при Т +45°С і вище на білизну, при температурі від 0 до 16° по­верх літнього одягу; при температурі від 0 до -10°С поверх зимово­го одягу; нижче -10°С поверх ватника. Захисний костюм Л-1 завжди одягають поверх сезонного одягу. Гумові чоботи при температурі нижче 0°С одягають на теплі шкарпетки або онучі. Гумові рукави­ці — поверх вовняних.

Фільтруючі засоби захисту шкіри Призначені вони для захисту шкі­ри людини від дії отруйних речо­вин, які знаходяться в газоподібному стані. Крім того, фільтрую­чі засоби захисту шкіри забезпечують захист від радіоактивного пилу і аерозолів, бактеріальних засобів. Тканина фільтруючого захисного одягу просочена спеціальними хімічними речовинами, які тонким шаром обволікають нитки матеріалу. До фільтруючих засобів захисту шкіри відноситься комплект захисного фільтрую­чого одягу.

Комплект захисного фільтру­ючого одягу захищає шкіру людини від отруйних і сильнодіючих отруйних речовин і бактеріальних засобів у ви­гляді аерозолів (мал. 203).

До його складу відносяться ба-вовнянопаперовий комбінезон, який змочується розчином спеціальної пас­ти — хімічними речовинами, що за­тримують пари отруйних речовин або нейтралізують їх, а також білизни, підшоломника та двох пар онуч, одна з яких змочується тим самим розчи­ном, що і комбінезон. Розміри комбіне­зонів: 1 — до 160 см; 2 — 160-170 см; 3 — більше 170 см.

Найпростіші засоби захисту шкіри, виготовлені з підручних за­собів, забезпечують захист шкіряних покривів людини від радіоактив­них речовин і біологічних засобів, а в деяких випадках і від краплин­норідких отруйних речовин та інших випарів. В ролі підручних засобів може бути використаний виробничий, побутовий, спор­тивний одяг.

У вигляді простіших засобів захисту шкіри (мал. 204) можливо використовувати виробничий одяг — куртки і брюки, комбінезони, халати з капюшонами, які пошиті з брезенту, вогнезахисної або про­гумованої тканини, грубого сукна. Вони можуть не тільки захищати від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів, але також не про­пускати деякий час краплиннорідкі отруйні речовини. З побутового одягу найбільш придатні плащі та накидки з прогумованої тканини, або, відповідно, підготовлений інший одяг. Для того, щоб звичайний одяг захищав від парів і аерозолів отруйних речовин, його треба змо­чити в спеціальному розчині, який готується на підставі мийних ре­човин або мінеральних (трансформаторне, машинне), чи рослинних (бавовняне, олія) масел.

Однак треба мати на увазі, що інколи звичайний одяг не є повністю герметичним і не ізолює тіло людини від зовніш­нього середовища. Тому використовуючи повсякденний одяг для захисту шкіри, необхідно ретельно його загерметизувати. Для цього верхній одяг застібають на всі ґудзики, гачки й кноп­ки, піднятий комір щільно обмотують шарфом або хусткою. Кінці рукавів і штани зв'язують стрічками, куртки чи піджаки заправ­ляють в штани. Одяг обов'язково підпоясують. Посилити захис­ні властивості звичайного одягу і збільшити його герметичність можна за рахунок деяких змін в його крої і просоченням його спеціальними розчинами.

Для захисту ніг використовуються гумові чоботи та боти, взут­тя зі шкіри. Для захисту рук користуються гумовими або шкіряними рукавицями.

Цікаво знати! У відсутності індивідуальних засобів захисту шкіри звичайний одяг просочують спеціальним розчином, щоб не про­никали пари й аерозолі отруйних речовин. Для цього треба: 250-300 г мильної стружки або подрібненого господарського мила розчинити у двох літрах нагрітої до 60-70°С води, долити 0,5 л олії і, підігріваю­чи, перемішувати протягом 5 хв. до утворення емульсії. Комплект одя­гу покласти у таз і залити гарячим розчином. Потім трохи викрутити і висушити. Підготовлений у такий спосіб одяг можна надягати на на­тільну білизну. Розчин не шкодить тканині, не подразнює шкіру.

Питання для закріплення знань:

1. Назвіть призначення та будову загальновійськового захис­ного комплекту.

2. Які ти знаєш розміри легкого захисного костюму Л-1?

Медичні засоби індивідуального захисту

• Характеристика медичних засобів

До медичних засобів індивідуаль­ного захисту відносяться проти­епідемічні, санітарно-гігієнічні і спеціальні профілактичні засоби. Всі вони проводяться з метою послаблення або запобігання ураження лю­дей. До спеціальних профілактичних засобів відносяться: аптечка ін­дивідуальна АІ-2 (мал. 205), індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 (мал. 206), перев'язочний пакет індивідуальний «ППІ» (мал. 207).

Аптечка індивідуальна АІ-2 призначена для надання само-і взаємодопомоги при ураженнях, опіках і профілактики від ура­ження людей радіоактивними отруйними речовинами і бактеріаль­ними засобами.

Вона складається з набору медикаментних засобів (анти­дот), які запобігають або зменшують дію на організм людини іонізуючих випромінювань, отруйних речовин. Комплект препа­ратів, вкладений в пеналі, розділений по відділам в пластмасовій коробці. Аптечку після отримання необхідно мати при собі (носи­ти в кишені).

В аптечці знаходяться такі засоби.

Відділ № 1 — резервний. При необхідності в ньому буде вкла­дено шприц-тюбик з протибольовим засобом, який застосовується при переломах, ранах і опіках.

Відділ № 2 — в круглому пеналі червоною кольору знаходить­ся засіб для попередження отруєння фосфорорганічними речовина­ми. Приймають по сигналу «Хімічна тривога» перед тим, як одержа­ти протигаз.

Відділ № 3 — у висувному круглому пеналі без кольору зна­ходиться антибактеріальний засіб № 2. Його приймають при розладі травлення, яке виникає після опромінення.

Відділ № 4 — у двох восьмигранних пеналах знаходяться протирадіаційний засіб № 1. Цей препарат приймають при загро­зі опромінення по сигналу «Радіаційна небезпека» по 6 таблеток за один прийом.

Відділ № 5 — в двох однакових чотиригранних пеналах без кольору зберігається протибактеріальний засіб № 1. Приймати його треба у випадку застосування агресором бактеріальних засо­бів, при виникненні інфекційного захворювання та при пораненнях і опіках як протизапальний засіб.

Відділ № 6 — в чотиригранному пеналі білого кольору зна­ходиться захисний засіб № 1 калію йодид. Приймати його необхід­но щоденно протягом 10 днів після випадання радіоактивних опа­дів при вживанні свіжого молока. В першу чергу препарат треба давати дітям.

Відділ № 7 — в круглому пеналі блакитного кольору є про-тиблювальний засіб. Приймати його рекомендується після опро­мінення, а також при появі нудоти після удару в голову (струс мозку).

Для довідки: необхідно пам'ятати, що дітям до 8 років на один прийом дають % таблетки, дітям до 15 років — У таблетки вказаних препаратів, крім радіозахисного засобу № 2 і протибольового засобу, який дають дітям в повній дозі незалежно від віку.

Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 призначений для знезаражування ділянок тіла, одягу, спорядження, на які потра­пили краплини рідких отруйних речовин (СДОР), і знезаражують їх шляхом перетворення в нетоксичні або малотоксичні хімічні сполуки. Рідиною з ІПП-8 можна обробити близько 500 см² одя­гу або відкритих ділянок тіла. При потраплянні краплиннорідких отруйних речовин (СДОР) на відкриті ділянки шкіри і одягу необ­хідно змочити тампони рідиною з флакона і протерти ними закра-плені ділянки тіла і частини одягу, які прилягають до відкритих ділянок шкіри.

Запам'ятай!

Рідина, яка знаходиться в ІПП-8, отруйна і небезпечна при по­паданні в очі. Тому шкіру коло очей після обробки необхідно промити чистою водою і обтерти сухим тампоном.

Використані тампони після обробки поверхонь, отруєних ре­човин (СДОР), не можна розкидати, їх збирають, спалюють або за­копують в землю в відведених місцях.

Для довідки: при відсутності індивідуального протихімічного пакета для обробки заражених ділянок тіла можна використати під­ручні засоби, які застосовуються в побуті: шампуні, мило, пральні порошки. Вказані засоби розчиняють у воді і отриманим розчином змивають отруйні речовини з отруєних поверхонь. Замість тампонів можна використати папір, паклю й інше.

На сьогодні у спорядження формувань цивільного захисту за­мість індивідуальних протихімічних пакетів ІПП-8, ІПП-9 поступа­ють індивідуальні протихімічні пакети ІПП-10. Рецептура ІПП-10 має профілактичні якості (нею можна обробляти різні поверхні) до зараження отруйними речовинами (СДОР).

Перев'язочний пакет індивідуальний «ППІ» — складаєть­ся з бинта шириною 10 см довжиною 7м, двох ватно-марлевих по­душечок (17,5x32 см), одна з яких пришита до кінця бинта, а друга може переміщуватися. В пакеті знаходиться шпилька, на чохлі вказані правила ко­ристування пакетом. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого сте­рильна, використовується для накла­дання стерильних пов'язок.

На чохлі написано правила ко­ристування пакетом, порядок розпаку­вання:

• взяти пакет у ліву руку, правою рукою по лінії надрізу роз­крити зовнішній чохол;

• вийняти внутрішню упаковку;

• вийняти шпильку, підколоти її на видному місці до одягу, зняти паперову обгортку;

• розгорнути перев'язувальний матеріал, не торкаючись рука­ми внутрішньої поверхні подушечок (тієї, що прикладають до ран);

• утримуючи лівою рукою нерухому подушечку, а правою — голову бинта та рухому подушечку (з боку, пришитого кольоровими нитками), приготуватися до накладання пов'язки;

• накласти пов'язку, прибинтувавши подушечку; кінець бин­та закріпити шпилькою;

• при наскрізних ранах рухому подушечку пересувають по бинту на потрібну відстань, щоб закрити вхідний і вихідний отвори рани. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого сте­рильна, використовується для накладання герметичних пов'язок.

Питання для закріплення знань:

1. Які медичні засоби індивідуального захисту ти знаєш?

2. Призначення та склад медичної аптечки (АІ-2).

3. Порядок використання ППІ.

4. Які засоби використовуються для обробки шкіри після зара­ження отруйними речовинами?

Оповіщення населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій

• Сигнали і порядок оповіщення

Одним із основних завдань Цивіль-та інформування населення про загрозу ного захисту є оповіщення керівно-виникнення надзвичайних ситуацій го складу центральних і місцевих

органів виконавчої влади, підпри­ємств, установ і організацій, населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний та воєнний час і постійне інформу­вання їх про існуючу обстановку. Керівним документом під час орга­нізації оповіщення і доведення інформації до населення є «Положен­ня про організацію оповіщення і зв'язку у надзвичайних ситуаціях», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 1999 року № 192.

Кожний громадянин України повинен знати порядок пода­вання сигналу «Увага всім» та діяти за ним та іншими сигнала­ми цивільного захисту в умовах надзвичайних ситуацій та осо­бливого періоду.

Система оповіщення та інформування у сфері Цивільного за­хисту включає:

• оперативне доведення до населення інформації про виник­нення або можливість виникнення надзвичайних ситуацій;

• завчасне створення та організаційно-технічне поєднання постійно діючих локальних систем оповіщення із спеціальними сис­темами спостереження і контролю;

• централізоване використання мереж зв'язку, радіомовлен­ня, телебачення та інших технічних заходів передачі інформації не­залежно від форм власності та підпорядкування.

Оповіщення і зв'язок у надзвичайних ситуаціях забезпечуєть­ся за допомогою єдиної національної системи зв'язку.

• 

  Сигнали оповіщення

Ци­вільного захисту, повідомлення про загрозу та виникнення над­звичайних ситуацій, інформація про дії в умовах надзвичайної ситуації доводяться до працівни­ків підприємств, установ, органі­зацій, населення всіма наявними засобами зв'язку, мовлення, опо­віщення (мал. 208). Оповіщення організовується відповідним ор­ганом Цивільного захисту та над­звичайних ситуацій за схемою, яка затверджується начальником цивільного захисту відповідного рівня. Система оповіщення Цивіль­ного захисту складається із загальнодержавної, регіональних і спеці­альних систем централізованого оповіщення, локальних та об'єктових систем оповіщення, систем циркулярного виклику. Система централі­зованого оповіщення регіонального рівня є основною ланкою систе­ми оповіщення в цілому.

Зона відповідальності (зона дії) в локальній системі оповіщення для хімічного об'єкта становить 2,5 км, а на атомній станції — 5 км на­вколо неї з обов'язковим включенням до неї селища станції. При над­звичайній ситуації гідродинамічного характеру екстреному оповіщен­ню підлягають населенні пункти, нижче греблі за течією на відстані до 6 км, а також селище працівників даного гідровузла.

Оповіщення населення здійснюється за допомогою електроси-рен, мережі радіомовлення та телебачення. Повідомленням, що пере­даються територіальними органами Цивільного захисту, потенційно небезпечними підприємствами, повинно передувати уривчасте зву­чання елекросирен, виробничих гудків та інших сигнальних засобів, наявних на відповідній території, а також радіомовлення, що озна­чає попереджувальний сигнал «Увага всім».

За цим сигналом населення повинно:

• вмикати засоби теле- та радіомовлення для прийому мов­ного повідомлення;

• уважно прослухати звернення до населення;

• продумати і виконати усі рекомендації, що пропонуються;

• винайти можливість сповістити про отриману інформа­цію сусідів чи знайомих, а за змогою надати їм допомогу.

Тексти звернень до населення повинні передаватися держав­ною мовою, якою користується більшість населення в регіоні про­тягом 5 хвилин.

На пунктах управління закладені варіанти текстів для пере-дання повідомлення в різних ситуаціях. Правила поведінки населен­ня за сигналами оповіщення Цивільного захисту встановлюються заздалегідь стосовно всього населення, для об'єктів.

Сигнали оповіщення населення в мирний час:

• «Аварія на атомній станції»;

• «Аварія на хімічно-небезпечному об'єкті»;

• «Землетрус»;

• «Повінь»;

— «Штормове попередження» та інші. Сигнали оповіщення населення у воєнний час:

• «Повітряна тривога»;

• «Відбій повітряної тривоги»;

• «Радіаційна небезпека»;

• «Хімічна тривога».

При застосуванні агресором біологічної зброї, населенню буде надана інформація про наступні дії. Успіх захисту населення буде зале­жати від дисциплінованості, своєчасної та правильної поведінки, суво­рого дотримання рекомендацій і вимог органів Цивільного захисту.

Залежно від виду аварії, катастрофи або стихійного лиха, а та­кож від обставин, що склалися, зміст текстів повідомлень може від­різнятися від наведених вище.

Оповіщення населення покладається на оперативних чергових відповідних територіальних органів Цивільного захисту та надзви­чайних ситуацій.

Питання для закріплення знань:

1. Які сигнали оповіщення ти знаєш?

2. Порядок дій за сигналами «Повітряна тривога!».

3. Як організована система оповіщення про виникнення над- звичайних ситуацій в Україні?

4. Що необхідно зробити, почувши сигнал «Увага всім!»?

Проведення евакуації населення в районах виникнення надзвичайних ситуацій

• Сутність та порядок проведення евакуаційних заходів

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами у містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація і розміщення його у позаміській зоні.

Евакуація — це організоване вивезення чи виведення людей з об'єктів і населених пунктів, перебування в яких стає небезпечним для життя. Основна мета евакуації — забезпечення безпеки кожної людини і всіх. Евакуації підлягають також цінності, документація та архівні матеріали.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунк­тах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплен­ня, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людини).

Залежно від обстановки, яка склалася на час надзвичайних ситуацій, може бути проведена загальна або часткова евакуація на­селення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться в окремих регіонах за рі­шенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок:

• небезпеки радіоактивного забруднення навколо атом­ної електростанції (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіянню шкоди здоров'ю населення, яке проживає в зоні ураження);

• загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотириго­динним добіганням проривної хвилі;

• загрози або виникнення загрози життю та здоров'ю насе­лення, яке проживає в зоні виникнення надзвичайної ситуації вій­ськового характеру.

Часткова евакуація здійснюється у разі загрози або виник­нення стихійного лиха, аварії, катастрофи.

Під час проведення часткової або загальної евакуації завчас­но вивозиться незайняте у виробництві і сфері обслуговування на­селення: студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих бу­динків, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговую­чим персоналом і членами їхніх сімей.

Евакуаційні заходи при загрозі та виникненні надзвичайної ситуації здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповід­ного рівня.

Евакуація населення здійснюється організовано та в обмеже­ний термін. Щоб організовано провести евакуацію, не допустити па­ніки і загибелі людей, необхідно:

• завчасно планувати евакуацію населення;

• визначити райони, придатні для розміщення евакуйованих з небезпечних зон;

• організувати оповіщення керівників і населення;

• організувати управління евакуацією;

— організувати життєзабезпечення евакуйованого населення. Евакуація повинна розпочатись не пізніше 4-х годин після

отримання розпорядження.

Безпосереднє проведення евакуації починається за наказом управлінь і відділів з надзвичайних ситуацій та цивільних закла­дів після отримання ними розпорядження встановленим порядком. Про початок евакуації населення оповіщається за допомогою під­приємств, закладів, ЖЕКів та органів міліції. Після отримання пові­домлення громадяни у встановлений термін прибувають у зазначені збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), звідки відправляються в позаміську зону. Для організації приймання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також постачання його усім необхідним, ство­рюються приймальні евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти сільських районів.

З прибуттям на приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) еваку­йованих розподіляють по населених пунктах, куди вони й прямують. Евакуйоване населення розміщується як в житлових приміщеннях місцевих мешканців, так і в громадських будівлях. Розміщення ева­куйованих проводиться з розрахунку наявної житлової площі в по­заміській зоні.

Для забезпечення евакуйованого населення житлом викорис­товуються квартири і будинки місцевих жителів (ущільнення), а та­кож пансіонати, санаторії, будинки відпочинку, дитячі і трудові табо­ри, туристичні бази, дачні кооперативи (будинки).

Якщо житлового фонду бракує, евакуйоване населення тимча­сово може розміщуватись в наметах, землянках, лісі тощо. У випад­ку, коли в позаміських районах області неможливо повністю розміс­тити все евакуйоване населення, частина його може бути розселена у сільських районах сусідніх областей.

Місцеві органи влади, а також керівники сільськогоспо­дарських та інших підприємств вживають необхідних заходів з працевлаштування та всебічного забезпечення евакуйованого населення.

Евакуація населення може здійснюватись трьома спосо­бами:

1 . Вивіз населення з використанням всіх видів громадського транспорту (залізничного, водного, автомобільного), а також тран­спортом індивідуального користування.

2. Вивід населення пішки.

3. Комбінований спосіб, коли масовий вивід населення пішки поєднується з вивозом його всіма видами транспорту.

Автомобільний транспорт, що призначений для евакуації населення, формується в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами.

Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30-40 км). Виведення населення пішки органі­зовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами і колонними шляхами. Чисельність піших колон коливається від 500 до 1000 осіб.

Закінченням евакуації вважається час виведення (вивезення) за межі зон можливих сильних руйнувань і зон затоплення всього населення, за виключенням працюючих змін, які продовжують ро­боту в містах.

• Життєзабезпечення населення у надзвичайних ситуаціях

Організація життєзабезпечення населення в екстремальних умовах є комплексом заходів, спрямо­ваних на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров'я і працездатності людей. Вона включає:

• управління діяльністю робітників та службовців, всього на­селення при загрозі та виникненні НС;

• захист населення та територій від наслідків аварій, ката­строф, а також стихійного лиха;

• забезпечення населення питною водою, продуктами і пред­метами першої необхідності;

• захист продуктів, харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);

• житлове забезпечення і працевлаштування;

• комунально-побутове обслуговування;

• медичне обслуговування;

• навчання населення способів захисту і дій в умовах надзви­чайних ситуацій;

• розробка і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;

• санітарну обробку;

• знезараження (обеззараження) території, споруд, транспорт­них засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;

• підготовка сил та засобів і ведення рятувальних та інших невід­кладних робіт у районах лиха і осередках безпосереднього ураження;

• забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, порядок поведінки;

• морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтриман­ня високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;

— заходи, спрямовані на попередження, запобігання або осла­блення несприятливих для людей екологічних наслідків надзвичай­них ситуацій та інші заходи.

Виконання всіх цих заходів організовується виконавчою вла­дою та органами управління цивільної оборони відповідного рівня. Безпосередніми виконавцями цих заходів є керівники підприємств, установ і організацій.

Цікаво знати! Найбільшою техногенною катастрофою ХХ сто­ліття стала аварія на Чорнобильській АЕС. Ця катастрофа змусила евакуювати населення із понад 1200 міст та сіл, приблизно 135 тисяч чоловік (90 тисяч — в Україні). Впродовж 4-5 годин від початку ева­куації було евакуйовано 44 тисячі людей. Близько 1,8 млн. чоловік продовжують проживати на радіаційно-забруднених територіях Укра­їни. Чорнобильська катастрофа виявила основні помилки, які були до­пущені на стадії вибору місця для АЕС: густонаселена територія (по­близу м. Києва) та область великого водного басейну (р. Дніпро).

Питання для закріплення знань:

1 . В яких випадках проводиться евакуація населення? На­дай приклади евакуації населення яка проводилась в останні часи на Україні?

2. Хто має право оголосити загальну евакуацію населення та в яких випадках?

3. Способи евакуації населення?