7.1. Нормативно-правові документи щодо захисту життя та здоров'я людини

• Основні документи нормативно правової бази щодо захисту життя та здоров'я людини в Україні

Головна цінність суспільства —життя та здоров'я його громадян. Захист життя та здоров'я

людини забезпечується законо­давством України, а також міжнародними нормативними доку­ментами.

Найбільшу юридичну силу в нашій державі має основний за­кон — Конституція України, де «людина, її життя і здоров'я... ви­значаються найвищою соціальною цінністю» (розділ І, ст. 3). Кон­ституційне право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу (розділ II, ст. 49) підкріплюється багатьма законодавчими актами: «Основи законодавства України про охорону здоров'я», Указ Пре­зидента України «Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України» (2000 р.) та інші.

Перша допомога може бути надана на місці ураження самим потерпілим (самодопомога) чи його товаришем (взаємодопомога).

Щоб зробити це правильно, необхідно знати будову та функції здорового організму (все те, що ви вивчали на уроках «Біологія»).

Питання для закріплення знань:

1. Які існують нормативно-правові документи щодо захисту життя та здоров'я людини?

2. Хто може надавати першу допомогу потерпілому?

3. З чого складається скелет людини?

4. Назвіть основні показники роботи серцево-судинної системи.

5. Назвіть основні органи людини.

7.2. Смерть, ознаки клінічної та біологічної смерті, методи оживлення потерпілих

Характеристика клінічної та біологічної .Нерідко зовнішній вигляд люди-смерті. Вірогідні та явні ознаки смерті ни, яка потрапила в біду, значні

ушкодження, нерухомість її тіла можуть створити враження, що вона померла. Тому необхідно на­самперед виявити ознаки, які вказують на те, що потерпілий живий і потребує медичної допомоги.

• Ознаки життя

Порядок дій щодо визначення ознаків життя:

Однією рукою або вухом зліва, нижче соска визначити роботу серця і од­ночасно другою рукою перевірити на­явність пульсу на сонній або променевій артеріях (мал. 211); перевірити наявність дихання — рух грудної клітки та живота; за допомогою дзеркала (блискучого пред­мета), прикладеного до рота (якщо пітніє) або ворушіння вати, піднесеної до носо­вих отворів (мал. 212);

Для визначення реакції зіниці на світло необхідно рукою підняти віко, щоб побачити величину зіниці та її реак­цію на світло: зіниця звужується при на­ближенні джерела світла (запаленого сірника, електричного ліхтарика); роз­ширюється при віддаленні; при денному світлі — на деякий час закрити око ру­кою потім швидко відвести руку у бік — при цьому повинно бути помітно звужен­ня зіниці (мал. 213).

Наявність хоча б однієї з ознак жит­тя подає сигнал про необхідність негай­ного проведення заходів щодо оживлення постраждалого.

Запам'ятайте! Відсутність серцебиття, пульсу, дихання і реакції зіниць на світло ще не свідчить про те, що постражда-лий мертвий.

Смерть практично ніколи не настає відразу. їй завжди передує період вмирання — термінальний стан.

У термінальному стані можна виділити 3 фази або стадії: 1. Предагональний стан, у якому свідомість потерпілого ще зберігається, але вона сплутана, пульс різко частішає і стає ниткопо­дібним, дихання утруднене, шкіряні покрови бліді;

2. Агонія, під час якої відсутні свідомість, пульс, реакція зіниці на світло, дихання носить характер заковтування повітря з частотою 2-6 на хвилину (так дихає риба, викинута на берег);

3. Клінічна смерть — короткочасна перехідна стадія між жит­тям і смертю, яка наступає при припиненні серцевої діяльності і ди­ханні. її ознаки називають вірогідними ознаками смерті: відсутність дихання й серцебиття, відсутність реакції на больове подразнення та реакції зіниць на світло, шкіряні покрови холодні.

Тривалість клінічної смерті дуже коротка — 3-6 хвилин. Проте в цей пе­ріод можливе відновлення життєвих функцій. У більш пізні терміни на­ступають незворотні зміни в тканинах (насамперед у головному мозку) і клі­нічна смерть переходить в біологічну.

При визначенні біологічної смерті виходять з вірогідних її ознак (як при клінічній смерті) і абсолютно явних.

Явними ознаками біологічної смерті є помутніння і висихання рого­виці ока (мал. 214);

• наявність симптому «котя­че око» — при здавленні ока з боків зіниця набуває вертикальної витяг­нутої форми, нагадуючи око кішки (мал. 215);

• охолодження тіла і з'явлен­ня трупних плям. Ці синьо-фіоле­тові плями виступають на шкірі. При положенні трупа на спині вони з'являються в області лопаток, по­переку, ягодиць, а при положенні на животі — на шиї, грудях, животі (мал. 216);

— трупне окляклення, яке виникає через 2-4 години після смерті (мал. 217).

Після зупинки дихання й серцевої діяльності необхідно негай­но розпочати реанімацію (оживлення).

• Основні правила та порядок проведення реанімації

Реанімація (від лат. Яе — знов, апіта — життя, дихання) — це комплекс заходів, направлених на від­новлення дихання і діяльності серця.

Правило 1. Врятувати від загибелі можливо тільки життє­здатний організм при раптовому помиранні (при електротравмі, за­душенні або при утопленні, гострих отруєннях, шоці, тяжких меха­нічних травмах, гострій зупинці серця і т. п.).

Правило 2. Реанімація може бути успішною тільки у випадку, якщо вона реалізована своєчасно до настання в організмі беззворотних змін.

Пам'ятайте! Заходи для реанімації, застосовані у перші 1-2 хвилини після початку клінічної смерті, можуть врятува­ти 8 із 10раптово померлих.

Правило 3. Реанімація може бути успішною тільки у випадку, якщо вона виконується правильно і повноцінно.

При проведенні реанімації необхідно:

1. Терміново відновити вільну прохідність дихальних шляхів;

2. Провести штучну вентиляцію легенів;

3. Провести непрямий (зовнішній, закритий) масаж серця.

Питання для закріплення знань:

1. Що таке реанімація?

2. Який порядок проведення реанімації?

3. Назвіть ознаки життя і порядок дій щодо їх визначення.

4. Які Ви знаєте явні ознаки смерті?

5. Що таке термінальний стан?

Порядок проведення реанімаційних заходів

Звільнення дихальних шляхів від сторонніх предметів

Для правильного виконання реанімаційних заходів треба терміново відновити вільну прохід­ність дихальних шляхів

. Техніка звільнення прохідності дихальних шляхів:

• покласти потерпілого на спину на тверду поверхню (підлога, земля);

• розстебнути всі стис­каючі частини одягу;

• великим і вказівним пальцями взяти за підборіддя потерпілого і відхилити голо­ву назад так, щоб між нижньою

щелепою і шиєю утворився тупий кут (можна під лопатки підкласти валик з одягу і т. п. — мал. 218а);

• висунути нижню щелепу вперед і натискуючи на підборід­дя, розкрити рот;

• за допомогою вказівного пальця, обгорнутого серветкою (хусткою, марлею) очистити ротову порожнину від сторонніх пред­метів (мал. 218б).

Пам'ятайте! Надмірне відхилення голови може привести до звуження дихальних шляхів.

Якщо пошкоджено шийний відділ хребта, відхилення голови неприпустимо.

В даному випадку прохідність дихальних шляхів можна від­новити тільки висуванням нижньої щелепи, для цього підборіддя висунути вперед і угору.

• Техніка проведення штучної вентиляції легенів

Достатню увагу треба приділити проведенню штучної вентиляції легенів. При цьому необ­хідно знати способи штучного дихання.

Загальнодоступним способом штучного дихання є спосіб із рота в рот або із рота в ніс.

Техніка виконання штучного ди­хання «із рота в рот» (мал. 219):

1. Стати на коліна біля голови по­терпілого;

2. Покласти одну руку на його чоло, при цьому великим і вказівним пальця­ми затиснути ніс, друга рука — на під­борідді, рот відкритий (можна покласти носову хустинку, шматок бинта);

3. Зробити глибокий вдих;

4. Міцно притиснути свій рот до рота потерпілого і зробити різкий видих;

Показником ефективності вдихання буде підйом грудної клітини.

5. Трохи відсторонитися (утримувати голову потерпілого) і да­ти можливість здійснюватися видиху пасивно, за рахунок еластич­них сил грудної клітини. Так повторювати 14-18 разів за хвилину до відновлення природного дихання.

Пам'ятайте! З метою видалення повітря з шлунку — че­рез кожні п'ять вдихів надавлювати на живіт потерпілого.

Техніка виконання штучного дихання «ізрота в ніс» (мал. 220):

1. Однією рукою відхилити за чоло голову потерпілого назад;

2. Другою — захопити підборіддя так, щоб закрити рот потерпілому, при цьо- му одночасно змістити щелепу угору для попередження западання язика;

3. Зробити глибокий вдих;

4. Охопити губами ніс потерпілого і зробити видих.

Пам'ятайте! При видиханні не­великих порцій повітря штучне дихан­ня не буде ефективним.

У маленьких дітей штучне дихання також проводять з обов'язковим перерозі-гненням голови, але рятівник при вдихан­ні повітря накриває своїм ротом одночасно ніс і рот дитини.

Забороняється! Починати штучне дихання, якщо дихальні шляхи не звільнені від сторонніх предметів (слизу, крові, харчо­вих мас).

• Непрямий масаж серця

Зміст зовнішнього закритого масажу полягає у ритмічному стис­канні серця між грудиною і хребтом. При цьому кров виштовхуєть­ся з лівого шлуночка в аорту, а з правого — у легені, де насичується киснем. Після того, як тиск на грудину припиняється, порожнини серця знов заповнюються кров'ю. Техніка зовнішнього масажу

1 . Покласти потерпілого на спину на тверду поверхню (підло­га, земля);

2. Стати на коліна збоку від потерпілого;

3. Намацати мечевидний відросток і відступити вгору на 2-3 пальці (дана точка відповідає приблизно третьому ґудзику на сороч­ці або блузці) (мал. 221б);

2. Долонь однієї руки розмістити по се­редній лінії грудини, таким чином, щоб великий палець був у напрямку підборіддя або живота потерпілого, а долонь другої руки покласти по­верх першої (пальці не повинні торкатися груд­ної клітини) (мал. 221в);

2. Випрямленими руками натиснути на грудину, прогнути її на 3-5 см (у дітей на 2-3 см) (мал. 221г);

3. Повторити ритмічні натискання з час­тотою 60-80 разів за хвилину.

Пам'ятайте!

1. Кожне наступне натискання необхід­но починати тільки після того, як грудна клі­тина повернеться у вихідне положення.

2. При переломі ребер — продовжувати непрямий масаж серця.

3. Зупиняти масаж серця більш 15-20 се­кунд не можна!

Коли потерпілі — літні люди, слід пам'я­тати, що кістки в такому віці крихкі, тому рухи повинні бути не дуже енергійними (можливі переломи ребер!). У дітей до 10 років проводять масаж однією рукою в тому ж місці, а у грудних дітей — кінчиками двох пальців із частотою 100-120 натисків у хвилину.

Якщо реанімацію робить одна людина, то через кожні 15 натисків на грудину з інтерва­лом в 1 сек. вона повинна, припинивши масаж, зробити 2 сильні вдохи по методу «із рота в рот» або «із рота в ніс».

Якщо в реанімації беруть участь двоє, варто робити одне роздування легенів після кожних 4-5 натисків на грудину. Під час вдуван­ня повітря натискати на грудну клітку не мож­на, це потрібно робити по черзі (мал. 222).

Реанімаційні заходи здійснювати безперервно до відновлен­ня серцевої діяльності і дихання або до появи явних ознак біоло­гічної смерті.

Питання для закріплення знань:

1. Які способи виконання штучного дихання Ви знаєте?

2. Назвіть послідовність виконання штучного дихання «із рота в рот» і «із рота в ніс».

3. Як виконується непрямий масаж серця?