46.Монетарна політика Євросоюзу.

Мета: забезпечення цінової стабільності

Чинники запровадження спільної валюти:

1)запобігання коливанням валютних курсів 2)усунення трансакційних витрат 3)уможливлення порівняння цін на товари та послуги 4)створення власної валюти обміну та заощаджень 5)забезпечення стабільної макроекономічної ситуації

Етапи створення валютного союзу:

1) з липня 1990р : повна лібералізація руху капіталу, тісна співпраця між центральними банками, замороження складу кошика екю.

2) з січня 1994: створено Європейський валютний інститут, досягнуто незалежності центральних банків, вирішено назву «євро», прийнято Пакт стабільності та зростання, обрано 11 країн-учасниць, створено Європейський центральний банк, зафіксовано курси перерахунку 11 нац.валют на євро.

3) з 1 січня 1999р. впровадження валюти євро (в безготівковий обіг), проведення спільної валютної політики ЄЦБ, встановлення Європейського механізму обмінних курсів II, приєднання Греції. 1 січня 2002р- запровадження євро у готівковий обіг.

Маастрихтські критерії конвергенції:

1) дефіцит держ.бюджету не більше 3% ВНП

2) держ.борг не більше 60% ВНП

3) рівень відсоткових ставок не більше 2 % від рівня країн з найкращими показниками ( макс. 5,8% березень 2012)

4) рівень інфляції не більше 1,5% від рівня трьох країн з найкращими показниками (макс.3,1% березень 2012)

+ перебування 2 роки у Механізмі валютних курсів II (+- 15%)

ЄСЦБ є інституційною основою реалізації монетарної політики ЄС . Складається з ЄЦБ та центральних банків країн членів. Основна мета ЄСЦБ- забезпечення цінової стабільності. Завдання ЄСЦБ:

-розроблення та впровадження монетарної політики ЄС (відсоткові ставки та цінова стабільність)

- утримання офіційних резервів держав-членів та управління ними,

- забезпечення стабільного функціонування систем платежів.

ЄЦБ має ексклюзивне право здійснювати випуск євробанкнот.

47.Чинники та етапи запровадження євро.

Чинники запровадження спільної валюти:- запобігання коливанням валютних курсів - усунення трансакційних витрат- уможливлення порівняння цін на товари та послуги-створення власної валюти обміну та заощаджень -забезпечення стабільної макроекономічної ситуації Угода про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) була підписана в 1957 році Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Францією і ФРН.

У 1962 році в меморандумі Європейського співтовариства вперше було сказано про необхідність єдиної фінансової політики Європи. Висувається ідея «валютної змії», тобто фіксації обмінних курсів валют країн ЄС в певному діапазоні. Здійсненню цього плану перешкодила енергетична криза 1972 року, викликана різким зростанням цін на нафту.

У 1979 році ідея «валютної змії» була реалізована і створена Європейська валютна система. Центробанки ЄС уклали угоду про обмеження коливань валютних курсів. Введений прообраз євро єдина розрахункова валюта ЕКЮ (ECU).

Надалі ці ідеї отримали розвиток в Єдиному європейському акті (Single European Act) 1986 року і Маастріхтському договорі (Treaty on European Union) 1992 року, що формально заклали основи Економічного і валютного союзу (Economic and Monetary Union, EMU) і єдиної європейської валюти. Найважливіші з положень Маастріхтського договору стосувалися економічної і фінансової політики, кінцевою метою якої було введення в країнах ЄС єдиної валюти. Угода передбачала графік введення єдиної валюти і загальні правила в області державного бюджету, інфляції і процентних ставок для всіх членів майбутнього валютного союзу. Просування до ЭВС планувалося у трьох послідовних етапів.

-Перший – з липня 1990 року по 31 грудня 1993 року – лібералізація руху капіталів у середині ЄС, завершення формування Єдиного внутрішнього ринку, розробка заходів для зближенню низки макроекономічних показників стран-членов.

-Другий – з початку 1994 року по 31 грудня 1998 року – установа Європейського валютного інституту (ЄВІ), розробка юридичної бази й процедур майбутньої Європейської системи центральних банків (ЕСЦБ) на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ), підготовка до впровадження єдиної валюти євро, тісний координація економічної політики стран-членов.

-Третій етап – з початку 1999 року по 30 червня 2002 року – початок функціонування ЄЦБ, проведення учасниками союзу загальної узгодженої валютної політики, запуск єдиної європейської валюти спочатку у безготівковий, а в готівковий оборот.

Для того, щоб євро була введена в обіг, всі країни-члени валютного союзу повинні відповідати жорстким критеріям стабільності, закріпленим в Маастріхтських угодах:

-рівень інфляції в країні, що прагне приєднатися до валютного економічного союзу, може перевищувати показники трьох найбільш стабільних держав ЄС не більше ніж на 1,5%;

-державна заборгованість може складати не більше 60% від валового внутрішнього продукту (ВВП);

-дефіцит держбюджету не може перевищувати 3% від ВВП;

-процентні ставки за банківськими кредитами можуть бути всього на 2% вище за показники трьох найбільш стабільних країн;

-кандидати на вступ до союзу не мають права протягом двох років за власною ініціативою проводити девальвацію національних грошових одиниць.