13. Концепція різношвидкісної інтеграції.

Різношвидкісна: країни ЄС йдуть єдиним шляхом інтеграції, проте з різною швидкістю поглиблення інтеграції. Тобто ті держави-члени, що мають бажання й можливості, за згоди всіх інших, можуть швидше просуватися в інтеграційному процесі в певній сфері. Передбачається, що решта згодом приєднається до них. Різношвидкісну інтеграцію вперше дозволили в рамках Європейської валютної системи. Таким чином, склад ядра ЄС постійно змінюється в результаті різношвидкісної інтеграції та географічного розширення Союзу. Якщо спочатку ядро ЄС складало 6 країн Західної Європи: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина, Франція, то згодом їх кількість збільшились до 9: до ЄС долучились Велика Британія, Данія, Ірландія. Таке ядро Європейський Союз зберіг до початку 1980-х рр.., а з приєднанням південних країн Європи – Греції, Іспанії, Португалії – ядро трансформувалося до 12 країн. Країни, що приєдналися, значно відрізнялись за рівнем економічного розвитку, структурною господарства, якістю робочої сили. Тому вони не так швидко стали ядром ЄС, а з настанням наступної хвилі розширення (приєднанням в 1995р. Австрії, Фінляндії, Швеції) фактично з дев’ятикраїнового ядро стало п’ятнадцятикраїновим, яким і залишається до теперішнього часу навіть в умовах приєднання 10 нових країн-членів переважно Центрально-Східної Європи.

14. Створення єс та основні етапи його розвитку.

Підготовчі етапи:

1)Історична промова у 1946 pоці Прем'єр-Міністра Великобританії Уінстона Черчіля (Цюріх, Швейцарія)про необхідність створення «Сполучених Штатів Європи». Першим кроком для цього мало послужити партнерство між Францією та Німеччиною - довічними супротивниками в війнах.

2)План Маршала (1947),метою якого був комплекс заходів щодо відродження економік країн, зруйнованих 2 світ. війною.

Згідно цього плану 16 країн повоєнної Європи отримали від США близько 13млрд. дол. у вигляді фінансування заходів економічного та технічного спрямування.

3)У 1948 р. було започатковано митний союз між трьома «малими» країнами Західної Європи — БеНіЛюксом.

4)«Декларація Шумана» (9 травня 1950 р.) закликала Францію та Німеччину об'єднати свої зусилля щодо контролю за виробництвом вугілля та сталі, а відтак і військової промисловості, яка була найбільшим споживачем останнього виду продукції.

Етапи розвитку ЄС:

1.Паризький договір (1951) – створено Європейське співтовариство з вугілля та сталі; 2.Римський договір (1957) – створено Європейське економічне співтовариство; Євроатом;

3.Договір про злиття (1965) – об'єднання інституцій; 4.Акт розширення (1972) – вступ до ЄС Данії, Ірландії, Великої Британії; 5.Бюджетний договір (1975) – розширення повноважень ЄП; створення рахункової палати; 6.Акт розширення (1980) – вступ Греції; 7.Акт розширення (1985) – вступ до ЄС Португалії та Іспанії; 8.Єдиний Європейський акт (1986) – надання більших повноважень ЄП; запроваджено політик згуртування; розширення політичного впливу ЄЕС 9.Договір про Європейський Союз (ДЕС) (1992) [Маастрихтський договір] – нова структура ЄС, процедури ухвалення рішень; запровадження принципу субсидіарності; формалізація роботи Європейської Ради; 10.Акт розширення (1994) – вступ Австрії, Фінляндії, Швеції; 11.Амстердамський договір (1997)яким було чітко визначено можливість вільного працевлаштування, свободи пересування, права громадян, а також необхідність надання більшої ваги ЄС на міжнародній арені. – додаткові повноваження ЄП; ЄК Шенгенські угоди; 12.Ніццький договір (2001) – розширення ЄС; Хартія основних прав; 13.Акт розширення (2004) – вступ 10 країн ЦСЄ з 1.05.2004; 14.Акт розширення (2006) – вступ Болгарії та Румунії з 1.01.2007. 15.Лісабонський договір (2007) – значне реформування правової бази та інституційного устрою ЄС.