3. Види спостережень за станом і характером розвитку мовлення вихователя.

Найлегшим і найпоширенішим методом зібрання об’єктивних даних про стан і характер розвитку мовлення вихователя є спостереження і запис спонтанного мовлення. Спостереження вчені класифікують за різними ознаками: за поінформованістю респондента – відкрите: вихователь та діти усвідомлюють факт спостереження; приховане: діти не знають, що за ними спостерігають; за способом фіксації інформації – безпосереднє: дослідник фіксує усе почуте та побачене; інструментальне: інформація фіксується за допомогою різної техніки; за метою дослідження – інспекторське: розкриває структуру педагогічного процесу, особливості діяльності педагога в конкретних умовах; педагогічне: безпосереднє сприймання поведінки дітей і вихователя у різноманітних ситуаціях; навчальне: дає уявлення про предмети, процеси, закономірності, характеристики матеріалу, що вивчається; наукове: цілеспрямоване сприймання конкретних педагогічних явищ для отримання фактичного матеріалу; за частотою проведення занять – постійне: охоплює, наприклад, заняття з РМ неперервне протягом тривалого часу (один раз на квартал, тиждень тощо); одноразове: фіксує результати та хід лише одного заняття; за обсягом охоплення об’єкта – суцільне: охоплює всі досліджувані об’єкти (наприклад, усіх дітей і вихователя); несу цільне (дискретне): охоплює лише частину об’єкта.

Розрізняють монографічне – спостереження за якнайбільшою частиною взаємопов’язаних предметів, явищ тощо; порівняльно-монографічне – спостереження за кількома частинами об’єкта, що найбільше відрізняються; вибіркове: спостереження за порівняно малою, але репрезентативною частиною об’єкта, тобто із загального масиву виділяється «вибіркова»; головного масиву – охоплює основний склад (не менше 80%) об’єкта; за способом отримання інформації – пряме: реєструються факти, побачені дослідником під час спостереження; опосередковане (непряме): спостерігають за кінцевим результатом; за ставленням до об’єкта – об’єктивне (стороннім) і суб’єктивне (проводиться учасником процесу).

Під час спостереження дослідник може записати мовлення вихователя, а потім проаналізувати його. При цьому фіксуються фонетичні, лексичні, стилістичні помилки, русизми, діалектизми і робляться загальні висновки.

БІЛЕТ № 7

1. Природничі засади лінгводидактики .

2. Лінгводидактична концепція В. О. Сухомлинського.

3. Фрагмент заняття з розвитку словотворчості дітей дошкільного віку («Складання казкової історії про чарівну силу доброти.»)

1. Природничі засади лінгводидактики

Основою природничих засад методики навчання дітей рідної мови є вчення фізіологів про умовно-рефлекторний характер засвоєння мови (І. Сєченов, І. Павлов, О. Іванов-Смоленський, М. Кольцова, М. Красно-горський та ін.). Фізіологічними засадами дошкільної лінгводидактики є такі складові: будова центральної і периферичної частин мовленнєвого апарату; становлення і розвиток другої сигнальної системи у дітей; наслідування як чинник розвитку мовлення.

У корі головного мозку людини є три мовленнєвих центри, названі на честь учених, які їх відкрили. Центр Верніке - центр сприймання мовлення на слух, розуміння мовлення. У разі його ушкодження виникає мовна афазія - нерозуміння людського мовлення.

Центр Брока - мовленнєворуховий центр, який забезпечує артикуляцію звуків. Його ушкодження призводить до мовної алалії - німоти.

Центр Дежеріна - центр управління діяльністю руки, пальців як органа писемного мовлення. Усі три мовленнєві центри тісно взаємодіють між собою. Так, у дослідженнях М. Кольцової доведено залежність розвитку голосових реакцій дитини від розвитку дрібних м’язів пальців.

Фізіологи обстежили понад 500 дітей у різних дошкільних закладах і дійшли висновку, що рівень розвитку мовлення дитини перебуває у прямій залежності від ступеня розвитку тонких рухів пальців рук.

Отже, вихователям дітей раннього віку важливо не тільки стимулювати звуконаслідування, а й одночасно тренувати дрібні м’язи пальців рук.

Механізм розвитку другої сигнальної системи у дітей дослідив О. Іванов-Смоленський. На його думку, в основі становлення мови лежать три основні форми тимчасових мовленнєвих зв’язків.

Руховий, або секреторний, умовний рефлекс у відповідь на словесний подразник (С-Б: словесний подразник дорослого - безпосередня дія дитини). Наприклад, вихователь перед сніданком говорить дітям: «Діти, йдіть мити руки», діти йдуть мити руки (словесний подразник викликав рухову дію). Лікар умовляє дитину: «Потрібно приймати ліки». У відповідь на це дитина починає плакати (на словесний подразник виникла секреторна реакція).

Словесна умовно-рефлекторна реакція у відповідь на безпосередній подразник із зовнішнього середовища або із внутрішніх органів (Б-С: безпосередня дія - словесна відповідь). Наприклад, вихователь мовчки вказує дитині на предмет. «М’яч», — промовляє дитина. Відкрилися двері, зайшла мати, дитина говорить: «Мама прийшла».

Словесна умовно-рефлекторна відповідь на словесний подразник (С-С: словесний подразник - словесна відповідь). Наприклад, вихователь запитує: «Скажіть, діти, яка зараз пора року?». «Осінь», - відповідають діти.

Друга сигнальна система, яка є надзвичайно складною, у своєму розвитку трохи відстає від першої. Так, дитина значно швидше починає розрізняти окремі предмети за кольором, ніж за назвою. Щоб друга сигнальна система нормально розвивалася, вона не повинна втрачати постійного зв’язку з першою сигнальною системою.

На основі даних фізіологів добираються методи і прийоми для розвитку мовлення дітей на різних вікових етапах та навчання їх рідної мови.

Підґрунтям розвитку мовлення дітей є вчення фізіолога І. Сєченова щодо наявності природженої «фізіологічної ехолалії», яка сприяє розвитку мовлення дітей. На його думку, наслідування є вельми складним фізіологічним процесом, що має певні фази. Так, на першій фазі відбувається орієнтування в діях іншої особи, таким чином у дитини відбувається становлення певного «зразка», «мірки» (за І. Сєченовим) для наслідування. Упродовж другої фази відбувається поступове підлаштовування рухів дитини до зразка (мірки), аж доки зразок та його подібність не стануть тотожними. Наявність фаз «ехолалічного наслідування» прослідковується вже на першому році життя.

У цьому віці наслідування (перша фаза) формується тільки за умови, якщо в дитини наявне позитивне ставлення до дорослого, є інтерес до мовлення, яке вона чує, добре розвинене слухове зосередження й вироблена настанова на виконання доручення дорослого «скажи - повтори».

Для нормального розвитку мовлення дітей у дошкільному закладі важливу роль відіграє організація правильного «мовленнєвого режиму», відсутність постійного шуму і крику. Там, де багато шуму, дитина не просто стомлюється, це призводить до затримки мовленнєвого розвитку. У загальному шумі часом винний вихователь, який розмовляє з дітьми підвищено гучним голосом, намагається їх «перекричати». Слід привчати дітей дотримуватися тиші, говорити напівголосно, дослуховуватися до навколишніх слабких звуків. І обов’язковою умовою нормального розвитку мовлення дітей є наявність правильного зразкового літературного мовлення педагога.