II. Мета і методика перевірки.

1. Мета і завдання перевірки.

2. Усунення недоліків, зазначених попередніми перевірками.

3. Методи перевірки (із зазначенням дати проведення, кількості відвіданих занять, бесід, спостережень, вивчених матеріалів).

III. Рівень розвитку мовлення дітей.

1. Звукова культура мовлення: вимова звуків, розвиток фонематич­ного слуху, інтонаційна виразність мовлення (додати таблиці обсте­ження звуковимови дітей).

2. Словник дітей: активний, пасивний; наявність образних висловів, приказок, прислів'їв; засвоєння понять.

3. Граматична правильність мовлення: оволодіння основними гра­матичними категоріями, типові помилки в мовленні дітей; засвоєння ними різних типів речень (додати таблиці).

4. Зв'язне мовлення: рівень засвоєння діалогічного мовлення, вміння самостійно будувати розповіді.

5. Навички загальної культури мовленнєвого спілкування та мов­леннєвого етикету.

6. Рівень засвоєння навичок звукового аналізу, основи грамоти та підготовки руки дитини до письма.

7. Мовленнєва активність дітей на заняттях та під час режимних моментів.

8. Загальне мовне тло у групі (голосне, спокійне, жваве мовлення). Мовленнєва готовність дітей старших груп до школи.

IV. Методика роботи з розвитку мовлення.

1. Планування роботи з розвитку мовлення у ДНЗ та в повсякденно­му житті. Планування занять (позитивні й негативні приклади). Загальні висновки й рекомендації щодо стану планування навчально-виховної роботи вихователями.

2. Оцінювання методів роботи вихователів. Аналіз відвіданих занять (дата, тривалість) відповідно до схеми аналізу занять із розвитку мовлення.

V. Умови розвитку мовлення дітей у дошкільному закладі.

1. Дотримання умов гігієни у приміщеннях та в групах ДНЗ. Перевір­ка за медичною карткою стану органів слуху та мовленнєвого апарату дітей. Контроль за ефективністю роботи логопеда.

2. Культура мовлення дорослих у дошкільному закладі, його харак­теристика (стенографічний запис).

3. Обладнання педкабінету з розвитку мовлення: наявність навчаль­них посібників, словників, каталогу методичної літератури, журнальних статей, художньої літератури для дітей; рукописних методичних розро­бок, виготовлених працівниками ДНЗ; дидактичного та наочного мате­ріалу з розвитку мовлення, їх систематизація, анотування, картотека; зберігання технічних засобів навчання (радіоприймач, телевізор, діафіль­ми, кінофільми, магнітофон, калейдоскоп тощо), каталогу, методичних розробок, анотацій.

VI. Методична робота з колективом.

Аналіз річних планів роботи, протоколів педагогічних рад та іншої документації.

VII. Загальні висновки. Рекомендації щодо подальшої роботи.

Практичні завдання для самостійного опрацювання

3. Методика розвитку словника дітей дошкільного віку

Збагачення лексичного запасу відбувається в процесі активного пізнання дитиною навколишнього світу. В організованій навчальній діяльності ця робота проводиться на спеціальних заняттях з ознайомлен­ня дітей з властивостями та якостями предметів. Основна їх мета - ввести у мовлення дітей назви предметів, їх частин, деяких ознак, властивостей і якостей. Методика проведення цих занять була запропонована Є. Тихеєвою та уточнена й доповнена В. Логіновою.

У молодших групах науковці рекомендують проводити два види занять: 1) первісне ознайомлення з предметом; 2) поглиблення знань про предмети. Кожний вид занять має свою специфіку.

На заняттях з первісного ознайомлення з предметом потрібно пра­вильно організувати увагу дітей щодо сприйняття предмета, формування уявлень про нього і відповідного словника. Найефективнішими засо­бами при цьому є привертання уваги дітей до самого предмета або дії та слів, якими вони позначаються. Вихователь називає предмет тільки тоді, коли на ньому сконцентрована увага дитини. Слово виступає як знак предмета. Встановлюється зв'язок між словом і уявленням про предмет. Вихователь створює пошукову ситуацію, пропонує запитання на зразок: де лялька (м'яч)? У відповідь на запитання він показує предмет і повторює слово. Потім при появі чи зникненні предмета це слово повторює дитина.

Діти закріплюють слово на заняттях. За вказівкою вихователя вони обирають предмет серед інших, називають його, виконують з ними різні дії.

На заняттях з поглиблення знань про предмет формується цілісне уявлення дитини про нього: встановлюється зв'язок між призначенням предмета та його будовою, матеріалом, з якого він зроблений; визнача­ються видові особливості предмета. До методики проведення занять ставляться такі вимоги (за Є. Тихєєвою):

- пізнавальна діяльність має ґрунтуватися на практичних завданнях, з домінуванням ігрових прийомів;

- предмети мають бути добре знайомі дітям (ті, призначення яких їм відоме і, які вони вже використовували);

- додаткові предмети слід добирати так, щоб у них не вистачало певної деталі, що робить їх непридатними для діяльності; спрямовувати ува­гу дітей на визначення, якої частини не вистачає, та спроби по­яснити причини цього;

- діти мають активно діяти з предметами, мотивувати свій вибір, оби­раючи потрібне; керівництво пізнавальною і мовленнєвою діяль­ністю вихователь здійснює шляхом вказівок стосовно необхідних дій і запитань.

На заняттях вихователь використовує методи розглядання і об­стеження предметів. Ознайомлення з предметом відбувається по­етапно:

- ознайомлення із зовнішнім виглядом предмета та його призначен­ням;

- сприйняття частин, деталей предмета;

- знайомство з властивостями та якостями предметів, матеріалами, з яких вони зроблені (скло, папір, дерево, метал; скло - прозоре, крихке, б'ється; папір - мнеться, рветься, розмокає);

- визначення зв'язку між матеріалом, з якого зроблений предмет, та його функціональним призначенням.

Основні методичні вимоги до проведення подібних занять були сфор­мульовані В. Логіновою:

- дослідження ігрових прийомів, а саме: раптова поява предметів і їх зникнення, пошук, ігрові дії, ігрові атрибути та ш. Врахування рап­товості стимулює мовленнєву активність дітей;

- сюжетний характер ігор-занять. Для дітей певне значення має вмо­тивований процес пошуково-експериментальної діяльності (напри­клад ознайомлення з властивостями та якостями тканин) може відбу­ватися під час заняття-гри «Дитяче ательє»;

- розглядання предмета, його деталей. Дехто з вихователів помилково прагне організувати ознайомлення з предметами за допомогою за­питань про очевидне. Наприклад, показує дітям кубик і запитує: «Що це у мене в руках?». Стимулювальнии ефект матимуть запи­тання відповіді на які дитина знаходить самостійно, через власну пошукову діяльність, роздуми, міркування тощо, як-от: «Який з ку­биків не потоне у воді? Чому ви так думаєте?»;

- багаторазове повторення вихователем назви предметів, дай у момен­ти зосередження уваги дитини. Нові слова, які вихователь уводить у її словник, мають бути проголошені на занятті не менше трьох разів самим вихователем і дітьми;

- використання запитань, спрямованих передусім на відповідь замість

- формування у дітей вміння знаходити потрібний предмет зі слів ви­хователя; чергування ігрових, пошуково-експериментальних дій з мов­леннєвими; , ,

- активні дії дітей під час обстеження предмета (обмацування, погла­джування, сприйняття на слух, розрізнення за смаком, запахом);

- порівняння предметів за їх зовнішнім виглядом;

- поступове формування цілісного уявлення про предмет, його при­значення, будову, матеріал, з якого він виготовлений.

БІЛЕТ № 20

1. Спілкування як специфічний вид дитячої діяльності.

2. Роль завідувача і старшого педагога і організації роботи з розвитку мовлення в дошкільному закладі.

3. Індивідуальна перевірка звукової культури мовлення дітей. Зміст методик.