2. Сучасний етап розвитку лінгводидактики в Україні

За роки державності України  сформувалась і зміцніла українська лінгводидактика, сподвижниками якої багато зроблено для переорієнтації мовних пріоритетів у вихованні  дітей,  поширення української мови на схід і південь країни, активізувалися дослідження з дошкільної лінгводидактики, збільшився обсяг теоретичного й емпіричного матеріалу. Численні різноаспектні наукові доробки  з проблем навчання дітей української мови свідчать про потужний потенціал цієї наукової галузі та перспективи її подальшого розвитку. 

В основу визначення мети підготовки студентів до навчання дітей рідної мови покладено діяльнісний підхід, відповідно до якого кінцеву мету навчання почали задавати через перелік конкретних видів професійної діяльності, які повинен опанувати студент упродовж навчання (А.Богуш, Н.Гавриш, Т.Котик, І.Луценко). Крім того, спостерігається спрямування мети не лише на кінцеві результати навчальної діяльності, а намагання вплинути вже на рівні цілеспрямування на методи й форми діяльності, що сприяють досягненню кінцевого результату, тобто окреслюється тенденція до підсилення й оптимального використання системоутворювальної  функції мети.

Сучасний стан функціонування української дошкільної лінгводидактики  характеризується інтенсивним розвитком понятійної системи, а це є  свідченням прогресу даної галузі науки. До структури наукового знання української дошкільної лінгводидактики ввійшли  поняття всіх основних рівнів і видів, що вироблені сучасною практикою наукового пізнання. Кожен  вид виконує свою функцію, що відповідає його особливостям і природі.  Відповідно до змін, що відбулись у структурі наукової теорії української дошкільної лінгводидактики, сформувалася система власне лінгводидактичних понять, адекватна структурі самої науки і здатна відобразити логіку науки. Фундаментальними  поняттями для цієї галузі науки є: навчально-мовленнєва діяльність, професійно-мовленнєва діяльність, лінгводидактична підготовка фахівців.    Взаємодія  понять  усіх  видів і рівнів сприяє підсиленню пізнавальних можливостей української дошкільної лінгводидактики.

Сучасний етап розвитку української дошкільної лінгводидактики характеризується найвищою  за весь період її існування активністю науковців і формуванням основ наукової школи, існування якої сприяло створенню „наукової спільноти ” – колективу однодумців, що діє в науковому просторі і зусиллями якого й сформувалася нова наукова галузь педагогічної науки – українська дошкільна лінгводидактика. Зміни у внутрішній структурі й динаміка зростання кваліфікаційного рівня наукових кадрів української дошкільної лінгводидактики свідчать про перехід цієї галузі від стадії становлення до стадії розвитку в межах сучасного періоду її функціонування, що загалом засвідчує ефективність і результативність роботи наукового потенціалу в структурі наукової галузі та його спроможність продуктивно вирішувати сучасні й майбутні проблеми лінгводидактичної науки і практики.

Здійснене Котик Т.М. дослідження (2005 р.) започаткувало становлення нового теоретичного рівня  в українській дошкільній лінгводидактиці – методологічного, у межах якого потребують подальшого осмислення: теорія способів організації знання, його отримання й використання; сучасні загальнофілософські, загальнонаукові, конкретно-наукові принципи і положення та їх адаптація до вирішення лінгводидактичних проблем;  надбання української дошкільної лінгводидактики у зіставленні з  лінгводидактичними досягненнями інших держав близького і далекого зарубіжжя; історичний аспект розвитку наукової галузі для актуалізації забутої лінгводидактичної спадщини з метою максимального забезпечення потреб практики; окремий напрям розвитку наукової галузі -  навчання дошкільників української мови як функціонально другої; окремі поняття, що утворюють понятійну систему, об’єктивність їх визначення, адекватність відображення ними явищ та історія їх розвитку. Вирішення цих наукових проблем галузі посилить потенціал науки й сприятиме її подальшому розвиткові.