3.Фрагмент комплексного заняття з рідної мови для середньої групи.

Середня група. Звукова культура мовлення у складі комплексного заняття.

Завдання:

Зв'язне мовлення. Навчити описувати іграшки та предмети за зразком вихователя.

Граматика. Навчити узгоджувати іменники з прикметниками, відмінювати іменники в родовому відмінку однини і множини.

3. Звукова культура. Вправляти у вимові звуків с, з, ш, навчити розрізняти їх на слух, розвивати мовленнєвий апарат, фонематичний слух.

Матеріал: набір різних іграшок, прапорці.

Хід заняття: І.На столі іграшки різного кольору і розміру (з різного матеріалу). Вихователь читає загадки про іграшки, пропо­нує їх відгадати:

Б'ють - не плаче, вгору скаче,

І ніхто йому, одначе,

Не сказав хоч раз «пробач»,

Бо на те і є він ... (М'яч)

Я неначе віз,

Тільки без коліс.

По воді я їду -

Не лишаю сліду.

А перевернуся -

Зразу утоплюся. (Човен)

Вихователь наводить зразок опису: «Це пожежна машина. Вона металева, червоного кольору. У неї є кабіна, кузов, колеса, пожежна драбина. Пожежна машина швидко їде, вона везе пожежників гасити пожежу». Діти за зразком описують іграшки.

2. Дидактична гра «Чого не вистачає?» Вихователь пропонує дітям добре розглянути іграшки, запам'ятати, як вони стоять; заплющити очі, потім відкрити їх і сказати, чого не вистачає. (Не вистачає двох ляльок, одного ведмедика, двох прапорців та ін.).

3. Вихователь пропонує пригадати, де живе веселий Язичок, які пісні він вміє співати. Розповідає: «Почув Язичок, як водичка ллється з крана: с-с-с-с-с-с-с. Вирішив і собі заспівати. Заспіваймо, діти, разом. (Діти співають.) Пішов Язичок на вулицю, чує, хтось поблизу: зу-зу-зу. Хто це? Чия це пісенька? (Діти відтворюють пісеньку комара.) Настала осінь. Опало листя. Діти бігають, а листя під ногами співає пісеньку... Яку пісеньку співає листя? Як воно шелестить? (Ш-ш-ш-ш...)» Діти промовляють чистомовки:

Са-са-са - летить оса.

Зу-зу-зу - веду козу.

За-за-за - іде коза.

Су-су-су - відро несу.

Шу-шу-шу - листям шуршу.

Ша-ша-ша - наша Маша.

БІЛЕТ № 31

1. Методи і прийоми виховання звукової культури мовлення дітей.

2. Організація професійно-мовленнєвого спілкування вихователя з дітьми.

3. Методика обстеження уміння виділяти перший та останній звуки у слові

1. Методи і прийоми виховання звукової культури мовлення дітей

Завдання і зміст роботи з виховання звукової культури мовлення викладено у програмі виховання та навчання в дошкільному закладі.

У вихованні звукової культури мовлення використовують різно­манітні прийоми та методи навчання. Серед прийомів навчання провід­не місце посідають артикуляція звуків, імітація правильної звуковимо­ви, зразок мовлення вихователя, відображене та сумісне мовлення доручення, ігрові прийоми.

Методами виховання звукової культури мовлення є дидактичні ігри, вправи, рухливі ігри, розповіді зі звуконаслідуванням, оповідання, вірші, чистомовки, скоромовки, лічилки, розглядання картинок, настільно-дру­ковані ігри.

Основними методами виховання звукової культури мовлення є ди­дактичні ігри та вправи, в процесі яких удосконалюються всі компо­ненти звукової культури мовлення

Для підготовки правильної вимови шиплячих звуків ш, ж, ч вико­нують відповідні вправи.

Для розвитку мовленнєвого дихання доцільно провести дидактичні вправи на здування з долоні пелюсток, шматочків паперу, кульок, вати, пушинок кульбаби. Потрібно також виконати такі вправи: перекочу­вання силою видихуваного повітря ватної кульки по столу, підтриму­вання пушинок у повітрі силою видиху, утворення бульбашок на воді (дитина дмухає з такою силою, щоб на воді утворилися бульбашки); пускання паперових і пластмасових корабликів у мисці або у ванні з водою; прокочування олівців силою видихуваного повітря, дмухання в порожню пляшку.

З метою закріплення звукової вимови використовують чистомовки. Вихователь може сам скласти їх на кожний звук.

З дітьми середньої та старшої груп можна вивчити тексти скоромо­вок. Основна мета скоромовок - формування чистого й правильного мов­лення, закріплення артикуляції важких звуків та розвиток мовленнє­вого апарату.

Для ознайомлення дітей з артикуляційним апаратом вихователь скла­дає казочку про веселого Язичка в різних варіантах.

Рухливі ігри із звуконаслідуванням, словами, піснями вихователь використовує тоді> коли діти вже вміють вимовляти важкі звуки, але звуковимова ще нестійка. Під час рухливих ігор діти залюбки співа­ють, імітують звуки машин, голоси тварин, птахів.

Для бесіди зі старшими дошкільниками можна використати роз­повідь, складену самим вихователем. Він добирає або придумує спеці­альні тексти, в яких трапляються важкі звуки. Основний прийом навчання виразного мов­лення - імітація, наслідування мовлення вихователя.

Широко використовують ігрові вправи на вправляння дітей у ви­разному мовленні на заняттях з розвитку мовлення та художньої літера­тури. Основними прийомами для вправляння дітей у виконанні цих завдань є ігрові. З метою навчання дітей виразного мовлення використовують спеці­альні вправи, виконуючи які, діти повинні промовити слово з різним емоційним навантаженням

Особливе місце у вихованні звукової культури мовлення дошкільни­ків посідають малі жанри фольклору( О. Трифоновою⁾. В ній відбито життя народу, його звичаї, обряди, саме через неї діти засвоюють народну мову.

З перших днів дитина чує голос матері, яка наспівує їй колисанки.

Колисанки - народні пісні, що співаються, коли заколисують, присипляють дітей. Вони розвивають слух та відчуття рідної мови, її мелодики, збагачують дітей пестливою лексикою

Дитячі забавлянки - це надзвичайно вдала форма спілкування дітей з дорослими, що сприяють розвитку дрібних м'язів руки, активізації їхньої рухливості.

Забавлянки (утішки) - це коротенькі пісеньки або віршики, по­єднані зі своєрідними вправами і покликані зміцнювати дитину фізич­но, підтримувати радісний, бадьорий настрій. Забавлянки існують для дітей різного віку.

Серед дитячого фольклору найпоширенішими є заклички, примовки, лічилки, мирилки.

Замовляння (заклички) - здебільшого віршовані формули, дуже давні за походженням і пов'язані з вірою у чудодійну силу слів, якими «темні» люди прагнули вплинути на стихійні сили природи чи суспільне оточен­ня. Заклички супроводжуються виконанням певних рухів, жестів. Це впливає на розвиток мовлення, вдосконалення звуковимови.

Примовка - жартівливий, здебільшого римований вислів, що ним розпочинається чи закінчується казка; дотепне зауваження, що вплітаєть­ся у розповідь чи текст твору; якась фраза чи віршик, що розповідаєть­ся під час дитячої гри тощо.

Лічилки - це віршовані, ритмізовані тексти, які використову­ються дітьми для поділу гравців на групи чи визначення їхньої ро­лі або послідовності участі у грі. Лічилки поділяють на такі групи: 1) складені самими дітьми; 2) складені дорослими (народні та автор­ські).

Використання лічилок є стимулом для розгортання словесної творчос­ті дітей, розкриття їхніх лінгвістичних здібностей і мовних обдаровань.

Мирилки - це вид дитячого фольклору. Застосування мирилок у до­шкільному закладі сприяє активізації словника дитини, вдосконалює її мовлення, тренує мовленнєвий апарат, водночас вони виконують і певну виховну функцію.

2. Організація професійно-мовленнєвого спілкування вихователя з дітьми+

Педагогічне спілкування є вагомим чинником становлення особистості дитини (комплексів потреб, інтересів, рис характеру, системи уявлень, знань, дій). Спеціалізоване спілкування вихователя з дітьми виступає комунікативним чинником їхнього мовленнєвого розвитку, основними функціями якого є: 1) входження в контакт з дитиною, залучення її до мовленнєвого спілкування з навколишніми; 2) налагодження практичної взаємодії з дітьми; 3) створення оптимального розвивального мовленнєвого середовища; 4) стимулювання комунікативної активності дітей; 5) підтримка позитивної атмосфери спілкування, орієнтація дитини на правильність її мовленнєвих дій. До професійного спілкування вихователя, орієнтованого на розвиток комунікативно-мовленнєвої сфери дітей, висуваються як загальні (мотивація, стиль, функції), так і спеціальні вимоги, що визначають його специфіку, якісні характеристики мовлення. Існують спеціальні принципи організації мовленнєвого спілкування з дітьми.

Гуманізація комунікативних настанов педагога передбачає повагу до дитини-співрозмовника, її особистості, інтересів, уподобань. Виявляється цей принцип у бажанні педагога зрозуміти дитину, у прагненні задовольнити її потреби та ставленні до дитячих проблем, запитань і пропозицій.

Задоволення потреб дітей у спілкуванні, розвиток мотивів спілкування з дорослими й однолітками. Цей принцип орієнтований на реалізацію особистісного підходу до дитини. Вихователь організовує своє спілкування так, щоб задовольнити потреби дитини у спілкуванні, сприяти формуванню інтересів, нових мотивів спілкування з дорослими й однолітками.

Приклад товариськості й рівноправності, конструктивна позиція у спілкуванні з дітьми. Успішна взаємодія з дітьми залежить від товариськості педагога. Налагоджуючи дружні стосунки з вихованцями, він віддає перевагу позиції «поруч», взаємодіє з дитиною як із рівноправним партнером. У щоденному спілкуванні педагог відмовляється від категоричних «не можна», «не слід», «неправильно». Замість цього він радить, пропонує, наводить зразки ефективної мовленнєвої взаємодії з навколишніми.

Діалогічна орієнтація у спілкуванні і діалогічність мовлення педагога, добір оптантивних мовленнєвих форм передбачає рівноправність позицій педагога і дитини у спільному пошуку правильної відповіді, способу розв'язання комунікативної проблеми, навчання дітей відстоювати свої погляди, сумніватись у готових відповідях, формулювати проблемно-пошукові запитання. Цей принцип протистоїть монологічному спілкуванню педагога. Добір оптантивних, тобто побажальних мовленнєвих форм (порада, пропозиція, запрошення, непряма вимога) сприяє емоційній розкутості дітей, створенню позитивної атмосфери для формування мовленнєвих висловлювань у дітей.

Дотримання професійної та мовленнєвої етики. Спілкування вихователя з дітьми здійснюється на професійних засадах. Це - ввічливість, тактовність, стриманість у різноманітних ситуаціях професійних взаємин з дітьми, а також вираження відповідними знаками уваги до дітей: доброзичливий тон, погляд, посмішка під час спілкування з дитиною.

Встановлення емоційної довіри і підтримка позитивної атмосфери спілкування визначаються віковими особливостями мовленнєвої взаємодії з дошкільниками. Діти вступають у контакт з дорослими за умови виникнення емоційної прихильності до них, інакше вони не виявлятимуть ініціативи під час спілкування, не відповідатимуть на їхні запитання.

Досягнення розвивального ефекту в процесі мовленнєвого спілкування вихователя з дітьми. Втілення цього принципу передбачає досягнення комунікативного успіху, позитивного педагогічного результату. Це залежить від правильного цілепокладання, прогнозування наслідків впливу, добору індивідуальних способів і засобів реалізації цілей стосовно кожної дитини.

Врахування індивідуальних особливостей і ситуативного стану дитини у процесі мовленнєвої взаємодії. Перш ніж розпочати спілкування, педагог має з'ясувати психологічний стан дитини, її бажання спілкуватися у цей момент, щоб «діяти в єдиному з нею емоційно-чуттєвому діапазоні» (І. Бех). Щоб викликати у дитини мовленнєву реакцію, педагогу потрібно індивідуалізовувати своє спілкування.

Мовленнєвий супровід предметно-практичної взаємодії з дітьми, використання прийомів активного слухання і зворотного зв'язку в процесі спілкування. Реалізація цього принципу залежить від створення вихователем розвивального мовленнєвого середовища, з якого дитина залучатиме потрібні їй мовленнєві зразки. Педагог супроводжує мовленням свої дії і дії дітей, називає, описує, порівнює предмети, явища, використовує різні способи для досягнення мовленнєвої взаємодії. Застосовуючи спеціальні прийоми, він підтримує дитину в різних комунікативних і навчально-мовленнєвих ситуаціях.

Врахування вихователем вікових особливостей дітей, рівнів розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь, навчальних завдань розвитку мовлення при виборі способів спілкування, планування і побудови власного мовлення.

Вирішення завдань розвитку мовлення, діяльності мовленнєвого спілкування у процесі організації різних видів дитячої діяльності потребує від вихователя виконання мовленнєвих завдань, збагачення словника дітей словами, поняттями, що позначають типові дії, ситуації, знаряддя, необхідні для виконання певного виду діяльності. Особливу увагу він приділяє організації мовленнєвої взаємодії між дітьми.

Вплив власного стилю мовленнєвого спілкування вихователя на розвиток комунікативно-мовленнєвої сфери дітей. Контроль за якістю педагогічного мовлення. Уміння вихователя оперативно відстежувати свої комунікативні й комунікативно-навчальні дії з наступним їх коригуванням є важливою умовою мовленнєвого розвитку дітей. Педагогічна рефлексія сприяє розумінню того, що певні негаразди у мовленнєвому спілкуванні дітей можуть бути пов'язані з тим, як спілкується педагог, які мовленнєві помилки допускає.