3. Методика навчання дітей діалогічного мовлення.

У лінгвістиці існують терміни, пов'язані із взаємодією, стосунками між людьми за допомогою мовлення - це спілкування, або комуніка­ція, та діалогічне мовлення. Якщо спілкування як контакт між людьми, що забезпечує соціальну перцепцію, інтерактивний, інформаційний, аффективно-оцінний обмін може відбуватися на вербальному та невербальному рівнях, то, застосовуючи термін «діалогічне мовлення», насамперед маємо на увазі певну форму мовлення.

Розвиток діалогічного мовлення дітей дошкільного віку відбуваєть­ся за умов створення активного мовленнєвого середовища, під час взає­модії з тими, хто їх оточує, паралельно в кількох системах: «дитина - дитина», «дитина - дорослий», «дитина - одноліток». Потреба у спілкуванні з іншими дітьми спонукає малюка до мовленнєвої активності.

До основних форм діалогічного мовлення, яких навчають дошкіль­ників, належать розмова, бесіда та полілог.

Одним із методів формування діалогічного мовлення у повсякден­ному житті й водночас універсальною формою мовленнєвого спілку­вання є розмова вихователя з дітьми (імпровізований діалог).

Вихователь упродовж дня постійно спілкується з дітьми, організо­вує з ними розмову з будь-якого приводу. Для виникнення розмови необхідна довірлива, спокійна атмосфера у групі, повага з боку дорос­лих до особистості дитини, її інтересів, нахилів, настрою. Розмова по­винна відбуватись у невимушеній, вільній, партнерській формі обміну репліками, запитаннями, поясненнями, вказівками, оцінками тощо. Те­матика, тривалість, зміст розмови визначаються ситуацією, педагогічни­ми завданнями, бажанням дітей чи дорослих. Розмови можуть бути колективними та індивідуальними. Якщо в молодшому віці коло роз­мов обмежується тим, що безпосередньо оточує дітей - іграшки, сім'я, вулиця, стосунки з товаришами, то з віком тематика розмов поступово розширюється за рахунок нових знань, досвіду, якого діти набувають за допомогою різноманітних інформаційних засобів. У старшому дошкіль­ному віці тематика розмов яскраво висвітлює інтереси та запити дітей: спорт, мультфільми, життя тварин, казкові сюжети тощо.

Упродовж дня виникає потреба у розмовах не лише між педагогом і дітьми, а й між самими дітьми. Під час спільної діяльності виникає потреба в поясненні, обговоренні, узгодженні, оцінці дій, висловлюванні власного ставлення. Незалежно від змісту діяльності виникає контакт між дітьми, вони обмінюються думками, задумами, домовляються про послідовність дій, узгоджують свої дії з іншими учасниками, спереча­ються, наполягають, прагнуть переконати, підкоряються та ін. Завдання дорослого - всебічно стимулювати, схвалювати, підтримувати ініціати­ву, активність дитини у спілкуванні, переконливо доводити залежність її успіху в спільній діяльності від уміння домовлятися, переконувати, від володіння діалогічними вміннями. Величезний потенціал щодо спілкування, розвитку діалогічного мовлення містить гра, яку О. Запо­рожець слушно назвав справжньою соціальною практикою дошкільни­ка. Під час гри діти перебувають, по-перше, в ігрових стосунках, по-друге, в реальних, які передбачають, крім того, й діалогічне спілкування.. Ефективним засобом формування діалогічного мовлення, засвоєння правил мовленнєвого етикету є прийом словесних доручень. Доручення можуть спонукати дитину до спілкування з однолітками й дорослими. Головне - допомог­ти дитині усвідомити спосіб мовленнєвої дії, тобто привчити дітей вира­жати словами свої дії. Для цього вихователю потрібно дати зразок виконання доручення: «Марійко, підійди, будь ласка, до Світлани Ми­колаївни і попроси її винести кошик з іграшками на вулицю. До неї звернешся так: «Світлано Миколаївно, винесіть, будь ласка, кошик з іграшками на вулицю». Можна замість зразка запропонувати дитині проговорити з вихователем очікувані мовленнєві дії: «Коли ти підійдеш до неї, як ти скажеш? Якщо вона відповість тобі, що... Що ти тоді скажеш?». Поступово потреба у зразку відпадає, і дитина самостійно обирає потрібну для виконання доручення мовленнєву форму.

Не менш значущим моментом у застосуванні цього прийому є так зване звітування дитини про виконання доручення. Вихователь, демон­струючи щиру зацікавленість, пропонує розповісти, як усе відбувалося, в особах відтворити діалог: «Марійко, розкажи, як ти поговорила зі Світланою Миколаївною. Коли ти підійшла, що вона робила? Що ти їй сказала? А вона як відповіла? От бачиш, як важливо ввічливо попро­сити. Ти молодець! Дякую».

Розвиткові діалогічного мовлення сприяє також прийом створення спеціальних мовленнєвих ситуацій. Вони спрямовані на розвиток уміння домовлятися, запитувати співрозмовника, дотримуватися правил мовленнєвого етикету, виказувати співчуття, доводити свою позицію. Для застосування цього прийому можна використовувати наочність, напри­клад спеціально дібрані сюжетні картини або серію картин. Дитині пропонують програти віртуальний діалог між персонажами, зображе­ними на картині.Інший варіант - відтворення реальної ситуації, в якій дитині запро­поновано зайняти певну позицію.

Основним методом розвитку діалогічного мовлення у дітей дошкіль­ного віку на заняттях є бесіда. У роботі з дошкільниками бесіда може використовуватись як спеціальний словесний метод навчання, який визна­чає зміст заняття з дітьми, наприклад вступна бесіда, пояснювальна, узагальнювальна, бесіда-супровід будь-якої діяльності тощо. Бесіда використовується на занятті разом з іншими методами (розгля­дання картинки, художнє читання, розповідь), і вимагає ретельної підго­товки як від дітей, так і від вихователя.

Під час бе­сіди діти навчаються логічно мислити, швидко пригадувати, аналізува­ти, порівнювати, висловлювати судження, робити висновки, формулюва­ти та обстоювати власні думки. Діалог, що виникає між дитиною й педагогом під час бесіди, сприяє формуванню вміння слухати та розумі­ти співрозмовника, правильно відповідати та висловлювати власні дум­ки, з повагою ставитися до думки іншого, не змінювати тему обговорен­ня, стримувати своє бажання висловитися тоді, коли висловлюється інша дитина. Усе це виховує культуру діалогу.

У дошкільній лінгводидактиці бесіди класифікують за таким прин­ципом: за картиною чи змістом художнього твору, які використовують на занятті; залежно від мети і методу (вступна, супроводжувальна, зак­лючна, узагальнювальна бесіди); відповідно до змісту (пізнавальна та етична бесіди).

Основною в дошкільному закладі є узагальнювальна бесіда, метою якої є систематизація, узагальнення, уточнення та розширення знань і досвіду дітей з певної теми. Бесіда здебільшого відбувається у формі чергування запитань і відповідей. Логічна структура бесіди залежить від теми, змісту, віку дитини і охоплює такі елементи, як початок, основ­на та прикінцева частини.

Успіх і педагогічна результативність бесід багато в чому залежать від методично грамотного добору запитань. Усі запитання можна поді­лити на такі групи: залежно від характеру розумових завдань (репро­дуктивні, які потребують простої констатації фактів, та евристичні, або пошукові, проблемні, спрямовані на встановлення зв'язків між пред­метами і явищами); залежно від ролі й місця в бесіді (основні, які вихователь готує, та допоміжні, що постають під час заняття).