3. Методика обстеження

уміння виділяти перший та останній звуки у слові.

Мета: дослідити уміння дітей середньої групи виділяти перший та останній звуки в слові.

Матеріал: казковий будиночок, тварини, предметні картинки1.

Хід досліду: вихователь створює ігрову ситуацію: перед ди­тиною ставиться іграшковий будиночок і вона слухає розповідь: «У цьому будиночку живуть тварини: лисиця, ведмідь, кіт, собака, ко­за, свиня. Біля будиночка тече річка і тому потрапити до нього можна тільки ось по цьому містку. Цей місток чарівний. На ньому сидить учений Ворон. Того, хто підходить до містка, він запитує, який перший (чи останній) звук у його імені. Під тим, хто не знає відповідь, місток провалюється. Підійшли тварини до містка, а ввійти в будиночок не можуть, бо не знають, який у їхньому імені перший звук. Допоможи їм. Наступного разу діти визначають перший та останній звуки в сло­вах - назвах картинок.

Результати досліду заносять до протоколу, який ведеться окремо на кожну дитину (табл. 41).

БІЛЕТ № 32

1.Прийоми навчання дітей рідної мови. Прийом - це елемент, складова частина методу. Кожен метод має кілька прийомів. У методиці розвитку мовлення і в дошкільній педа­гогіці прийоми класифікують залежно від місця в них наочності й емо­ційності. Вони поділяються на наочні, словесні та ігрові.Найважливішими є словесні прийоми', мовленнєвий зразок, запитан­ня, пояснення, вказівка, оцінювання дитячого мовлення.Мовленнєвий зразок - правильна, спеціально підготовлена мовлен­нєва діяльність вихователя, яку повинні наслідувати діти. Запитання - словесне звертання, що вимагає відповіді, передбачає використання наявних знань. У роботі з дітьми застосовують як репро­дуктивні запитання, що вимагають простого відтворення, констатації фактів (що? який? де? куди? як?), так і пошукові, що вимагають ви­сновків (навіщо? чому? чим схожі?). Пояснення широко використовуються у процесі спостережень, роз­глядання картин, предметів, щоб допомогти дітям зрозуміти окремі сторони, взаємозв'язки, причинові залежності предметів і явищ. Пояснення дітям змісту і послідовності навчальних дій називаються вказівками.Оцінювання мовлення дітей є також важливим прийомом навчання. Це розгорнуте мотивоване судження про засвоєння дитиною знань, якість виконання завдань, мовленнєве вміння і навички. Здебільшого оціню­ються позитивні сторони мовленнєвої діяльності дітей. Оцінювання відбувається в процесі заняття, з тим, щоб до нього прислухалися діти і наслідували у своєму мовленні кращі зразки товаришів. Оцінюється не лише зміст, форма мовлення, а й вияв дітьми старанності, творчості, ініціативи. В окремих випадках вихователь може висловити свою дум­ку про відповідь у формі схвалення, зауваження, засудження.Наочні прийоми - показ картинки, іграшки, предмета, руху або дії, артикуляції звуків.Показ супроводжується словесними прийомами: поясненням, вказівкою, запитанням.У розвитку мовлення дошкільників велике значення мають ігрові прийоми: створення ігрової ситуації, виконання ігрових дій, звукона­слідування, загадкова інтонація голосу, використання жартів. Як ігрові прийоми можуть виступати елементи дидактичної гри, гри-інсце-нізації. Іншою важливою умовою розвитку мовлення дітей є правильне мов­лення людей, які їх оточують. Діти засвоюють мову, наслідуючи мову дорослихХарактерною особливістю розвитку мовлення дітей є зв'язок слова з образом. Безпосереднє сприймання предметів і явищ - основа для свідомого засвоєння слів. Тому в дошкільному закладі мають бути наочні посібники, що допоможуть здійсненню завдань із розвитку мовлення дітей. Вони поділяються на кілька груп:перша група - методичні посібники (друковані й рукописні). Мето­дична література, розроблені конспекти занять, проведення літератур­них ранків, вікторин, записи дитячого мовлення повинні бути впоряд­ковані за темами. Так само оформляються й каталоги наявного мето­дичного матеріалу, картотеки журнальних статей. У куточку технічних засобів крім діафільмів, кінофільмів, фонохрестоматій, мають знаходи­тися впорядковані діатеки;друга група - наочні навчальні посібники для дітей: натуральні (реальні предмети) і зображувальні (іграшки, картинки, фотографії, платівки). Особливий різновид наочності - дидактичний матеріал для навчання грамоти, настільні дидактичні ігри;третя група - дитяча художня література;четверта група - різні види театрів.Ці умови не виникають самі собою, створення їх вимагає певних зусиль і наполегливості; їх необхідно постійно підтримувати, щоб вони перетворилися на міцні традиції дошкільного закладу.

2. Наступність і перспективність мовленнєвого розвитку дітей старшого дошкільного віку та учнів першого класуДошкільний заклад - це перша сходинка, на якій дитина залучаєть­ся до організованого навчання, що нині визнано всіма державними до­кументами, початковою ланкою освіти.їНаступність - це вищий щабель розвитку. Провідною функцією наступності є забезпечення літичного (за тер­мінологією Л. Виготського) розвитку дитини впродовж перехідних віко­вих періодів. Саме наступність запобігає кризовим явищам у психічно­му розвитку особистості.Перспективність, за виразом М. Львова, - це «погляд знизу вгору», тобто обізнаність педагогів дошкільної ланки освіти з програмами і технологіями навчання та виховання учнів початкової школи. Це той показник, який дає змогу визначити адекватні віку орієнтовні показни­ки засвоєння дошкільниками знань, умінь і навичок. Отже, щодо перших двох ланок освіти неперервність означає визна­чення пріоритетних ліній підготовки дітей дошкільного віку до школи, які б максимально враховували потреби та готовність дитини до оволо­діння новою, провідною в молодшому шкільному віці навчальною діяль­ністю, а саме: «творчим характером цієї діяльності, вільним виявом психічних новоутворень даного періоду».Щодо звукової культури мовлення, то наприкінці дошкільного ві­ку дитина досягає досить високого рівня розвитку, вона чітко і пра­вильно вимовляє всі звуки та звукосполучення у словах рідної мови і фразах згідно з нормами фонетики та орфоепії. Дошкільники володі­ють прийомами звукового і складового аналізу слів за схемою та без неї. Вони розрізняють і виділяють голосні й приголосні (тверді й м'які) звуки. Діти повністю підготовлені до навчання грамоти. У першому класі відбувається закріплення та автоматизація набутих вмінь і на­вичок.Випускник дошкільного закладу вміє визначати межі речення і на цій основі набуває у школі вмінь визначати на слух кількість речень у тексті^, кількість слів у реченні. Дошкільники читають і пишуть друко­вані й писані літери. У школі учні вчаться списувати друкований і рукописний тексти обсягом 15-20 слів, а також писати під диктовку зв'язний текст до 20 слів.Крім того, дошкільник володіє вмінням складати описові, сюжетні розповіді, розповіді-міркування, вигадувати реальні та фантастичні сю­жети. У школі на цій основі дитина засвоює вміння переказувати сю­жетні тексти букварного типу, передавати їх з відповідною інтонацією.На основі досліджень Л. Калмикова дійшла висновку, що порівнявши орієнтовні показники мовленнєвого розвитку дошкільника і дитини-першокласника, слід зазначити, що програмний матеріал побудований на принципі наступності і перспективності мов­леннєвого розвитку дитини. До шкільної програми додаються складніші й змістовно-розширеніші розділи, вимоги до школярів помітно усклад­нюються, хоча в окремих випадках вони бувають дещо заниженими в школі та дещо завищеними в дошкільному закладі. Під час навчання першокласника враховується досягнутий ним рівень мовленнєвого роз­витку в дошкільному закладі, а деякі завдання для дошкільників дуб­люються у програмах першого класу як матеріал для закріплення. Навчання у школі враховує набуті дітьми знання, вміння і навички, і на їх основі формуються більш складні й розгорнуті. Така побудова про­грам дошкільних закладів і школи сприяє повноцінному і всебічному розвитку особистості дитини, зокрема її мовленнєвої діяльності.

3. Методи наукового дослідження в дошкільній лінгводидактиціНауковий метод - це спосіб пізнання явищ дійсності у їх взаємозв’язку і розвитку. Методи дослідження і наука невіддільні одне від одного. Будь-яку науку утворюють як результати пізнання дійсності, так і методи пізнання досліджуваних об’єктів, тобто методи дослідження. Метод розглядають і як сукупність прийомів практичного або теоретичного засвоєння дійсності.Усі методи поділяють на кілька груп: теоретичні, емпіричні, експериментальні, статистичні.Теоретичні методи спрямовані на створення теоретичних узагальнень і виведення закономірностей досліджуваних явищ: це вивчення літературних джерел, навчальних посібників, документів, методичної спадщини, програм та продуктів мовленнєвої діяльності дітей (записи дитячих розповідей, словник, образне мовлення та ін.).До емпіричних методів належать також спостереження, бесіда, анкетування, опитування, узагальнення передового педагогічного досвіду.Передовий педагогічний досвід передбачає такі критерії вивчення: актуальність і перспективність, новизну, наукову вірогідність результатів.Педагогічний експеримент охоплює констатувальний, формувальний і прикінцевий (контролювальний) етапи. Метою констатувального етапу експерименту є вивчення і опис розвитку мовлення чи навчально-мовленнєвої діяльності того аспекту, що вивчається; визначення вихідних рівнів розвитку мовлення. Формувальний експеримент передбачає створення спеціальних педагогічних умов для проведення дослідження, розроблення експериментальної методики та її апробацію. Прикінцевий етап визначає рівень знань, мовленнєвих умінь і навичок за результатами формувального експерименту.

БІЛЕТ № 33

1.Поняття граматичної будови мови

2.Роль чуттєвого досвіду в розвитку мовлення , практика критерій істини.

3. Найпоширеніші методи зібрання об’єктивних даних про стан і характер розвитку мовлення дітей і вихователя. Їх класифікація.

1. Поняття граматичної будови мови Теоретичною основою формування у дітей дошкільного віку граматичної будови мови є наукова граматика, яка має свої граматичні категорії, грама­тичні одиниці й граматичні форми. Слово граматика має кілька значень.По - перше, це будова мови, тобто система морфологічних одиниць, категорій і форм, синтаксичних одиниць і категорій, словотворчих оди­ниць і способів словотворення. Граматикою називають усю невласне звукову і нелексичну організацію мови, яка представлена в її граматичних категоріях, граматичних одиницях і граматичних формах.По-друге, це розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови. Граматика як наука про будову мови складається з двох розділів: мор­фології і синтаксису.Морфологія вивчає граматичні властивості слова, зміну його форм і пов'язаних із ним граматичних значень, а також частини мови.Синтаксис досліджує засоби і правила побудови речень і словоспо­лучень.Слова мають граматичне і лексичне значення.Граматичне значення характеризує відношення між явищами дійсності, що позначаються словами, мовні значення мисленнєвого ряду, які мають у мові стандартне вираження. Щоб дитина зрозуміла мов­лення, їй недостатньо знати тільки лексичне значення слів, потрібно ще зрозуміти їх зв'язки в реченні, тобто граматичне значення. Дитина від народження до школи має засвоїти різні види граматичних значень, тобто оволодіти граматичною будовою мови.Оволодіти граматичною будовою мови означає навчитись утворюва­ти від однієї основи форми однини і множини теперішнього і минулого часу, відмінювати слова за відмінками та особами, вживати слова із суфіксами і без них, правильно вживати рід іменників, самостійно утво­рювати граматичні форми за аналогією, складносурядні та складнопід­рядні речення, тобто засвоїти морфологічну і синтаксичну системи рідної мови.К. Ушинський зазначав, що граматична правильність мовлення має стати звичкою: «Граматична правильність досягається в перші роки навчання, коли дитина легко і зручно засвоює ті навички і звички, що складають основу правильного мовлення... Граматична правильність мовлення є не тільки знання, а й звичка».Граматична правильність мовлення - це дотримування в процесі спілкування основних граматичних норм, сформульованих у вигляді правил. Це норми словотворення частин мови, відмінювання і дієвідміню­вання слів, узгодження, побудови речень певної структури, а також нор­ми керування, що засвоюються практично.Оволодіти граматичною правильністю мовлення означає оволодіти граматичними нормами рідної мови, що є складником літературної нор­ми мови.

2.Роль чуттєвого досвіду в розвитку мовлення , практика критерій істини.Людина позначи­ла предмети, їхні властивості й відношення сполученням звуків, слів, внаслідок чого мова стала головним знаряддям мислення. Будь-яку думку можна виразити за її допомогою. Слово, позначаючи сукупність однорідних предметів, набуло узагальнених ознак і стало зрозумілим усім членам певного суспільства, що відіграло важливу роль у їх згурту­ванні. Через мову думки набули чуттєво-сприйнятливої форми і пере­творилися на засіб впливу на інших людей, тобто мова, відображаючи суспільну думку, стала одним із засобів розвитку суспільної свідомості як духовного продукту життя суспільства. Мова як засіб обміну досві­дом, знаннями, почуттями, ідеями сприяла спілкуванню між людьми не лише певної соціальної групи або одного покоління, а й різних по­колінь, відображаючи і зберігаючи особливості суспільної свідомості кожної історичної епохи.Практика - кінцевий результат пізнання і критерій істини. Про­цес пізнання об'єктивно існуючої реальності завжди стикається з по­шуком критерію, завдяки якому можна відрізнити істину від помилко­вого розуміння реальності. Під практикою розуміють усю діяльність людей, спрямовану на пере­творення матеріального світу: на створення матеріальних і духовних благ, необхідних умов існування суспільства, втілення в життя ідей^ певних намірів; крім того, це життя, дійсність як галузь застосування й перевірки вірогідності певних настанов або висновків'.Отже, завдяки мові людина має можливість у процесі суспільної практики вийти за межі безпосереднього, чуттєвого сприймання пред­метів і піднятися на вищий ступінь пізнання - ступінь абстрактного мислення, об'єктивним критерієм істинності якого є практика. Практи­ка - це джерело, рущійна сила, критерій істини і кінцева мета пізнання світу. Саме завдяки їй педагог має можливість перевірити вірогідність існуючих мовних концепцій, зупинитися на одній з альтернативних програм навчання дітей мови, перевірити ефективність запропонованих науковцями методик навчання різних аспектів мови і мовлення. Кінце­вим підсумком ефективності зусиль педагога, винагородою чи стимулом до подальших творчих пошуків буде мовленнєва діяльність вихованців -практичний результат професійно-мовленнєвої діяльності педагога.

3. Найпоширеніші методи зібрання об’єктивних даних про стан і характер розвитку мовлення дітей і вихователя. Їх класифікація.Найлегшим і найпоширенішим методом зібрання об’єктивних даних про стан і характер розвитку мовлення дітей і вихователя є спостереження і запис спонтанного мовлення. Спостереження вчені класифікують за різними ознаками: за поінформованістю респондента – відкрите: вихователь та діти усвідомлюють факт спостереження; приховане: діти не знають, що за ними спостерігають; за способом фіксації інформації – безпосереднє: дослідник фіксує усе почуте та побачене; інструментальне: інформація фіксується за допомогою різної техніки; за метою дослідження – інспекторське: розкриває структуру педагогічного процесу, особливості діяльності педагога в конкретних умовах; педагогічне: безпосереднє сприймання поведінки дітей і вихователя у різноманітних ситуаціях; навчальне: дає уявлення про предмети, процеси, закономірності, характеристики матеріалу, що вивчається; наукове: цілеспрямоване сприймання конкретних педагогічних явищ для отримання фактичного матеріалу; за частотою проведення занять – постійне: охоплює, наприклад, заняття з РМ неперервне протягом тривалого часу (один раз на квартал, тиждень тощо); одноразове: фіксує результати та хід лише одного заняття; за обсягом охоплення об’єкта – суцільне: охоплює всі досліджувані об’єкти (наприклад, усіх дітей і вихователя); несу цільне (дискретне): охоплює лише частину об’єкта.Розрізняють монографічне – спостереження за якнайбільшою частиною взаємопов’язаних предметів, явищ тощо; порівняльно-монографічне – спостереження за кількома частинами об’єкта, що найбільше відрізняються; вибіркове: спостереження за порівняно малою, але репрезентативною частиною об’єкта, тобто із загального масиву виділяється «вибіркова»; головного масиву – охоплює основний склад (не менше 80%) об’єкта; за способом отримання інформації – пряме: реєструються факти, побачені дослідником під час спостереження; опосередковане (непряме): спостерігають за кінцевим результатом; за ставленням до об’єкта – об’єктивне (стороннім) і суб’єктивне (проводиться учасником процесу).Під час спостереження дослідник може записати мовлення дітей, а потім проаналізувати його.

БІЛЕТ № 34

1. Характеристика методів і прийомів навчання дітей монологічного мовлення.

2.Мета і завдання дошкільного закладу з розвитку мовлення .

3.Фрагмент заняття з ознайомлення дітей з малими жанрами фольклору. («У нас на гостинах герої казок» .)