5. Розвиток особистості

Психологічною особливістю раннього юнацького віку є спрямованість у майбутнє. Найважливішим фактором розвитку особистості в ранній юності є прагнення старшокласника будувати життєві плани, осмислювати побудову життєвої перспективи.

Життєвий план — широке поняття, що охоплює всю сферу особистого самовизначення (рід занять, стиль життя, рівень домагань, рівень доходів і т.д.). У старшокласників життєві плани найчастіше ще досить розпливчасті й не виділяються із мрії. Старшокласник просто уявляє себе в найрізноманітніших ролях, порівнює ступінь їхньої привабливості, але не наважується остаточно вибрати щось для себе й часто нічого не робить для досягнення задуманого.

Про життєві плани у прямому сенсі можна говорити лише тоді, коли в них включені не тільки мета, але й способи її досягнення, коли юнак прагне оцінити власні суб'єктивні й об'єктивні ресурси. Л. С. Виготський розглядав життєві плани як показник оволодіння особистістю своїм внутрішнім світом й як систему пристосування до дійсності, зв'язуючи з ними «цільову» регуляцію принципово нового типу. Попереднє самовизначення, побудова життєвих планів на майбутнє — центральний психологічний новотвір юнацького віку.

Основою для планування суб'єктом власного майбутнього є існуюча в суспільстві модель «типового життєвого шляху» члена даного суспільства. Ця модель закріплена в культурі, системі цінностей суспільства, у її основу покладений принцип своєчасності: у який час суб'єкт повинен укластися, щоб соціально «встигнути», у потрібний час зробити наступний крок.

Ці орієнтири не завжди відомі сучасним старшокласникам, крім того, самі ці орієнтири в останні десятиліття піддалися істотному перегляду. Підростаюче покоління найчастіше надане саме собі, змушено самостійно розробляти життєві цілі й знаходити способи їхнього виконання. У результаті багато аспектів свого майбутнього життя юнаки й дівчата сприймають як проблемні. Якщо старшокласники 1960-1970-х рр. чекали своє майбутнє з оптимізмом, то російські старшокласники 1990-х рр. переживали своє майбутнє як проблему.

У західній психології процес самовизначення позначається як процес формування ідентичності. Е. Еріксон розглядав пошук особистісної ідентичності як центральне завдання періоду дорослішання, хоча пере визначення ідентичності може відбуватися також в інші періоди життя. Ідентичність як свідомість тотожності суб'єкта самому собі, безперервності власної особистості в часі вимагає відповісти на питання: «Який я? Яким мені хотілося б стати? За кого мене приймають?» У період дорослішання, на тлі різких фізичних і психічних трансформацій і нових соціальних очікувань, необхідно досягти нової якості ідентичності, тобто об'єднати різні властивості, пов'язані з сімейними, гендерними, професійними ролями, у несуперечливу цілісність (яка я дочка й внучка, спортсменка й студентка, майбутній лікар і майбутня дружина), що суперечать їй відкинути, погодити внутрішню оцінку себе й оцінку, дану іншими. Еріксон вважав, що криза ідентичності включає ряд протистоянь:

— тимчасова перспектива або розпливчасте почуття часу;

— упевненість у собі або сором'язливість;

— експериментування з різними ролями або фіксація на одній ролі;

— учнівство або параліч трудової діяльності;

— сексуальна поляризація або бісексуальна орієнтація;

— відносини лідер/послідовник або невизначеність авторитету;

— ідеологічна переконаність або сплутаність в системі цінностей.

Чим успішніше індивід переборе цю першу кризу ідентичності, тим легше йому впоратися з подібними переживаннями в майбутньому.

На цьому складному шляху можуть бути й невдачі. Дифузія ідентичності (або рольове змішання) характеризується тим, що юнак протягом більш-менш тривалого часу не здатний завершити психосоціальне самовизначення, що змушує його повернутися на більше ранній щабель розвитку. При цьому можуть виникнути специфічні труднощі:

— дифузія часу — порушення сприйняття часу, що проявляється двояким чином: або виникає відчуття найжорстокішого цейтноту, або розтягнутості й порожнечі часу, нудьги й нікчемності;

— застій у роботі — порушення працездатності, що виражається в захопленні марними для подальшого розвитку речами на шкоду всім іншим заняттям, поверненням до едіпових ревнощів і заздрості до братів і сестер; нездатність ні продовжити освіту, ні вибрати роботу;

— негативна ідентичність проявляється насамперед у запереченні, аж до презирства, всіх пропонованих ролей і цінностей, орієнтація на «протилежне» — небезпечний, шкідливий, небажаний зразок, від якого наполегливо застерігають (алкоголь, наркотики).

Еріксон ввів поняття «психосоціальний мораторій» для позначення певного інтервалу часу між підлітковим періодом і дорослістю, коли суспільство терпляче ставиться до проб різних соціальних і професійних ролей молодими людьми. Так, системі вищого утворення іноді приписують, серед інших, роль відстрочки остаточного вибору дорослих ролей.

Таким чином, вибудовування життєвої перспективи може проходити відносно благополучно при оптимальному сполученні минулого, сьогодення й майбутнього Я, а може протікати й у кризових формах.

Багато досліджень присвячені розвитку і якості Я - концепції в молодих людей, дослідженню співвідношень між Я реальним та Я ідеальним, особливо важливим у цей період. Підкреслюється, що в міру дорослішання, у міру нагромадження досвіду реальної діяльності й спілкування, складається більше реалістична оцінка власної особистості й зростає незалежність від думки батьків і вчителів. Позитивна Я-концепція, почуття самоповаги, самоцінності сприятливо позначається на постановці перспективних цілей й активному прагненні до їхнього досягнення.

Переоцінка власних можливостей, «юнацька самовпевненість» зустрічається досить часто й часом штовхає молодих людей на невиправданий ризик.

Негативна Я-концепція (прояв якої — низька самооцінка й низький рівень домагань, слабка віра в себе, острах одержати відмову) впливає найбільше негативно. Зі зниженою самоповагою й негативною самооцінкою зв'язують соціальну пасивність, самотність, конформістську позицію, деградацію, агресивність й, нарешті, злочинність.

Розвитку самосвідомості й особистості Л. С. Виготський відводив в юнацькому віці центральну роль. У цьому віці відбувається відкриття Я, власного світу думок, почуттів і переживань, які здаються самому суб'єктові неповторними й оригінальними. Тенденція сприймати свої переживання як унікальні має небезпека перерости у відгородженість і замкнутість, засновані на помилковій переконаності в тому, що зрозуміти його особливий внутрішній світ не зможе ніхто.

Бажання пізнати себе як особистість приводить до рефлексії, до поглибленого самоаналізу: як і чому вчинив у тих або інших обставинах, виявив себе розумно, стримано або поводився розв'язно, або послухав іншого.

Роздумуючи про риси характеру, про свої вартості й недоліки, юнак починає вдивлятися в інших людей, зіставляти властивості їхньої особистості й поводження й власні, відшукувати подібність і несхожість. Це пізнання інших і самопізнання приводить до постановки завдань самовдосконалення. У багатьох особистих щоденниках молодих людей знаходить вираження прагнення до самовиховання, самоорганізації, до роботи над собою. (Взагалі, юнацькі щоденники виконують безліч важливих функцій: фіксації спогадів, які надають життю наступність і безперервність; емоційного катарсису; заміни партнера по спілкуванню або «ідеального друга»; творчого самовираження й ін. )

В юнацькому віці виробляються ціннісні орієнтації (науково-теоретичні, філософські, моральні, естетичні), у яких виявляється сама сутність людини. Складається світогляд як система узагальнених подань про світ у цілому, про навколишню дійсність й інших людей і самого себе й готовність керуватися ним у діяльності. Формується усвідомлене «узагальнене, підсумкове відношення до життя» (С. Л. Рубінштейн), що дозволяє вийти на проблему змісту людського життя.

В юності створюються сприятливі умови для становлення інтегративного психічного утворення, сенсу життя. життєві сили, що відкриваються можливості налаштовують підлітків, особливо юнаків, на пошук перспективи й життєвого змісту. З'являється зацікавлене, схвильоване відношення до особистого сенсу життя .

Активно розвивається в юнацькому віці сфера почуттів. Спрямованість на майбутнє, відчуття розквіту фізичних й інтелектуальних можливостей обріїв, що відкриваються створюють у юнаків і дівчат оптимістичне самопочуття, підвищений життєвий тонус. Загальне емоційне самопочуття стає більш рівним, ніж у підлітків. Різкі афективні спалахи, як правило, ідуть у минуле; але в деяких ситуаціях, наприклад, коли погляди юнака, його максималістські судження розходяться з поглядами співрозмовника, можуть виникати різкі випади й несподівані реакції.

Юність - це період, якому властиві суперечливі переживання, внутрішнє невдоволення, тривожність, метання, але вони менш демонстративні, ніж у підлітковому віці.

Емоційна сфера юнацького віку стає набагато багатша за змісту й тонше за відтінками переживань, підвищується емоційна сприйнятливість і здатність до співпереживання.

У той же час емоційна сприйнятливість часто сполучається з категоричністю й прямолінійністю юнацьких оцінок навколишнього, з демонстративним запереченням моральних аксіом, аж до морального скепсису. Важливо усвідомлювати, що це відбиття власного інтелектуального й морального пошуку, прагнення критично переосмислити «азбучні істини» і прийняти їх уже не як нав'язані ззовні, а як вистраждані й змістовні.