2. Обгрунтування

Шлях реформування посттоталітарного суспільства в умовах демократії пролягає через освіту. Інакше радянська спадщина не дозволяє не тільки виправити економічне становище, і навіть просто досягти порозуміння в суспільстві навколо стратегічних інтересів. Про це яскраво свідчить досвід років незалежності України. Чого нам не вистачає, щоб реформувати освіту?

Досвід успішного реформування економіки країн колишнього соціалістичного табору свідчить про те, яку велику роль в процесах реформування різних сфер відіграють незалежні аналітичні центри. Так, зокрема, реформування освіти в Польщі, Угорщині і Чехії було б неможливим без кропіткої роботи неурядових організацій, серед яких особливо треба відзначити Institut Spraw Publiczhnych, Public Policy Institute, Democracy After Communism Foundation, Civic Institute, Open Society Institute, Central European University, Institute of Educational Policy.

В Україні спостерігається занепад аналітичної думки щодо політики реформування освіти. За роки незалежності не склався ринок аналітичних послуг в освіті і не було сформовано сильних інтелектуальних центрів, здатних забезпечити політичний процес реформ цієї важливої сфери. Чому так сталося?

Весь інтелектуальний ресурс в освіті традиційно був і залишається сконцентрованим у державних академічних інституціях. Через відсутність конкуренції і ізольованість від світового освітнього простору якість досліджень і аналітичних розробок поступово зменшується, а такі об’єкти як “державна освітня політика”, “процес трансформації освіти”, “проблеми і перспективи розвитку освітньої сфери” взагалі залишається поза увагою компетентних дослідників і аналітиків політики. В результаті державні органи управління не отримують кваліфікованих порад і рекомендацій.

Часто причиною такого стану справ називають недоліки законодавства, регуляторного середовища, які не дозволяють нормально працювати неакадемічним, недержавним, приватним дослідницьким центрам. Це справді є перешкодою. Але ця перешкода виникла внаслідок існуючої державної політики, для якою характерна відсутність реформування освіти, науково-освітньої сфери. Незалежні аналітичні центри як раз і покликані впливати на державну політику, а не пояснювати свою неефективність недоліками законодавства, відсутністю правових і регуляторних умов.

Розірвати це замкнуте коло можна за рахунок існуючих інтелектуальних ресурсів. Треба впливати на рішення уряду і готувати проекти і пропозиції тих рішень, які забезпечать, крім іншого, нормальне середовище для діяльності незалежних аналітичних центрів і дослідницьких інституцій. Внаслідок цього зміниться і державна освітньо-наукова політика. Інакше нічого не буде, нові урядові рішення, які задовольняють інтересам суспільства, стратегічним інтересам України не з’являться самі собою, без зміни підходів до експертно-аналітичної роботи.

Аналіз існуючих політичних документів про освіту (Державної програми Освіта: Україна 21 століття, Проекту Закону про вищу освіту, Закону про середню освіту, Постанов Кабінету Міністрів) показує, що процедури підготовки і затвердження урядових рішень – різні для різних типів документів - не виконуються. В цьому причина неефективності урядових рішень і врешті – причина відсутності реалістичної освітньої політики.

На відміну від наукового дослідження, продуктом якого є знання про загальні закономірності, а споживачем - наукове співтовариство, споживачем роботи експерта і аналітика політики є урядова машина, яка має зовсім інші вимоги до документів, які подаються на розгляд. Неурядовий аналітик чи експерт з питань політики працює з цією машиною, продукти його діяльності є матеріалом роботи урядової машини. Навіть якщо він сам і його безпосередні клієнти не є державні службовці, він адресує свої продукти тим, хто приймає рішення, користуючись засобами масової комунікації і іншими можливостями демократичного суспільства.

3. Опис проекту

Напрямками роботи центру аналізу і вироблення освітньої політики є наступні:

• Аналіз державної політики в гуманітарній, соціальній, правовій сферах,

• Аналіз урядових рішень щодо їх впливу на розвиток освіти

• Формулювання цілей освітньої політики, аналіз варіантів політики

• Аналітичне і організаційно-методичне забезпечення процесу здійснення політики

• Організація впливу на процес прийняття урядових рішень щодо розвитку і реформування освіти в Україні

• Підготовка і участь у здійсненні політичних кампаній, спрямованих на покращання якості освітніх послуг і забезпечення доступності якісної освіти.

Аналогом діяльності з аналізу і вироблення освітньої політики є розповсюджені на заході аналітичні центри (public policy think tanks), які об’єднують навколо вирішення складних питань соціальної і гуманітарної політики незалежних експертів і дослідників, політичних і громадських діячів.

Експерти, які залучаються до аналізу і розробки освітньої політики, можуть належати до різних сфер – бюджетної, регіональної, гуманітарної, соціальної політики. Методи аналізу, кроки вироблення, шляхи здійснення політики в різних сферах мають багато спільного. Гнучка схема залучення незалежних експертів з різних сфер у тимчасові проектні групи дозволить оперативно ставити і вирішувати проблеми освітньої політики. Успішні проекти і спрямованість на конкретні продукти, які задовольняють інтересам всього суспільства, будуть умовою залучення фінансових ресурсів. Поступово буде виокремлюватися ядро експертів, що спеціалізуються на окремих питаннях освітньої політики.

Аналіз і вироблення освітньої політики забезпечує технічна група, яка організує діяльність експертів, що залучаються тимчасово для виконання робіт в рамках проектів. Важливим елементом діяльності є учасники, які регулярно отримують матеріали роботи по проектах і є “споживачами” експертної і аналітичної продукції. Правління визначає напрямки діяльності і формує завдання на проекти, визначає терміни і ресурси для їх виконання.

До складу учасників проекту з аналізу і вироблення освітньої політики входять громадські і політичні діячі, представники уряду, зацікавлені у якісних документах і проектах, які дозволяють:

• впливати на ситуацію в освітній галузі через дослідження, роботу із засобами масової інформації, опитування громадської думки.

• приймати виважені політичні рішення на основі вибору між різними варіантами, кожен із яких пройшов експертні обговорення, аналіз і оцінку можливих наслідків.

• здійснювати гнучку, послідовну політику системних змін у способах управління, фінансового забезпечення, підготовки кадрів для освіти (менеджерів, вчителів), введення нових стандартів навчання

• проводити політику кардинальних змін без соціальних конфліктів, з урахуванням інтересів всіх зацікавлених учасників політичного процесу (батьків, вчителів, учнів, громадськості, бізнесу).