Самооцінка особистості

Самооцінка – це усвідомлення власної ідентичності незалежно від зовнішніх впливів. Вона складається в процесі пізнання людиною себе. За змістом самооцінка розрізняється як завищена, занижена та адекватна, саме остання сприяє розвитку людини. Завищена або занижена утруднюють цей процес. Те, як людина оцінює себе - переживання гідності, самозадоволення, самоповага, або приниження, почуття неповноцінності частково залежить від її соціального статусу, але ще більш від оцінок, які вона отримує від значимих для неї осіб.

Самопізнання пов’язано із самоаналізом і самокритичністю, що дають можливість кожному глибше пізнати себе самого усвідомити духовне зростання, а також стимулювати свій розвиток. Вищий рівень саморозвитку людини включає вибір цінностей, моральних норм, образу життя, професії.

Самопізнання виявляє потребу людини в самодостатності і самоутвердженні. В особистісному і соціальному планах самоствердження має різні форми: на позитивному полюсі – подвиг як вищий вид соціально-ціннісного самоствердження, на негативному - правопорушення як форма асоціального вчинку. особливо важливо самоутвердження в молоді роки – в навчанні, роботі, взаєминах між людьми. Воно асоціюється в першу чергу з самостійністю, самовідповідальністю, самоініціативою, самодостатністю.

Самосвідомість розвивається, змінюється, збагачується протягом життя людини. У кожного є природна схильність до самовдосконалення, яка на певному етапі розвитку особистості та впливу суспільства виступає як усвідомлення прагнення до творчого саморозвитку, самореалізації. Самовдосконалення і самовияв людини є процес постійного розвитку, сходження.

Високий рівень самосвідомості веде до саморозвитку і самовиховання.

«Я – концепція»

«Я – концепція» - це прояв самосвідомості, динамічна система уявлень людини про себе. Вона формується під впливом досвіду кожного індивіда. Ця система становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки з оточуючим її світом.

Самосвідомість у психологічній літературі розглядається як складне родове утворення в структурі психіки особистості, а образ «Я» - як видове. Образ «Я» - продукт самосвідомості, тобто вияву усвідомлення і оцінки індивідом себе як суб’єкта практичної і теоретичної діяльностей, ідеалів, переконань, що мотивують його активність. Види образів «Я»: соціальне «Я», духовне «Я», фізичне «Я», інтимне «Я», сімейне «Я» тощо, а також «Я» - реальне, «Я» - ірреальне, теперішнє, майбутнє, фантастичне і т.п.

На відміну від самосвідомості образ «Я», крім усвідомлених компонентів, містить невідоме «Я» на рівні самопочуття, уявлень. Головна функція образу «Я» - забезпечити інтегрованість, цілісність індивіда, його особистісну сутність, досягти суб’єктивної гармонійності. «Я» - концепція вивчається науками про людину і суспільство.

Ідентифікація

Ідентифікація (від лат. indenticus – тотожній, facio – роблю) – це спосіб пізнання, при якому встановлюється подібність об’єктів шляхом знаходження спільного та відмінного в їх ознаках.

В сучасній психологічній науці ідентифікація розглядається в трьох планах.

По-перше – як процес виявлення подібності одного конкретного індивіда з іншим, а також як ототожненням людиною себе, своїх властивостей з персонажами художньо-мистецьких творів, з життєвими зразками поведінки, вчинками осіб референтних груп на основі прийняття їх цінностей.

По-друге – це процес бачення суб’єктом іншої людини як проекції себе, уявне наділення її своїми рисами характеру, особливостями ставлення до людей, життя.

По-третє – це механізм перенесення себе в простір обставин життя іншої людини тобто засвоєння її особистісних смислів за допомогою емпатії.

Важливою але малодослідженою є проблема (особливо на Україні) етнічної ідентифікації особистості як громадянина національної держави.