Механізми взаєморозуміння

Взаєморозуміння – складне явище, у якому виокремлюють два рівні.

Перший – усвідомлення мети, мотивів, установок іншої людини як своїх власних.

Другий рівень – здатність прийняти мету, мотиви, установки іншої людини як свої власні. У дітей, як правило, цей рівень нерозвинутий, а тому їм властиві вияви егоцентризму.

Егоцентризм – (від лат. ego – я, centrum – центр кола) – зосередженість індивіда тільки на власних інтересах та переживаннях. Існують такі різновиди егоцентризму: пізнавальний, моральний і комунікативний.

Другого рівня людина досягає поступово, за рахунок таких механізмів взаєморозуміння, як ідентифікація та рефлексія.

Ідентифікація (від лат. identeficare – ототожнювати) – розуміння іншої людини, коли домінує не раціональне, а емоційне сприйняття її внутрішнього світу.

Емпатія може бути адекватною і неадекватною. Найтиповіші форми емпатії – співпереживання і співчуття.

Співпереживання передбачає переживаня іншим тих самих почуттів так, ніби ситуація є особистою для людини, яка співпереживає і може діяти.

Співчуття в емпатії – це переживання негараздів інших безвідносно до власного стану.

Рефлексія (від лат. reflexio – відображення, звернення назад) – взаємне усвідомлення діючими індивідами того, як кожен сприймається партнером у спілкуванні; подвійне, глибоке і послідовне взаємо відчуття.

У щоденному житті люди не завжди знають справжні причини поведінки інших осіб, а тому здатні приписувати їм те, що знають з попереднього досвіду, аналізу власних мотивів. Цей феномен у психології називається «каузальна атрибуція».

Установка у сприйманні людини людиною має істотне значення, особливо коли йдеться про враження щодо незнайомої людини.

Експеримент О.О. Бодальова повною мірою відтворює ефект установки на сприймання людини. Студентам двох різних груп показали одну і ту саму фотографію, але першій групі було повідомлено, що ця людина – видатний вчений, а другій – що це злочинець. Складаючи словесний портрет, студенти першої групи побачили в підборідді свідчення сили волі, у глибоко посаджених очах – глибину думки, студенти другої групи цю саму людину описували так: очі – злі, а випнуте підборіддя свідчить про рішучість іти до кінця в злочині. Такі факти пов’язані зі стереотипним сприйняттям людини.

Стереотип – специфічне, спрощене, майже автоматичне відображення у свідомості своїх дій, поведінки, ставлення, яке базується на власному досвіді, обмеженій інформації. Наприклад, стереотип певної професії (вчителі – нотації, бухгалтери – педанти тощо).

На грунті «стереотипів» формуються ефекти міжособистісного сприймання – ефекти ореола, первинності та новизни.

Суть ефекту ореолу полягає в тому, що позитивне загальне враження зумовлює позитивну оцінку всіх інших якостей людини і навпаки. Образ, який існував раніше, відіграє роль ореола, що заважає бачити справжні, об’єктивні риси.

Ефект первинності спостерігається в тому разі, коли людина сприймається вперше, і саме тут найбільше впливає попередня установка. Коли ж ми спілкуємося зі знайомою особою, то найбільш вагомою стає нова інформація про цю людину.

Учені вважають, що у 90% випадків ми оцінюємо людину з першого погляду – «подобається» або «ні» і надзвичайно важко змінюємо перше враження.

Отже, стереотипи й ефекти міжособистісного спілкування відображають схоластизм, спрощеність, емоційну забарвленість. Стереотипи сприйняття, з одного боку, дають можливість скоротити час ознайомлення, швидше вступити в контакт із людьми різного віку, професій, статі, а з іншого – призводять до спотворення сприймання.

Таким чином, адекватне і точне сприйняття один одного безумовно сприяє ефективності спілкування та діяльності в практиці менеджерів, викладачів, вихователів.

Об’єктивне сприймання – це безпосереднє сприймання, за умови присутності, але без спільної діяльності.

Суб’єктивне сприймання – сприймання, опосередковане спільною діяльністю, коли предмет діяльності має особистісний сенс.