Завдання до семінарсько-практичного заняття з теми 2 Скласти конспект та підготувати доповіді за темами:

1. Поняття психіки та її структури.

2. Характеристики психічних процесів: пізнавальних, емоційних, вольових.

3. Фізіологічні основи відчуттів та пороги чутливості.

4. Ілюзії сприймання.

5. Індивідуальні властивості пам’яті.

6. Операції мислення.

7. Уява.

8. Місце уваги серед інших психічних процесів.

Практикум

1. Вправи для розвитку пам’яті.

2. Вправи для розвитку уваги.

3. Оцінка емоційних станів:

а) визначення суб’єктивного стану особистості за методикою ТПАНС;

б) оцінка тривожності й агресивності («Будинок – Дерево – Людина», тест руки, «Неіснуюча тварина», тест Спілбергера – Ханіна);

в) дослідження нервово-психічної стійкості за методикою «Прогноз».

4. Методи корекції емоційних станів.

5. Вправи для розвитку мислення.

Завдання та запитання для самопідготовки та контролю

1. Анатомо-фізіологічні засади психічної діяльності людини.

2. Дайте визначення поняття психіки.

3. Дайте визначення поняттю: психічні пізнавальні процеси.

4. Самостійно схарактеризуйте відчуття і сприймання за таблицями класифікації та характеристики.

5. Яку класифікацію психічних пізнавальних процесів ви знаєте?

6. У чому полягає виникнення відчуттів?

7. Як називається і у чому полягає фізіологічний механізм уваги?

8. Скільки виділяється стадій у творчому процесі?

9. За якими ознаками виділяють види уяви?

10. Які види мислення Вам відомі?

11. Що таке мнемічні прийоми?

12. Що таке асоціація?

13. Що таке сприймання?

14. Поясніть термін «апперцепція»?

ЛІТЕРАТУРА

1. Ананьев Б.Г. Психология чувственного познания. – М., 1960.

2. Ананьев Б.Г. Теория ощущений. – Л., 1961.

3. Беккер Л.М. Психические процессы. – Л.. 1974.

4. Величковский Б.М. Современная когнитивная психология. – М., 1982.

5. Грегори Р.Л. Глаз и мозг. – М., 1970.

6. Запорожец А.В., Зинченко В.П. Восприятие и действие. – М., 1977.

7. Максименко С.Д. Общая психология. – М., К., 1999.

8. Найссер Г. Познание и реальность. – М., 1981.

9. Психология восприятия. – М., 1989.

10. Шостак В.И. Природа наших ощущений. – М., 1983.

11. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Реал-бук; К.: Ваклер, 2004

12. Немов Р.С. Психология: в 3 кн. – М.: Гуманитарный изд. центр «Владос», 2004.

13. Лурия А.Р. Лекции по общей психологии. – СПб: Питер, 2004

14. Максименко С.Д. Загальна психологія. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.

15. Макарова Л.Л. Загальна психологія. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.

16. Кроль В.М. Психология. – М.: Высшая школа, 2005.

17. Джурелюк Е.Т. Основы психологии. – Алчевск, 2005.

18. Пашукова Т.І. Практикум із загальної психології. К.:Знання, 2006.

19. Бродовські В.Й. Тлумачний словник психологічних термінів в українській мові. – К.: ВД «Професіонал», 2005.

20. Пиаже Ж. Психология интеллекта. – СПб.: Питер, 2004.

Тема 3 індивідуально-психологічні властивості особистості

• Темперамент

• Характер

• Здібності

• Спрямованість

• Самосвідомість

Темперамент

Відомо, що емоційні прояви і вчинки людей в різних ситуаціях життя не є однаковими. Одні миттєво приймають найважливіші рішення, другі довго вагаються перед тим як здійснити той чи інший вчинок. Одна людина зберігає спокій в усіх ситуаціях, а інша навіть від незначної неприємності може впасти у відчай. Такі відмінності значною мірою можна визначити як природну особливість поведінки, типову для даного індивіда, яка виявляється в динаміці, темпі, швидкості, ритмі та інтенсивності його реакцій на життєві впливи.

Вчені віддавна звернули увагу на можливість поділу людей на декілька груп або типів темпераменту за індивідуальними особливостями реагування на різні життєві ситуації. Відомі три основні теорії пояснення суті темпераменту, з яких перші дві мають лише історичне значення.

Основоположником першої (гуморальної) теорії вважають давньогрецького лікаря Гіппократа (V ст. до н.е.). Гіппократ пов’язував стан організму із співвідношенням різних рідин, начебто наявних у тілі людини. Назви основних типів темпераменту походять від назв цих рідин і збереглися донині: холеричний – від слова chole (жовч), сангвінічний – від sanguis (кров), меланхолічний – від melan chole (чорна жовч), флегматичний – від phlegma (слиз). Але, незважаючи на правильний опис типів, Гіппократ не зміг дати їх наукове обґрунтування.

Другу (конституційну теорію започаткував у ХХ ст. н.е. німецький психіатр Е.Кречмер. Головною ідеєю цієї теорії є функціональна залежність темпераменту від будови (конституції) тіла. Е.Кречмер виділив чотири конституційні типи (астенічний, атлетичний, пікнічний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них притаманний відповідний темперамент.

Основним недоліком гуморальної та конституційної теорій було пояснення темпераменту лише біологічними чинниками і недооцінюваня ролі середовища і соціальних умов у формуванні психологічних властивостей індивіда.

Третій підхід до пояснення суті темпераменту пов’язаний з вченням І.П. Павлова про діяльність центральної нервової системи. На відміну від гуморальної та конституційної теорій, вчення І.П. Павлова базується на виділенні мозку як компонента організму, що регулює діяльність усіх тканин та органів; об’єднує й узгоджує діяльність складових організму як системи; відчуває на собі вплив усіх органів, внаслідок чого функціонально перебудовується; виступає органом зв’язку організму із зовнішнім середовищем.