Тема 8 психологічне забезпечення професійної діяльності

• Основні категорії та поняття професійної діяльності

• Особливості умов професійної діяльності

• Психологічні фактори нормалізації стресу

Основні категорії та поняття професійної діяльності

Науковообґрунтована характеристика діяльності спеціалістів безпосередньо пов’язана з розумінням таких категорій, як праця, діяльність, професія, спеціальність, і в загальному плані, і щодо специфіки професійної діяльності.

Відомо, що праця – властивий тільки людині універсальний спосіб задоволення її життєвих потреб, форма ставлення до зовнішнього світу через застосування певних засобів. Сучасна праця конкретна, має здебільшого професійний характер і вимагає від людини як загальних якостей (готовність, потреба в ній, працьовитість, відповідальність тощо), так і спеціальних знань, добре розвинутих психофізіологічних та фізичних властивостей.

Для розуміння суті діяльності схематично розглянемо її психологічний аналіз. Діяльність – це взаємодія людини, групи людей та навколишньої дійсності з метою свідомої і цілеспрямованої зміни світу та самих себе. За своєю суттю діяльність – вища форма активності людини. Її психологічна структура схематично виглядає так:

Засоби Результат

П М Д

З Ц д

У С О

де П – потреба у чомусь;

З (завдання) – сукупність вимог (або мета) та умов, за яких треба його розв’язати (задовольнити);

У (умови) – зовнішні та внутрішні фактори, які зумовлюють діяльність;

М (мотиви) – потяг до дії на основі потреби;

С (спосіб) – сукупність прийомів та методів Д, що забезпечують результат;

Ц (мета) – бажаний результат Д;

Д (діяльність) – завжди починається з внутрішніх М (для чого це мені/нам потрібно?);

д (дія) – спрямованість на досягнення певної мети;

О (операція) – спосіб досягнення мети дії.

Предметність є конституціональною характеристикою Д. Спочатку Д визначається предметом, а потім вона опосередковується та регулюється його образом як суб’єктивним продуктом. Прийнято виділяти три основні види людської діяльності: гру, навчання та працю. У всіх її видах важливу роль відіграє спілкування.

Разом з тим вона складається із багатьох інших видів: правової, педагогічної, наукової, господарської тощо.

Професія ( від лат. professio – проголошую своєю справою) – вид трудової діяльності людини, яка володіє комплексом теоретичних знань, навичок, умінь, надбаних внаслідок спеціальної підготовки та досвіду роботи.

Поряд із родовим поняттям «професія» існує видове поняття «спеціальність» Спеціальність (лат. special – особливий вид, різновид) – це комплекс набутих шляхом фахової підготовки знань, навичок та вмінь, потрібних для певного виду діяльності в рамках тієї чи тієї професії. Наступну диференціацію трудових функцій та підготовленості до їх виконання відображають поняття «спеціалізація», що є, по суті, поглибленим вивченням та освоєнням систем (обладнання) у межах своєї спеціальності, а також поняття «посада».

Посада – це передбачене відповідним штатним розписом службове місце, яке може обіймати особа, що має відповідні професію, рівень освіти, кваліфікації.

Таким чином, диференціація праці та підвищення її інтенсивності, ефективності, безпечності є об’єктивними тенденціями розвитку сучасної професійної діяльності. Значно зросли вимоги до швидкого освоєння та якісного обслуговування складної і дорогої техніки, що потребує попередніх підготовки й добору спеціалістів, забезпечення відповідності індивідуальних особливостей певній професії, спеціальності, враховуючи й ті, які ще зовсім недавно вважалися повсякденними, звичайними.

Особливості умов професійної діяльності

Важливим фактором, що визначає вимоги до сучасної діяльності спеціаліста, є зміни, які відбулися внаслідок науково-технічного прогресу, підвищення інтенсивності навчальної і виробничої діяльності. Різко зросла технічна оснащеність та інформаційна насиченість праці, що зумовило ряд психологічно значущих змін у її змісті – прискорення швидкості оброблення інформації, прийняття рішень та виконання дій, зростання в системах управління питомої ваги процесів, які безпосередньо не спостерігаються; відсутність у багатьох випадках прямого контакту з об’єктом діяльності (дистанційне керівництво); зростання значущості результату від кожного окремого рішення та практичної дії, необхідність тривалий час перебувати у високому ступені готовності. залишається в силі вимога щодо готовності спеціаліста переносити значні фізичні навантаження, водночас по-новому ставиться питання щодо пізнавально-творчих можливостей особистості – стійкості уваги, швидкості й точності сприйняття, процесу мислення, готовності прийняти рішення в умовах ліміту часу, психологічної врівноваженості, рішучості та самостійності. Крім того, успіх роботи сьогодні, як ніколи, залежить від рівня сформованості мотиваційної сфери, патріотизму. свідомості та професійної готовності. спрямованості на якісне оволодіння спеціальністю та ефективне виконання професійної діяльності в будь-яких умовах.

Діяльність сьогодні має виражений колективний характер. Використання сучасних технічних систем передбачає не лише розподіл функцій між членами колективу, а й потребує повної злагодженості їхніх дій у процесі виконання роботи. Тому великого значення набуває психологічна сумісність. Поряд із професійною майстерністю фахівець повинен бути здатним працювати у колективі, продуктивно взаємодіяти з іншими його членами, мати колективістську внутрішню спрямованість. Нерідко від однієї людини залежить успіх роботи всієї системи. Але роль окремого спеціаліста та колективу буде оцінено лише в тому разі, коли безпомилково, ефективно та безаварійно спрацює весь комплекс «середовище – людина – техніка».

Водночас, як і в усі часи, діяльність в екстремальних умовах пов’язана з ризиком для життя і тому вимагає мужності, самовладання та витримки, кмітливості, здатності подолати страх, готовності до самопожертви та інших вольових якостей. Рівень складності та інтенсивності роботи технічних систем почав досягати граничних можливостей нервової системи людини, і перед ученими та конструкторами постали нові проблеми – узгодити можливості людини та машини в конкретному середовищі. Розв’язання цих проблем може йти в напрямі технічного удосконалення систем та вивчення індивідуальних особливостей спеціалістів, резервних можливостей, нових технологій навчання та тренувань, через регламентацію праці та відпочинку, а також пристосування та зміни в оптимальному для праці людини середовищі. В екстремальних умовах діяльності ці проблеми з часом стають ще актуальнішими.

Проблеми загальних закономірностей та особливостей діяльності спеціалістів загалом зводяться до проблем взаємин у системі «середовище – людина – техніка», життєдіяльності виробничо-технічних об’єктів, умов праці та розробки профілактичних заходів психологічного і психофізіологічного, забезпечення ефективної та безпечної діяльності спеціалістів.

Для розв’язання окремих завдань, насамперед у цьому напрямі, можна запропонувати:

* Встановлення (нормування) оптимальних, допустимих та важких умов праці, що дасть змогу визначити вимоги до техніки та вжити заходів соціально-психологічного забезпечення.

* Профілактика вираженого розумового стомлення, нервово-психічного перенапруження, деривації, гіподинамії, моногонії.

* Розробка критеріїв професійного відбору, критеріїв навчання та перепідготовки фахівців.

* Вивчення змін психофізіологічного стану, психічних процесів, утворень, які визначаються умовами та особливостями професійної діяльності.

* Вивчення психофізіологічних резервів людини, протидії впливу екстремальних подразників та їх зниження.

Психологічні фактори нормалізації стресу

Stress ( напруження) – психофізіологічний емоційний стан особи, який виникає в екстремальних для неї ситуаціях.

Цей термін використовують для визначення широкого кола станів, які виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи (стресори). Із самого початку це поняття виникло у фізіології для позначення неспецифічної реакції організму («загального, адаптаційного синдрому») на будь-який несприятливий вплив (Г. Сельє). Пізніше його почали використовувати для опису станів індивіда в екстремальних умовах на фізіологічному, психологічному та поведінковому рівнях.

Залежно від складу стресора і характеру його впливу розрізняють фізіологічний і психологічний стреси.

Фізіологічний стрес – відповідь систем організму (серцево-судинної, ендокринної та ін.) на екстремальні (критичні) умови діяльності.

Психологічний стрес – реакція психіки особи на вплив екзо- або ендогенних факторів (стресорів).

Психологічний стрес буває інформаційним (вплив надмірної або недостатньої інформації) та емоційним – як правило астенічні або стенічні переживання суб’єктивно значущих обставин, умов діяльності, ситуацій, загрози, небезпеки, образи.

При цьому виокремлюють його форми – імпульсивну, гальмівну, генералі зовану, які по-різному впливають на перебіг психічних процесів: емоційні зрушення, трансформація мотиваційної структури діяльності; розлад рухів, невпевнена поведінка. Стрес може мати і позитивний, мобілізувальний, і негативний вплив на діяльність людини.

Дістрес (надмірний стрес) може призвести до повної дезорієнтації.

Хвороба, втома, образа, індивідуальні особливості (акцентуації, тривожність) загострюють реакцію людей у проблемних ситуаціях взаємодії з навколишнім середовищем. Стрес часто буває наслідком і причиною внутрішньо особистісного конфлікту.

У стресовому стані людина припускається помилок у розподілі й переключенні уваги, у неї порушуються перебіг пізнавальних процесів (сприйняття, пам'ять, мислення), координація рухів, стають неадекватними емоційні реакції, дезорганізується і гальмується вся діяльність. тільки добре сформовані уміння і навички можуть залишитися без змін.

Стресор – різноманітні екстремальні впливи, які призводять до розвитку небажаного функціонального стану – стресу.

Розрізняють стресори фізіологічні – надмірне фізичне навантаження, висока і низька температури, больові подразники, утруднене дихання тощо та стресори психічні – загроза, небезпека, образа, інформаційне перенавантаження тощо.

Люди в умовах стресу, як правило, розгублюються, проте в окремих випадках спостерігаються активізація розумової діяльності, вияви стенічних емоцій, мобілізація волі.