Словник

А

АБСТРАГУВАННЯ — один з моментів пізнання, процес ви­ділення, ізолювання визначених ознак, властивостей, зв'язків предмета або явища з численних інших ознак. У процесі мислення людина відкидає випадкове, неістотне і прагне до пізнання необхідного, важливого. Наприклад, слова «матерія» і «рух» — це уявні скорочення, у яких ми охоплюємо відповідно до їх загальних властивостей багато різних чуттєво-сприйнятливих речей.

АБСТРАКТНЕ МИСЛЕННЯ — один із різновидів людського мислення. Сутність А. м. полягає у виробленні понять, суджень, умовиводів і здатності оперувати ними. Абстрактне (понятій­не) мислення виростає на ґрунті узагальнення даних емпірич­ного пізнання.

АБСУРД — у психології — безглузді твердження, вислови, позбавлені раціонального сенсу. Можуть виникати як наслідок розладів психіки, а також свідомого, навмисного відходу від іс­тини.

АВТОРИТЕТ — загальновизнаний вплив окремої людини або колективу, організацій у різних сферах суспільного життя. Наприклад, службовий авторитет — визнання значущості, пре­стижності певної посади, відповідності особи, що її обіймає.

АГРЕСИВНІСТЬ — емоційний стан і риса характеру люди­ни. Характеризується імпульсивною активністю поведінки, афек­тивними переживаннями — гніву, злості, прагненням заподіяти іншому травму (фізично або морально). В агресивному стані особа може повністю втрачати самоконтроль.

АДАПТАЦІЯ — зміна параметрів чутливості аналізаторів, пристосування їх до подразників.

АДЕКВАТНІСТЬ — відповідність людських відчуттів, уяв­лень, думок об'єкту пізнання. У психології йдеться про А. обра­зу об'єкта, а отже, про точність і повноту пізнання психічної реальності.

АКСЕЛЕРАЦІЯ — прискорений індивідуальний розвиток людини (найвідчутніша в дитячі і юнацькі роки). Явище А. спо­стерігається уже понад сто років, і в народі називається швид­ким дорослішанням дітей.

АКТИВ — найбільш діяльна, енергійна й активна частина со­ціальної групи, колективу.

АМБІЦІЯ — надмірне захоплення своїм «я», самозакоханість, пихатість.

АНКЕТУВАННЯ — один із технічних засобів конкретного соціального дослідження — письмове (іноді усне) опитування значної кількості людей за певною схемою-анкетою. За змістом питань анкети поділяються на: 1) об'єктивні (вік, стать, освіта, заробітна платня респондента) і 2) суб'єктивні (які виявляють соціально-психологічні особливості опитуваного, його ставлен­ня до умов життя, до інших людей, до самого себе і до певних подій).

АНОМАЛІЯ — у психології різноманітні відхилення від нор­ми перебігу психічних процесів і функцій. Психічна А. може зу­мовлюватися фізіологічними дефектами аналізаторів, соматич­ними вадами, а також неправильними діями, підходами до навчання, тренування тощо.

АПАТІЯ — психічний стан людини, який супроводжується і ндиферентністю, байдужістю, відсутністю інтересу до навколиш­ніх явищ і подій. А. буває справжня і уявна.

Б

БАЖАННЯ — один із структурних компонентів розвитку вольового процесу: переживання людиною своїх актуальних потреб.

БАЙДУЖІСТЬ — психічний стан людини, характеризуєть­ся зниженням або цілковитою втратою інтересу до інших лю­дей, до навколишнього світу. Причинами Б. можуть бути фізич­ні або нервові захворювання, перевтома, психічні травми, ком­плекс невдоволеності тощо.

БЕЗПОРАДНІСТЬ — морально-психологічна риса окре­мих людей, що характеризується їх нездатністю або невмінням керувати своєю свідомістю і поведінкою, а це призводить до неможливості досягти успіхів у діяльності.

БЕЗСИЛЛЯ — негативний стан людини, що характеризу­ється неможливістю, нездатністю або невмінням виконати пев­ну роботу, задовольнити певну власну потребу.

БРЕХНЯ — свідоме ствердження людиною неправди (або заперечення того, що відповідає дійсності). Способи обману (введення в оману) можуть бути різними: усними і писемними висловлюваннями, мімікою, певною дією або відсутністю дії мовчанням тощо.

В

ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ — спосіб існування стосунків між окремими людьми, соціальними групами, колективами, органі­заціями, країнами, за умови реалізації якого максимально осми­слюється і враховується на практиці точка зору чи позиція сто­рін, які спілкуються. Об'єктивною основою взаєморозуміння виступають спільність інтересів, ближніх або віддалених цілей, поглядів.

ВІДМІННІСТЬ — категорія, що відображає співвідношення нерівності, неоднаковості, незбігу речі з самою собою та іншими речами. Визнання іманентної, об'єктивної відмінності у речах і між ними з неодмінною умовою концепції розвитку, осягнення дійсності ьмї саморусі та саморозвитку.

ВІДЧАЙ — психічний стан розпачу, безперспективності (дій­сних або уявних), зневіри людини у своїх можливостях, втрата позитивних надій щодо сучасного і майбутнього.

ВІДЧУТТЯ — психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об'єктивного світу, а та­кож станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуття.

ВІРА — прийняття певного твердження за істину, яке ґрун­тується не стільки на об'єктивному факті чи логічному доведен­ні, скільки на емоційно-вольовій сфері.

ВІЧНІСТЬ — нескінченна тривалість існування світу у прос­торі та часі, зумовлена незнищенністю матерії. Вічність прита­манна лише всій природі в цілому, кожна конкретна форма ма­терії є минущою у просторі та часі.

ВЛАСТИВІСТЬ — категорія, яка виражає (виявляє) сутність речі у взаємодії з іншими речами; те, що характеризує її подібність

до інших предметів або відмінність від них. Властивості бувають найзагальніші (атрибути), специфічні, головні та неголов­ні, істотні та неістотні, постійні та випадкові, зовнішні та внут­рішні тощо.

ВМІННЯ — засвоєний суб'єктом спосіб виконання дій, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок.

ВОЛЯ — свідома саморегуляція людиною своєї поведінки й діяльності, регулююча функція мозку, яка полягає в здатності активно домагатися свідомо поставленої мети, переборюючи зовнішні та внутрішні перешкоди.

ВРАЖЕННЯ — чуттєві образи з яскраво вираженим емо­ційним відтінком. Людині властиво проводити сприйняте че­рез свої емоції і почуття, так би мовити, почуттєво оцінювати сприйняте.

ВСЕСВІТ (КОСМОС) — навколишній світ, безмежний у часі і просторі, нескінченно різноманітний за тими формами, що їх набуває матерія у процесі свого розвитку.

Г

ГАРМОНІЙНІСТЬ, ГАРМОНІЯ - у психології - поєднання індивідуальних або особистісних позитивних рис. Г. виробляється в процесі виховання особи та участі її в життєдіяльності певного колективу. Г. особистості, психічного явища чи процесу характеризує його високу організованість, інформаційну і соціально-психологічну співмірність.

ГЕНІАЛЬНІСТЬ — особистісна характеристика людини, найвищий ступінь її обдарованості, таланту. Г. людини виявля­ється у творчій діяльності (технічній, науковій, художній, організаційній), результати якої мають соціально-групову і вселюд­ську значущість. Г. включає вроджені та набуті завдатки і нахили індивіда за певних історичних умов творчості. Г. означає, з одного боку, здатність людини до творчого злету, а з другого — оцінку результатів творчості генія.

ГІПОТЕЗА — в психології—форма наукового припущення, .на основі якого роблять висновок про причинний зв'язок явищ, предметів, подій.

ГНІВ — психічний стан людини. Фізіологічним механізмом | Г. є підвищення процесів збудження в корі головного мозку, викликаних певними негативними подразниками. У психічно­му плані Г. виявляється під час негативних емоційних станів, супроводжується послабленням вольового і розумового конт­ролю над свідомістю і поведінкою.

ГРУПОВА ПСИХОЛОГІЯ — психологія соціальної спіль­ності (групи, асоціації, колективу). Не зводиться до арифметич­ної суми індивідуальних психологій членів групи, а становить певну цілісність. Г. п. є об'єктом вивчення соціології і соціальної психології.

д

ДЕДУКЦІЯ — форма мислення, яка дозволяє на основі логіч­них правил з окремих загальних даних (передбачень, передумов) виводити нові, менш загальні, передбачення, висновки і т. ін. (Від загального дочасткового).

ДЕЛІКАТНІСТЬ — морально-психологічна риса особисто­сті, яка виявляється в її тонкому розумінні внутрішнього світу і психіки інших людей. Д. не природжена якість, вона формуєть­ся в процесі цілеспрямованого виховання. Д. є свідченням ви­сокої внутрішньої культури людини, її вміння поводитися серед людей, пов'язана з такими поняттями, як тактовність, повага до людської гідності тощо.

ДЕПРЕСІЯ — відчуття пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил. Виникає внаслідок деяких психічних і загальних захворювань або як реакція на важкі життєві ситуації (смерть рідних, втрата життєвої перспективи, розчарування в чомусь або в комусь).

ДИСКУСІЯ — суперечка з метою з'ясування правильності тих або інших позицій, їх перспективності, актуальності, цінно­сті, можливості усунення існуючих протиріч тощо.

ДІЯЛЬНІСТЬ — одна з основних категорій соціальної пси­хології. Прийнято виокремлювати три головні види людської діяльності: гру, навчання та працю. У всіх цих видах діяльності важливу роль відіграє спілкування.

ДОВІД (АРГУМЕНТ) — підстава, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження чого-небудь; судження, за допомогою якого в процесі логічного доведення встановлюють істинність тези.

ДОВІР'Я — морально-психологічна категорія, яка виявляє ставлення до дій іншої особи і до неї самої; ґрунтується на пере­конаності, що діє ця особа правильно, що їй притаманні сумлін­ність і чесність.

ДОПИТЛИВІСТЬ — психічна риса, властивість інтелекту людини. Виявляється у прагненні до широти і глибини знань про довколишній світ і саму себе. Д. є однією із форм вияву лю­бові до знань, як соціальної і духовної потреби розвинутої осо­бистості.

ДОСВІД — сукупність знань, умінь, що здобуваються у про­цесі життя, на практиці.

ДОСКОНАЛІСТЬ — високий ступінь злагодженості систем організму, психічних функцій. У психології — досконала діяль­ність, досконала пам'ять, досконале володіння мовою тощо. Д. фізична або духовна є не чимось застиглим, усталеним, вона за­знає змін, розвитку. У цьому одна з передумов прогресу матері­альної і духовної культури людства.

ДОЦІЛЬНІСТЬ.— 1) У прямому й вузькому розумінні — це те, що відповідає свідомо поставленим цілям. 2) У широкому й певним чином умовному значенні — це об'єктивна харак­теристика систем, які досягають наперед заданого результату.

ДУАЛІЗМ — принцип філософського пояснення сутності сві­ту, який виходить з визнання наявності в ньому двох рівноправних альтернативних субстанцій, властивостей, якостей тощо.

ДУХОВНІСТЬ — специфічно людська риса. Виявляється в багатстві духовного світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелек­туальних і емоційних запитах, моральності. Може бути усвідомлена, осмислена як вияв інтелігентності. Може бути частково неусвідомлена — про таких людей кажуть: сердечний, добрий, щирий від природи.

Е

ЕВОЛЮЦІЯ — поступовий розвиток явища, предмета при збереженні його сутнісної визначеності в процесі якісно-кількі­сних змін.

ЕВРИСТИКА — наука, що вивчає процеси продуктивного творчого мислення; її об'єктом є творча діяльність.

ЕВФОРІЯ, ЕЙФОРІЯ — психологічний стан піднесеного настрою, що не виправданий реальністю, об'єктивними причи­нами. Е. називають також стан некритичного вдоволення (без­причинна радість, безтурботність, надмірна веселість).

ЕГОЇЗМ — морально-психологічна риса особи; полягає в над­мірній зосередженості на своєму «я», замкненості у вузькому світі своєї індивідуальності.

ЕКСПАНСИВНІСТЬ — психічний стан людини. Психоло­гічним підґрунтям Е. є переоцінка свого «я» і надмірний, нерід­ко неконтрольований інтелектом і волею, вияв власних почут­тів. Експансивні люди часто втрачають здоровий глузд, вдають­ся до авантюрних дій.

ЕКСПЕРТИЗА — метод дослідження (вивчення) визначе­ною особою (експертом) наукових праць, матеріалів, якихось справ, питань тощо у тій чи іншій галузі знань.

ЕКСТРЕМІЗМ — схильність індивіда чи групи до екстремаль­них (крайніх) поглядів або дій.

ЕМОЦІЇ — реакції людини на дію внутрішніх і зовнішніх по­дразників.

ЕМПАТІЯ — пасивно-споглядальницьке ставлення до почут­тів, психічних станів іншої особи без активного втручання з ме­тою надання допомоги.

ЕМПІРИЗМ (ДОСВІД) — напрям у теорії пізнання, що на противагу раціоналізму вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід. Емпіричне пізнання відображає дій­сність на рівні явища, виявляє і фіксує факти та емпіричні залеж­ності, дає описання їх у формі протоколів спостережень, графі­ків, таблиць тощо.

ЕНТУЗІАЗМ — психічний стан великого піднесення, душев­ного пориву. У соціальній психології означає оцінювання і чут­тєве реагування особи на події й процеси, що відбуваються.

ЕРУДИЦІЯ — глибока обізнаність, начитаність, знання лі­тератури і проблематики в певній галузі науки. Розрізняють широту Е., коли людина виявляє вченість, компетентність у ряді наук або галузей культури, глибину Е.— коли людина всебічно і глибоко обізнана в якійсь одній галузі. Е. є свідченням високого інтелектуального розвитку людини, розвиненості її духовних сил, пам'яті.

Є

ЄДНАННЯ — соціально-психологічний процес зближення окремих людей, малих і великих соціальних груп на основі спіль­ності ідеалів, цілей, мотивів життя та діяльності.

Ж

ЖИТТЯ — вища, якісно специфічна біологічна форма руху матерії, яка за відповідних умов закономірно виникає на певному етапі історичного саморозвитку матерії. Найважливішими її ознаками є ріст, розмноження, подразливість.

З

ЗАДУМ — складовий компонент творчої діяльності. У про­цесі формування 3. у суб'єкта виникає певний конкретний об­раз (гіпотеза, проект) майбутнього твору, розв'язання завдан­ня. Як правило, 3. включає не тільки уявлення про кінцевий продукт діяльності, а й уявлення про шляхи його побудови, про методи розв'язання завдання.

ЗАКОН — філософська категорія, що відображає істотні, загальні, необхідні, стійкі, повторювані зв'язки між предметами і явищами об'єктивної дійсності, що випливають з їхньої сутності.

ЗАСІБ — сукупність предметів, ідей, явищ і способів дій, які є неодмінною умовою реалізації мети.

ЗАХОПЛЕННЯ — психічний стан значного поглинання ро­ботою, грою, творчістю. 3. означає також вищий рівень прихиль­ності до певної особи. Захоплення певною мірою сприяє тому, що людина віддає їй значну частину свого часу, значні фізичні і нервово-психічні зусилля.

ЗВИЧКА — схильність людини до відносно усталених спо­собів дій.

ЗГУРТОВАНІСТЬ — ступінь міцності соціально-психоло­гічних зв'язків у групі. Згуртованість свідчить, що група має певне ядро у межах певної організації або соціальної спільноти.

ЗДІБНОСТІ — психічні властивості індивіда, які є перед­умовою успішного виконання певних видів діяльності (набут­тя знань, умінь і навичок; використання їх у діяльності).

ЗРІЛІСТЬ (особистості) — сукупний стан високого розвит­ку фізіологічних, інтелектуальних, вольових, моральних, соці­альних параметрів людини. У генезисі спочатку настає біологіч­не і фізіологічне дозрівання організму (нині у зв'язку з акселе­рацією воно дещо зсунулося в бік молодшого віку: для хлопців 14-16 років, для дівчат 12-15 років), потім приходить психічна 3., як високий показник роботи сенсорних, інтелектуальних функцій людини. Згодом настає моральна і світоглядна.

I

ІДЕАЛ — взірець досконалості, образ бажаного і уявлюваного майбутнього, «моральне вище».

ІДЕАЛІЗАЦІЯ — процес конструювання в уяві понять про об'єкти, які не існують у дійсності, але які мають певні прообра­зи в реальному світі.

ІДЕНТИЧНІСТЬ — однаковість, тотожність, рівнозначність, подібність предметів, явищ або понять.

ІДЕЯ — основа творчого процесу, продукт людської думки, форма відображення дійсності. Ідеї народжуються з практики, спостереження навколишнього світу і потреб життя. Ідея відріз­няється від інших форм мислення і наукового знання тим, що в ній не тільки відбивається об'єкт вивчення, а й міститься усвідом­лення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності.

ІЛЮЗІЯ — хибне сприймання об'єктивного світу, що вини­кає під впливом зовнішнього подразника або хворобливого ста­ну нервової системи.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ — сукупність особистих рис та особ­ливостей людини, що відрізняє її від інших людей.

ІНДИВІДУУМ — окремий, одиничний представник певно­го виду, роду, класу, множини предметів, окрема сутність, істота або людина, що виділяється як об'єкт практичного або теоре­тичного ставлення. Поняття «індивідуум» має важливе значен­ня для наукового пізнання, оскільки пізнання в кожній із своїх галузей пов'язане з класифікацією об'єктів за їхньою суттєвою спорідненістю.

ІНДУКЦІЯ — вид узагальнення, пов'язаний з передбаченням результатів спостережень і експериментів на основі даних наяв­ного досвіду. Сутність індукції полягає в тому, що із знання про частину предметів, які належать одному класу, робиться висно­вок про весь клас цих предметів, тобто індукується загальне всіх предметів або явищ правило (від часткового до загального). Індук­тивний умовивід завжди носить імовірнісний характер.

ІНТЕЛЕКТ — розумові здібності людини: здатність орієнту­ватися в навколишньому середовищі, адекватно його відобра­жати, перетворювати, мислити, навчатися, пізнавати світ і пе­реймати соціальний досвід; спроможність вирішувати завдання, приймати рішення, розумно діяти, передбачати.

ІНТЕРЕС — емоційно забарвлене ставлення до навколиш­нього, спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяль­ність, викликану позитивним, зацікавленим ставленням до чо­гось, когось.

ІНТРОВЕРСІЯ — переважна скерованість психічних про­цесів людини (уваги, сприймання, мислення тощо) на свій влас­ний внутрішній світ, на відміну від екстраверсії, при якій пере­живання особистості скеровані на зовнішній світ. Осіб, для яких характерна інтроверсія, називають інтровертами.

ІНТУЇЦІЯ — процес безпосереднього одержання знання за допомогою цілісного охоплення проблемної ситуації без дискур­сивного його виведення й доведення.

ІНЦИДЕНТ — подія, пригода, випадок, непорозуміння, зіт­кнення, що провокують різні загострення, протиріччя або поча­ток боротьби.

ІСТИНА — адекватне відображення в пізнанні об'єктивної дійсності, відтворення її такою, якою вона існує поза свідомістю й незалежно від неї.

К

КАНОН — у широкому розумінні це твердо встановлене, тра­диційне, загальноприйняте. Термін поширений у логіці, етиці, естетиці, теорії пізнання, релігії.

КМІТЛИВІСТЬ — здатність інтелекту до оперативного й аде­кватного аналізу пізнавальної, трудової чи життєвої ситуації і видання правдивої інформації про неї.

КОЕФІЦІЄНТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОСТІ - тип оцінки, якавикористовується в деяких тестах інтелекту для характеристи­ки темпу інтелектуального розвитку дитини.

КОЛЕКТИВ — вищий рівень розвитку і функціонування со­ціальної групи. Відзначається єдністю ідейних, організаційних, ділових і міжособистісних стосунків. Для К. характерні єдність цілей, високий рівень спілкування.

КОМУНІКАБЕЛЬНІСТЬ — риса особистості, здатність її до спілкування з іншими людьми, товариськість.

КОМУНІКАЦІЯ — фундаментальна ознака людської куль­тури, яка полягає в інтенсивному взаємоспілкуванні людей на основі обміну певною інформацією.

КОМФОРТ — сукупність побутових зручностей і вигод. У психології К. означає для індивіда зручність, приємність його перебування і життєдіяльності у соціальній групі. Протилежним К. є дискомфорт.

КОНТЕКСТ (сплетення, зв'язок) — форма семантичної з'єднаності елементів тексту, а також позатекстових смислових відношень, що утворюються в процесі духовної та практичної діяльності людини.

КОНФЛІКТ — процес крайнього загострення суперечностей та боротьби двох або більше сторін спілкування.

КОНФЛІКТНА ЛЮДИНА — це людина, яка частіше за ін­ ших створює конфлікти та конфліктні ситуації.

КОНФОРМІЗМ — позиція особистості, що визначає її став­лення до різних проявів соціального контролю. Свідоме прийнят­тя індивідом поглядів, цінностей та норм поведінки певної соціальної групи під тиском зовнішніх умов та обставин всупереч власним переконанням.

КОНЦЕПЦІЯ — система поглядів на те чи інше явище, про­цес, спосіб розуміння, тлумачення подій тощо; провідна ідея ви­сунутої теорії.

КООРДИНАЦІЯ — злагодженість, співмірність, приведен­ня у відповідність, встановлення взаємозв'язків: а) між рухами окремих органів і всього організму; б) між діями у виконанні певної діяльності (ходіння, писання тощо); в) між компонента­ми свідомості, образами, поняттями. У людському житті за скоординованість «відповідають» насамперед інтелект, вищі пси­хічні функції. Розлади психіки, як правило, ведуть до втрати К. дій, рухів, понять.

КРИТЕРІЙ — мірило для визначення оцінки предмета або явища; ознака, яку беруть за основу класифікації.

КРИТИКА — принцип і форма діяльності, що відбиває ана­літично-оцінювальне ставлення до дійсності з метою переосми­слення її щодо певних критеріїв.

л

ЛАБІЛЬНІСТЬ — здатність до швидких змін. Л. характери­зується здатністю м'язових і особливо нервових тканин відпо­відати на подразнення максимальною частотою імпульсів. Л. психічних станів означає їхню швидку зміну.

ЛАГІДНІСТЬ — морально-психологічна риса людини, що ви­являється у рівному, спокійному і доброзичливому ставленні до інших. Лагідна людина — розважлива, не піддається емоцій­ним вибухам, прагне не створювати безпричинно конфліктних ситуацій.

ЛЕГКОВАЖНІСТЬ — психологічна риса людини, яка ви­являється у полегшеному, спрощеному її ставленні до своїх висловлювань, дій, поведінки. Л. виникає на основі заниження від­повідальності особи до навколишніх і самої себе.

ЛІДЕР — людина, яка завдяки своїм особистим якостям має найбільший вплив на членів соціальної групи.

ЛОГІКА — наука про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують досягнення об'єктивної істини у процесі мір­кування та пізнання. Розрізняють діалектичну та формальну логіку.

ЛЮБОВ — високе моральне почуття, яке полягає у стійкій, самовідданій і свідомій прихильності людини до когось або до чогось, зумовленої визнанням високих властивостей (якостей,чеснот) об'єкта Л. або спільними переконаннями, життєви­ми цілями та інтересами людей. Протилежністю Л. є ненависть.

ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР — узагальнене поняття людини і її діяльності, що часто вживається у філософії, соціології, психо­логії та інших науках. Поняття Л. ф. склалося внаслідок віднос­ного протиставлення людини і навколишнього матеріального світу, людини, як головної продуктивної сили, і матеріально-тех­нічних засобів виробництва тощо.

ЛЮТЬ — психічний стан індивіда або соціальної групи, що характеризується крайнім виявом гніву. У психології Л. розгля­дають як соціальне почуття, його живлять емоції (позитивні або негативні).

М

МАЗОХІЗМ — одна з форм ненормальності у нестатевих та статевих стосунках, коли статеве збудження виникає від відчут­тя болю, завданого особою протилежної статі. Уперше описав австрійський письменник Захер-Мазох.

МАЙСТЕРНІСТЬ — висока вправність у виконанні певно­го виду діяльності. М. передбачає наявність професійних знань, умінь, навичок, вона характеризує людину з позицій її здатності до швидкого і бездоганного виконання трудових операцій, пра­цьовитості, наполегливості, любові до праці.

МАКСИМАЛІЗМ — вимога чогось надмірного, впадання у крайнощі при оцінці, зокрема, духовних потреб і якостей. Розріз­няють М. юнацький — надмірні вимоги молодих людей щодо моралі і поведінки старших, М. батьків щодо поведінки дітей.

МАНІЯ — хворобливий психічний стан, який характеризується розладом центральної нервової системи, підвищеним збудженням, нав'язливими ідеями тощо. Відомо чимало форм М.— М. вели­чі, М. підозрілості, М. переслідування, клептоманія, М. бро­дяжництва тощо.

МАНІЯК — людина з розладами психіки, охоплена нав'яз­ливими ідеями, якоюсь манією. М. виявляє себе у хворобливій пристрасті до чогось, нестримних потягах, бажаннях.

МАРЕННЯ (МАЯЧІННЯ) — психічний стан, при якому у свідомості людини виникає спотворене відбиття дійсності. При­чина М. полягає у розладах психічної діяльності. М. спостеріга­ється при порушеннях свідомості, зумовлених органічними за­хворюваннями або при функціональних розладах.

МЕЛАНХОЛІЯ — психічний розлад, який виявляється у галь­муванні мислення і рухів та пригніченому настрої. М. є предме­том вивчення психіатрії.

МЕТА — передбачення у свідомості результату, на здобуття якого спрямована діяльність окремої людини, групи або всього суспільства. Категорія М. у вигляді логічної моделі фіксує бажа­не, те, чого людина прагне, що є для неї взірцем у певному виді діяльності. М. є активним фактором людської свідомості. М. по­в'язана із засобами її досягнення. Цей зв'язок демонструє закон оптимальності, який вимагає, щоб М. була,.по-перше, науково об­ґрунтована, по-друге, практично досяжна, а засоби руху до М. — оптимальними.

МЕТОД — система прийомів для досягнення поставленої мети. У соціальній психології розроблені методи вивчення ін­дивідів: об'єктивного спостереження і самоспостереження, екс­перименту, соціометрії (анкетування, інтерв'ю, тестів тощо).

МЕТОД НАВЧАННЯ — спосіб організації діяльності учнів з навчальним матеріалом. М. н. визначає, що і як саме роблять учні з навчальним матеріалом, які властивості і зв'язки між об'­єктами розкривають вони. Метод є центральною ланкою детер­мінації процесу навчання зовнішніми обставинами.

МИМОВІЛЬНЕ ЗАПАМ'ЯТОВУВАННЯ - форма запам'я­товування, що є продуктом певних дій (пізнавальних, практич­них та ін.), крім мнемотичних; тобто запам'ятовування, яке здій­снюється без спеціальної мети. М. з. є однією з форм нагрома­дження досвіду у тварин та у дітей раннього віку, воно залишається важливим у будь-якому віці.

МИСЛЕННЯ — процес опосередкованого та узагальненого відображення свідомістю людини предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях; вища форма відображення дійсності у психіці.

МІМІКА — рухи м'язів обличчя, одна із форм виявлення пси­хічних станів людини (особливо емоційних — радість, сум, гнів тощо). М. є особливоюобразною «мовою» для передачі різноманітності відтінків почуттів, оцінок, ставлення людини до подій і явищ життя. М. посідає значне місце в процесі комунікації як додатковий засіб вираження та сприйняття емоційного стану людей, оскільки вона невіддільна від усього складу думок, дій, почуттів людини і є органічним виявом внутрішнього життя.

МІРКУВАННЯ — ланцюг умовиводів, викладених у логічно-послідовній формі, або послідовний ряд суджень відносно якогось питання, де з попередніх суджень випливають наступні.

МНЕМОНІКА — мистецтво запам'ятовування — сукупність формальних прийомів запам'ятовування, що забезпечують за­кріплення матеріалу в пам'яті, цей процес ґрунтується головним чином на асоціації.

МОВА — суспільно зумовлена система словесних знаків, яка слугує засобом спілкування в певному суспільстві. М. виникла в процесі розвитку суспільства і розвивається разом з ним. Вона є суспільно-історичним явищем. Головна функція М.— спілкуван­ня (комунікативна). «Мова — найважливіший засіб людського спілкування».

МОВЛЕННЯ ВНУТРІШНЄ - різновид мовної діяльності, що виступає в ролі механізму мовного мислення. «Внутрішнє мо­влення — це живий процес народження думки в слові» (Л. С. Виготський).

МОТИВ — спонукальна причина дій і вчинків людини.

МОТИВАЦІЯ — сукупність мотивів, доказів для обґрунту­вання чогось; мотивування. Мотивація буває простою та склад­ною, більш і менш усвідомленою.

Н

НАВ'ЯЗЛИВІ СТАНИ — хворобливі порушення, що вияв­ляються у виникненні постійно повторюваних думок, спогадів, сумнівів, уявлень, страхів, потягів або дій незалежно від волі і бажання хворого.

НАВИЧКА — психічне новоутворення, завдяки якому інди­від спроможний виконувати певну дію раціонально, з належ­ною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нерво­во-психічної енергії.

Наповнювання (СУГЕСТІЯ) - будь-який психічний вплив однієї людини на іншу (прохання, наказ, переконання), що має на меті актуалізацію або зміну певних установок, ціннісних орі­єнтацій або вчинків людини, яка виступає об'єктом навіювання

НАВЧАЛЬНА ПРАЦЯ — вид діяльності, спрямований на засвоєння суспільно-історичного досвіду людства.

НАВЧАННЯ — цілеспрямований вид діяльності, здійснюва­ний педагогом, організатором педагогічного процесу. Упродовж кожного уроку вчитель дає учням дозовану частку певної науко­во-практичної інформації в педагогічно опрацьованій формі.

НАДІЯ — очікування чогось, сподівання. Може мати лише позитивне спрямування. Н. породжує наміри досягти певних успіхів у майбутньому, виступає організуючим фактором діяль­ності особи.

НАМІР — Рішення людини виконати певну дію і домогтися певного наслідку н. пов'язаний з волею, він сам є вольовою уста­новкою для людини. У цьому випадку Н. виступає як певне спо­нукання, що формується на ґрунті осмислення людиною мети і завдань, які стоять перед нею. Н. може реалізуватися в конкрет­них справах.

Наполегливість — вольова риса, що полягає у здатнос­ті тривало, не знижуючи активності, домагатись поставленої мети, незважаючи на труднощі та перешкоди.

НАРЦИСЦЗМ —- самозакоханість. У грецькій міфології так звали вродливого юнака, який закохався у власне відбиття у воді і помер від нерозділеного кохання; після смерті він перетворив­ся на квітку.

НАСЛІДУВАННЯ - особлива форма поведінки, яка по­лягає у відтворенніі – більш або менш трансформованому — дій, ідеалів, рис характеру, манери творчості інших осіб. Н. може бути як несвідомим, мимовільним, так і свідомим, цілеспрямо­ваним.

НАСТРІЙ — відносно тривалий психічний стан душевної орієнтованосте в основі якого лежить емоція (позитивна або негативна, однак не нейтральна). Звідси високий динамізм у перебігу та змі_Ні Н. окремих індивідів і соціальних груп.

НАТХНЕНня,— особливий стан людини, який характери­зується піднесенням її творчих сил, активізацією всіх психіч­них процесів. Натхнення є однією з головних передумов про­цесу творчості.

НЕВРОПАТОЛОГІЯ — наука про причини, механізми за­хворювання й лікування хвороб центральної та периферичної нервової систем.

НЕПРИЯЗНЬ — морально-психологічне почуття несприйняття людини людиною. У діяльності окремого індивіда Н. може виявитися як холодність, неприхильність до певної конкретної людини або до людей узагалі.

НІГІЛІЗМ — психологічний феномен, що відображає деструк­тивний умонастрій, відзначається запереченням традицій, зне­ціненням цінностей, несприйняттям існуючого способу життя і світопорядку в цілому.

о

ОБ'ЄКТ — компонент реальності, що протистоїть суб'єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності.

ОБДАРОВАНІСТЬ — поняття загальної психології, високий рівень задатків, схильностей. О. є результатом і свідченням ви­сокого рівня інтелектуального розвитку індивіда.

ОБЕРЕЖНІСТЬ — психологічна риса людини, яка виявля­ється у вибірковому втручанні в хід подій. О. характеризує здат­ність людини до контролю своїх вчинків, уміння там, де це мож­ливо, обійтися без активних дій. Брак О. у людини може бути причиною її участі в непотрібних конфліктних ситуаціях. Над­мірна О. відвертає людину від активності. Розумна, виправдана О. пов'язана з тактовністю.

ОБ'ЄКТИВНІСТЬ — неупередженість наукового осягнен­ня дійсності, відображення об'єкта таким, яким він є сам по собі, у його різноманітних проявах і розвитку. 06,'єктивне — це дій­сність, яка існує поза й незалежно від свідомості суб'єкта.

ОБРАЗ — форма і продукт суб'єктивного, ідеального відо­браження об'єктивної реальності у свідомості людини.

ОБРАЗНЕ МИСЛЕННЯ — конкретне мислення, яке реалі­зується у вигляді аналізу і поєднання образів. О. м. чітко вира­жене в дитячому віці. На ньому значною мірою ґрунтуються процеси оволодіння індивідом соціального досвіду в ранньому дитинстві і підлітковому віці. Деякі психологи вважають О. м. головною формою мислення. О. м. є передумовою художньо-лі­тературної творчості. Воно розвивається, відточується у людей певних видів професійної діяльності (поетів, артистів, лекторів тощо).

ОБУРЕННЯ — психічний стан сильного вияву невдоволе­ності, гніву, огиди з боку людини щодо тих явищ, подій, які ма­ють місце в її оточенні. О. супроводжується посиленою емоцій­ною діяльністю індивіда, його переживаннями.

ОДЕРЖИМІСТЬ — риса особистості, яка виявляється у ви­нятковому зосередженні на певному виді діяльності. О. перед­бачає максимальну концентрацію фізичних і нервово- психіч­них зусиль людини на досягненні поставленої мети (наприклад, О. працею, спортом, здобуттям знань, конструюванням нових приладів, вихованням молоді тощо).

ОКУЛЬТИЗМ — містичне вчення, що виходить з наявності окультних (надприродних) сил і можливості безпосереднього спілкування з ними. О. є спільною назвою для «таємничих» по­вчань — магії, спіритизму тощо.

ОПОНЕНТ — особа, яка виступає в дискусії із запереченням або спростуванням думки (твердження) доповідача.

ОПТИМІЗМ — вияв соціального настрою і система філософ­сько-етичних поглядів, пройнятих переконанням у можливос­тях затвердження ідеалів добра, справедливості, прогресу, кра­щого майбутнього людства. О. протистоїть песимізму.

ОПТИМУМ — найсприятливіше співвідношення між інди­відом і середовищем, особистістю і колективом. О. перебуває між вищою і нижчою межею чогось (максимумом і мінімумом).

ОРГАНІЗМ — у вузькому значенні — біологічна особина, ці­лісна жива система, здатна підтримувати оптимальну взаємо­дію із зовнішнім середовищем; у переносному значенні — сис­тема, за способом організації подібна до живого.

ОРГАНИ ЧУТТЯ — спеціалізовані периферичні утворення; здійснюють прийом зовнішніх подразників, які діють на орга­нізм. О. ч. через високу спеціалізованість забезпечують сприй­няття лише певних видів подразнення.

ОРГАНІЗАТОРСЬКІ ЗДІБНОСТІ - сукупність психічних рис особистості, необхідних для успішного оволодіння організа­торською діяльністю, її ефективного виконання. О. з. передбача­ють спрямованість особистості (світоглядну, політичну, мораль­ну, ділову), рівень її готовності (ділова компетентність, уміння, навички, досвід), риси характеру (комунікабельність, ініціатив­ність, організованість, самостійність, емоційна врівноваженість).

ОРИГІНАЛЬНЕ (-ність) — нове, незвичне, таке, що раніше ще не зустрічалося.

ОРІЄНТАЦІЯ — визначення положення у системі просто­рово-часових координат (природних, соціальних, духовних) щодо певних орієнтирів (предметних, символічних) або напря­му (заданого чи бажаного).

ОСВОЄННЯ — відтворення суб'єктом істотних властивос­тей дійсності у формах його практичної, теоретичної і духовно-практичної (переживання і спілкування) діяльності. За змістом категорія О. багатша, ніж оволодіння (практичне О.), засвоєння (асиміляція), привласнення (зняття відчуження), опанування, долання. О.— це спосіб буття.

ОСОБИСТІСТЬ — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно-значущого та індиві­дуально-неповторного. Особистість виявляється в ставленні людини до дійсності, у спілкуванні з іншими людьми, у її вчин­ках та поведінці.

ОСЯЯННЯ — психічний стан високої орієнтованості на відкриття, раптове прозріння, розв'язання наукової, техніч­ної чи художньо-творчої проблеми. О. не завжди до кінця ус­відомлюване, найчастіше воно виникає на ґрунті передчут­тів, інтуїції.

ОЧЕВИДНІСТЬ — встановлення істинності знання не в ході логічних міркувань, а в процесі безпосереднього споглядання. Знання, істинність якого виявляється безпосередньо, називають очевидно істинним.

п

ПАМ'ЯТЬ — закріплення, збереження в мозку того, що від­бувалося в минулому досвіді людини. П. є одним із феноменів розумової діяльності людини. Фізіологічною основою П. є ство­рення, збереження й актуалізація тимчасових нервових зв'яз­ків у корі головного мозку.

ПАНІКА — відчуття страху, розгубленості, невпевненості ін­дивіда або соціальної групи. Соціально-психологічні механізми паніки полягають у наслідуванні, навіюванні тощо.

ПАРАДИГМА — теоретико-методологічна структура, яка ви­значає спосіб порушення і розв'язання дослідницьких завдань, прийнятий певним науковим співтовариством.

ПАРАДОКС — судження, думка, що істотно розходиться із за­гальноприйнятими. Уявлення, яке не вкладається в усталені по­гляди. П. є формально-логічна суперечність, у процесі доведення

певного твердження одночасно є дані для доказу як його істин­ності, так і хибності.

ПАРАПСИХОЛОГІЯ — галузь психологічних досліджень, яка вивчає спонтанні та експериментально відтворювані явища чутливості живого організма, які виникають без участі відомих органів чуття. Слід розрізняти, з одного боку, явища, що реаль­но існують, але не дістали ще задовільного психологічного і фізі­ологічного пояснення, а з другого — «надприродні», які ще не набули наукового пояснення.

ПАРТНЕРСТВО — явище групової (колективної) діяльнос­ті людей, термін соціальної психології. Групова діяльність — на­вчання, вистава, трудові процеси, творчість, родинні стосунки, активний відпочинок людей, гра — реалізуються на основі їх П.

ПАСИВНІСТЬ — бездіяльність, байдужість, стан духовної інертності, млявості. Корені П: фізіологічні (слабкість, ригідність або виснаженість нервових процесів), психологічні (слаборозвинені потреби, брак допитливості і зацікавленості, егоїстична байдужість до середовища або невпевненість).

ПЕДАГОГІКА — наука про закономірності виховання, на­вчання й освіти підростаючих поколінь. Виділяють шкільну, вузівську і виробничу П.

ПЕРЕЖИВАННЯ — узагальнене поняття для позначення без­посереднього психічного досвіду індивіда. П. є своєрідним психо­фізіологічним станом, у якому виявляється зацікавлене ставлення людини до когось, чогось, до об'єкта свого П. П. є універсальною психічною здатністю психічно здорової людини, воно супроводжує всі види діяльності людини, а також процеси її спілкування.

ПЕРЕКОНАННЯ — метод виховання, який передбачає ці­леспрямований вплив на свідомість вихованця з метою форму­вання в нього позитивних морально-психологічних рис, спону­кання до суспільнокорисної діяльності або подолання негатив­ної поведінки.

ПЕРСПЕКТИВА — потенціальна можливість розвитку осо­бистості. Розрізняють історичну П., соціальну, життєву.

ПЕСИМІЗМ — світосприйняття, пройняте зневірою в май­бутньому, настроєм безнадії. Протилежне — оптимізм. Виникає внаслідок тривалого переживання безперспективності подаль­шого розвитку, марності зусиль особи.

ПІДСВІДОМЕ — психічні процеси, які відбуваються під по­рогом свідомості. У філософській і психологічній літературі П. нерідко ототожнюють з несвідомим. Проте ці поняття слід розріз­няти. Термін «несвідоме» більш широкий. Він охоплює всі психіч­ні явища, що не усвідомлюються людиною (інстинкти, інтуїція, ав­томатизми, лунатизм, гіпноз, гарячка та інші хворобливі стани).

ПОДРАЗЛИВІСТЬ — здатність живого організму відпові­дати на вплив зовнішнього середовища. П. є основною і почат­ковою властивістю живих істот. Виникає під впливом подраз­нення як дії об'єктивного зовнішнього або внутрішнього органічно­го процесу на органи сприймання (наприклад, звукове подразнення барабанної перетинки вуха).

ПОЗИЦІЯ — комплексна характеристика особистості, її ді­яльності, ставлення до когось або до чогось і вчинків.

ПОКАРАННЯ — моральний, психолого-педагогічний і юри­дичний засоби корекції поведінки людини, виправлення її в потрібному для окремого індивіда, групи чи всього суспільства напрямі.

ПОКЛИКАННЯ — життєве призначення і спрямування людини, що надає доцільності, осмисленості і перспективності її діяльності.

ПОНЯТТЯ — одна з головних форм абстрактного мислення; відображення істотних ознак досліджуваного об'єкта. Джерелом П. є об'єктивний світ. П.— це уявне відображення загальних і істотних властивостей предметів і явищ дійсності.

ПОРІВНЯННЯ — пізнавальна операція, що лежить в основі судження (міркування) про подібність або відмінність об'єктів.

ПОРІГ СВІДОМОСТІ — пограничний стан психіки, що ха­рактеризується переходом несвідомого в свідоме і навпаки.

ПОТРЕБА — необхідність у чомусь.

ПОТЯГ — стан організму, у якому виявляється безпосередньо-чуттєве відображення потреби. П. динамізує по­ведінку людини, виступає джерелом ЇЇ активності. Поняття П. пов'язане з осмисленням своєрідних внутрішніх сил організму, що спонукають його до дії.

ПОЧУТТЯ— психічні стани і процеси, у яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктивне пережи­вання подій і емоційне ставлення до навколишньої дійсності.

ПРАВИЛО — умова, якої необхідно дотримуватись, викону­ючи якусь дію.

ПРАКТИКА — діяння, активність — зумовлена специфі­кою суспільного буття; цілеспрямована, чуттєво-предметна діяльність людей, змістом якої є перетворення природи і суспільства; специфічно людська форма життєдіяльності, спо­сіб буття людини у світі.

ПРЕСТИЖ — оцінка індивіда, соціальної групи, сфери і ка­тегорії діяльності відповідно до певної ціннісно-оцінювальної шкали.

ПРИНЦИП — основне вихідне положення теорії", учення, науки, світогляду. Якщо в основі теорії, як правило, лежить одна наукова ідея, то принципів, що її виражають, може бути декілька (наприклад, в теорії навчання: принцип наочності, свідомості, активності, систематичності, послідовності та ін.).

ПРИНЦИПОВІСТЬ — морально-психологічна риса особи­стості, яка характеризує чіткість соціальної позиції, вірність пев­ній ідеї, переконанню, принципам, послідовне їх обстоювання та втілення в життя.

ПРИСТОСУВАННЯ (адаптація) — у біології, кібернетиці, психології, соціології та інших науках — назва процесу, внаслі­док якого певна система приводиться у відповідність до зов­нішніх умов, у яких вона перебуває.

ПРИСТРАСТЬ — стійке емоційне ставлення людини до пев­ного об'єкта. П. має двоїсту природу: а) людина страждає, виступає як пасивна істота; б) людина є активною істотою, що наполегливо прагне оволодіти предметом пристрасті. П. характеризується зосе­редженням, скерованістю сил людини на досягнення певного об'єкта, П. виявляється по-різному залежно від наявності або відсутності перешкод до задоволення.

ПРИХИЛЬНІСТЬ — поняття соціальної психології, що від­биває один з важливих моментів чуттєвого ставлення однієї лю­дини до іншої. П. означає доброзичливе ставлення з відповідним зовнішнім його виявом (у жестах, словах, виразних рухах).

ПРОБЛЕМА — складне теоретичне і практичне завдання, яке потребує розв'язання, проте невідомі ні конкретні способи цьо­го розв'язання, ні його кінцевий результат.

ПРОБЛЕМНА СИТУАЦІЯ — ситуація, для оволодіння якою окремий суб'єкт (або колектив) має знайти й застосувати нові для себе знання чи способи дій.

ПРОНИКЛИВІСТЬ — здатність швидко орієнтуватись у спле­тінні людських думок, намірів, угадувати справжні мотиви вчин­ків, глибоко розуміти психологічну сутність людини, особливо її характер. П.— основа прогностичної прозорливості людини.

ПРОРОЦТВО — упевнене передбачення майбутніх подій, детермінаційний зв'язок яких із закономірним ходом речей не­можливий (випадковість) або не виявлений.

ПРОСТРАЦІЯ — психофізіологічний стан надзвичайно низької дієздатності — фізичної або нервово-психічної.

ПСИХІАТРІЯ — наука про психічні (душевні) хвороби. П. вивчає порушення в нервово-психічній сфері і розробляє мето­ди лікування і профілактики психічних захворювань.

ПСИХІКА — здатність мозку відображати об'єктивну дій­сність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктивного світу. П. виникла і розвинулась у процесі біологічної еволюції живих істот у зв'язку з розвитком нервової системи, що регулює взаємодію організму із середовищем.

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ — різні форми єдиного, цілісного ві­дображення суб'єктом за допомогою центральної нервової сис­теми об'єктивної дійсності. П. п. також називають психічними функціями. Розрізняють такі основні види П. п.: відчуття, сприй­мання, пам'ять, уявлення, уява, мислення, мовлення, почуття, увага, воля. З давніх часів ці П. п. поділяють на такі сфери (кла­си): пізнавальні, емоційні та вольові.

ПСИХІЧНІ СТАНИ — психологічна характеристика особи­стості, що відбиває її порівняно тривалі душевні переживання.

ПСИХОГІГІЄНА — галузь науки, що виникла на стику гігіє­ни і психології. Вивчає закономірності організації міжлюдських взаємин та психогенного середовища в напрямі їх оптимізації до інтересів та потреб людей, суспільства в цілому.

ПСИХОЛОГ — спеціаліст у галузі психології. Людина, яка має професійні знання й уміння і виконує певну роботу в теоре­тичній або практичній психології.

ПСИХОЛОГІЧНА ВТЕЧА — здатність людини за допомо­гою вольових і розумових зусиль абстрагуватися від якогось неприємного подразника, тимчасово не звертати на нього ува­гу. П. в. може бути мимовільною (коли зусилля людини мінімаль­ні) і свідомою, цілеспрямованою (коли людина змушена свідо­мо докладати великих зусиль).

ПСИХОЛОГІЧНА МОБІЛІЗАЦІЯ - тимчасова активіза­ція якостей людини (насамперед, інтелектуальних, вольових, моральних) і спрямування їх на ефективне виконання певно­го виду діяльності. П. м. тісно пов'язана з психологічною підго­товкою.

ПСИХОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ - наявні, конкретні обста­вини, які характеризують психічний стан суб'єкта (або колекти­ву), ставлення до розв'язуваної проблеми, іншої людини, об'єк­та тощо, наприклад, ситуація очікування (у оператора), ситуа­ція прийняття рішення, конфліктна ситуація.

ПСИХОЛОГІЧНЕ ПІЗНАННЯ - термін для скороченого позначення процесу пізнання психічних явищ. Об'єктом П.н. є вивчення психічної реальності, закономірностей вияву психіч­них функцій людини, її поведінки і діяльності.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ - різновид наукового аналі­зу, подібний до філософського, економічного, математичного, хімічного тощо.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ - сукупність внутрішніх умов, які створюють у процесі розвитку і життєдіяльності гру­пи, колектив, наявність позитивної перспективи як для групи в цілому, так і для кожного члена групи, моральна атмосфера, у якій виявляється властиве для членів групи ставлення до загаль­ної справи і один до одного, жорсткість або слабкість соціально­го контролю, яка характеризується ставленням до критичних оцінок, висловлюваних членами групи з приводу різних аспек­тів спільної діяльності; домінуючий настрій. Істотним показни­ком П. к. є рівень згуртованості групи.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКТОР - узагальнююче поняття, яке відображає динамічну сукупність психічних якостей окре­мих індивідів, соціальних груп, колективів, народів і всього сус­пільства залежно від сфер людської діяльності.

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ - галузь психологічної на­уки, яка склалася на стику загальної і соціальної психології. Пред­мет вивчення П.о.— психологічна структура (інтелектуальна, емо­ційна, вольова) особистості, загальні й специфічні закономірнос­ті її психіки, суперечливі процеси соціалізації особистості.

ПСИХОМЕТРІЯ — розділ психології, пов'язаний із вимірю­ванням психічних властивостей людини.

Р

РАДІСТЬ — одна з базальних емоцій (поряд із гнівом і стра­хом). Р. є психічним станом підвищеної, позитивно забарвленої емоційної піднесеності.

РЕАКЦІЯ — дія у відповідь на будь-які впливи, подразнен­ня, протидія. Р. є головною формою взаємодії організмаз навко- лишнім середовищем. Поняття Р. є спільним для ряду наук - зокрема біологічних, психологічних, соціальних.

РЕАЛЬНІСТЬ — те, що має буття. У широкому розумінні ре­альність— весь матеріальний світ, суспільство і його продукти, у тому числі й ідеальні витвори.

РЕГУЛЯЦІЯ — вплив на об'єкт з метою стабілізувати його параметри, оптимізувати функціонування, спрямувати його розвиток за певною програмою. Об'єктом соціальної Р. є суб'єкт.

РЕМІНІСЦЕНЦІЯ — особливість пам'яті, яка полягає в не­точності відтворення вивченого матеріалу при спробах згадати його одразу після заучування, запам'ятовування. Р. виявляється в тимчасовому забуванні того, що вивчено.

РЕПУТАЦІЯ — усталена думка про окрему особу, групу, ко­лектив. Р. людини складається на грунті ділових, професійних якостей, моральних і психологічних рис, що найповніше вияв­ляються у спілкуванні з іншими людьми. Р. є поняттям соціаль­ної психології, вона виявляється в соціальних групах і має без­посередній зв'язок із соціальним статусом.

РЕФЛЕКС — закономірна реакція організму на зміни зовнішнього чи внутрішнього середовища, здійснювана через централь­ну нервову систему у відповідь на подразнення рецепторів. Р. є основною формою нервової діяльності.

РІВНОВАГА — один із видів психофізіологічного стану лю­дини, насамперед її тіла. Підтримання Р. є цілісною функцією, у здійсненні якої найважливішу роль відіграє інтелект. На сенсор­ному рівні Р. регулюється півколовими каналами вуха, зорови­ми, дотиковими та м'язовими відчуттями.

РОЗВИТОК — зміни від простого до складного, від нижчого Ідо вищого в результаті накопичення кількісних змін, що ведуть до якісних перетворень.

РОЗУМ — вища форма теоретичного осягання дійсності, сві­доме оперування поняттями, синтез знань на найвищому рівні теорій та ідей.

РОЗУМІННЯ — процес мислення, спрямований на вияв­лення (з'ясування) істотних рис, властивостей і зв'язків пред­метів, явищ, подій. Фізіологічною основою Р. є складна аналітико-синтетична діяльність мозку, актуалізація минулих умовних зв'язків і створення нових тимчасових зв'язків. Р. належить до сфери інтелекту, однак спирається на емпіри­чний досвід. Важливу роль у Р. відіграють загальнопсихологічні категорії: образ і дія. Реалізується Р. головним чином через мову і мовлення, а та­кож через певні жести, міміку, знаки, дії.

РОЗУМОВИЙ ВІК — показник, що використовується в де­яких тестах інтелекту і вказує на вік, для якого одержана дослі­джуваним оцінка є типовою. Використовується в деяких тестах для обчислення коефіцієнта інтелектуальності.

РОЗЩЕПЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ - хворобливий психічний стан роздвоєння свідомості суб'єкта спостерігається при істерії, сомнамбулізмі тощо.

С

САДИЗМ — а) статеве збочення, уперше описане в романах французького письменника XVIII ст. де Сада. С. виявляється у намаганні заподіяти біль партнерові під час статевих відносин, б) патологічна пристрасть до жорстоких вчинків, катування. Завдаючи фізичних мук іншим, садист дістає насолоду. Проти­лежність мазохізму.

САМОВИХОВАННЯ — усвідомлювана діяльність людини, спрямована на вдосконалення самої себе, на надбання позитив­них якостей, звичок і подолання негативних.

САМОВЛАДАННЯ — один із суттєвих виявів вольової риси характеру людини, що полягає в здатності її свідомо керувати власними почуттями, настроями і приводити їх у відповідність з конкретними життєвими ситуаціями.

САМОКОНТРОЛЬ — у психології один із виявів свідомої регуляції людиною власної поведінки та діяльності з метою за­безпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, пред'явленим вимогам, нормам, правилам, зразкам.

САМОЛЮБСТВО — емоційне ставлення, яке відображає оцін­ку власної особистості. Різкі вибухоподібні вияви С. особливо властиві юнакам і дівчатам у період статевого дозрівання. Без С. немає особистості. Однак надмірне С. шкідливе і для навколиш­ніх, і для самої особи. Воно перешкоджає бачити позитивні риси інших людей, може призвести до себелюбства й егоїзму.

САМООЦІНКА — судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком. С— вияв критичного ставлення людини до себе. Основними параметрами С. є ступінь адекватності, висота і міра стійкості. Суттєвою якісною характеристикою С. є ступінь її самокритичності.

САМОПОЧУТТЯ — поняття психології, у якому фіксується цілісне враження про діяльність внутрішніх органів, перифери­чної і центральної нервової систем, психологічний настрій лю­дини.

САМОСВІДОМІСТЬ — усвідомлення людиною себе самої як особистості: своєї діяльності, як члена суспільства, стосунків з іншими людьми, рис характеру, власних дій та вчинків, їх мо­тивів, цілей, розумових, моральних, фізичних якостей тощо.

САМОСПІЛКУВАННЯ — спілкування людини із собою. Виявляється в обміні власними думками і почуттями, розмовах із собою, роздумах на самоті тощо. С. відіграє значну роль у пі­знанні людиною своїх позитивних і негативних рис, самооцінюванні і самоконтролі, а отже, і адекватній регуляції поведінки людини у її ближньому і віддаленому соціальному середовищі.

САМОСПОСТЕРЕЖЕННЯ — спостереження за своїми дія­ми, вчинками, думками, почуттями. С. є необхідною передумо­вою контролю особистості за власною поведінкою та діяльністю.

САМОТНІСТЬ — психічний стан людини, який виявляєть­ся в дефіциті спілкування, ізольованості від інших людей. За­лишена наодинці з собою, людина відчуває ущербність, незруч­ність, тугу.

СВІДОМЕ — сфера психіки, що характеризується контролем свідомості за перебігом психічних процесів. С. є протилежним станом несвідомого.

СВІДОМІСТЬ — властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предме­тів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю.

СВІТОГЛЯД — інтеграція досвіду, знань і самосвідомості у ціннісну картину світу, яка зумовлює життєву орієнтацію лю­дини, її ставлення до дійсності і до самої себе. На відміну від філософії, яка є засобом теоретичного освоєння світу.

СВЯТИНЯ — найвища моральна цінність. С. є предметом безмежної віри, абсолютним еталоном оцінювального, критич­ного ставлення до дійсності. Переконання, принципи, ідеї, ідеа­ли, що стали для особистості. С— є базовими, системоформуючими факторами моральної свідомості і суб'єктивного життєво­го світу людини. С. уособлює квінтесенцію людської сутності індивіда, становить ціннісну основу моральних почуттів — сові­сті, ненависті, любові, гідності, честі.

СЕБЕЛЮБСТВО — вияв індивідуального егоїзму, негатив­на риса людини, зосередженість на власній персоні, закоханість у власне «я», нездатність або небажання розуміти потреби, інте­реси, радощі чи біль інших людей.

СЕКСОЛОГІЯ— галузь комплексних наукових досліджень статевого життя людини. Психологічний аспект С. полягає у вивченні психології статі, статевої соціалізації, процесів форму­вання сексуальної поведінки індивідів.

СЕКСОПАТОЛОГІЯ — розділ медицини, що вивчає хвороб­ливі розлади статевого життя і засоби їх лікування. Психологія роз­глядає психопатологічні реакції особистості та її статеві розлади.

СЕКСУАЛЬНІСТЬ — риса індивіда, пов'язана з його став­ленням до осіб протилежної статі. У нормальної людини почут­тя С. виникає в підлітковому віці і досягає найвищого розвитку в зрілому.

СЕНЗИТИВНИЙ ВІК —найсприятливіший вік для розвит­ку тих або інших психічних функцій (сприймання, мовлення, пам'яті та ін.), що визначають психічний розвиток дитини і ма­ють вирішальне значення для її навчання і виховання.

СЕНС ЖИТТЯ — кардинальна світоглядна проблема люд­ського існування, у якій усвідомлюється сутність людини, її міс­це у світі, життєве призначення. Проблема С. ж. виникає внаслі­док критично-оцінювальної рефлексії, що спрямована на осно­воположні засади буття людини.

СЕНСИТИВНІСТЬ — своєрідна чутливість людини. С, вхо­дячи в структуру рис особистості, відбиває сенсорну організа­цію людини, перебігу неї сенсомоторних реакцій.

СЕНСОРНИЙ — чуттєвий, пов'язаний з відображенням дій­сності за допомогою відчуттів і сприймань. Психофізіологічний механізм сенсорності виявляється в так званому сенсорному умовному рефлексі — відповіді на вплив умовного подразника — і зміні чутливості.

СИМВОЛ — цілісна ідейно-образна структура, що узагаль­нено відбиває реальні предмети і явища. С. у нерозгорнутій фор­мі містить у собі всі можливі конкретизації предмета, багатозна­чну смислову перспективу його розгортання в дійсності.

СИМВОЛІЧНЕ МИСЛЕННЯ - мислення наочними обра­зами (символами), нерідко цілими картинами. С. м. є важливим компонентом професійного мислення письменників, художни­ків, артистів, архітекторів та ін. В окремих людей виявляється під час сновидінь. При надмірних виявах і збоченнях є симпто­мом психічних захворювань. Властиве дітям (тут, напевне, ве­лику роль відіграють прослухані і прочитані казки).

СИМПАТІЯ — почуття приязні, прихильності, доброзичли­вості до когось. Може виникати на ґрунті природної привабли­вості, єдності суспільних ідеалів, світоглядних і моральних по­зицій.

СИМПТОМ — характерний вияв, ознака певного захворю­вання, явища. У психології і психіатрії розрізняють суб'єктивні й об'єктивні С.

СИМУЛЯЦІЯ — удаване вираження почуттів або певного фі­зичного стану (захворювання) з метою введення когось в оману. При С, як правило, переслідуються егоїстичні і корисливі цілі.

СИНТЕЗ — процедура з'єднання у процесі наукового пізнан­ня різних елементів, властивостей, характеристик, що склада­ють об'єкт, в одне ціле. Зміст синтезу полягає в отриманні ново­го знання про об'єкт на основі встановлених відношень, власти­востей, взаємодій і зв'язків між його частинами.

СИТУАТИВНА ПОВЕДІНКА - поведінка тварин чи лю­дини, яка виникає і змінюється під впливом певної ситуації. Оскільки сама ситуація є надто динамічною, то і С. п. є швидко­змінною.

СКАНДАЛ — форма спілкування людей, виникає за умов повного зруйнування позитивних контактів. Причини С. мо­жуть бути різними, але найчастіше вони психологічні: невміння і небажання зрозуміти свого партнера в суперечці, доведення цього нерозуміння до найвищої точки.

СКЕПТИЦИЗМ — а) філософська концепція, яка будується на сумніві у можливості істинного пізнання реального світу; б) психологічний стан невпевненості людини у чомусь, у комусь, сумнів.

СКУПІСТЬ — морально-психологічна риса людини, яка ви­являється у нездатності поділитися з іншими людьми своїми ма­теріальними і духовними здобутками. Протилежною рисою є щедрість.

СМИСЛ — ідея, ідеальний зміст, інформація, що її несе та чи інша подія, ситуація, предмет (напр., С. життя, С. події, С. худож­нього твору тощо).

СНОВИДІННЯ — більш чи менш яскраві образи, що вини­кають під час сну.

СОВІСТЬ — особистіша форма морально-емоційного само­контролю, компонент моральної самосвідомості. С— афективно-когнітивна структура: у результаті самооцінки за певною цін­нісною шкалою (за критеріями добра і зла, справедливості, по­рядності) виникає почуття вини, гостре емоційнотривожне переживання невідповідності своїх думок або дій суспільно ви­значеним етичним зразкам бажаної і ідеальної поведінки.

СОМНАМБУЛІЗМ — розлад свідомості, стан глибокого гі­пнотичного сну, під час якого людина автоматично робить спритні і цілеспрямовані рухи, хоча вони і несвідомі. Про свої пригоди уві сні (ходіння, перекладання речей тощо) людина, прокинув­шись, не пам'ятає.

СОН — психічний стан, протилежний неспанню, при якому відсутні рухи, ослаблені м'язи, пригальмована діяльність централь­ної нервової системи.

СОРОМ — почуття, що виникає в результаті усвідомлення людиною невідповідності своїх дій та вчинків тим нормам, яких вона повинна дотримуватися у своєму житті. С— один із аспек­тів функціонування такого регулятора соціальної поведінки осо­бистості, як совість. Провідну роль у переживанні С. відіграють моральні норми, які функціонують у найближчому соціальному оточенні індиві­да (сім'я, навчальний чи трудовий колектив, друзі і знайомі).

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЛЮДИНИ - процес перетворення люд­ської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистос­ті, включення у суспільне життя як активної і дійової сили.

СОЦІАЛЬНА ГРУПА — сукупність індивідів (особистос­тей), яка є одиницею структури суспільства. С. г.— поняття соціо­логії і соціальної психології, у ньому фіксується об'єктивний факт об'єднання людей на основі матеріальних інтересів (стійкі групи), прагнень, уподобань тощо.

СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ — наука, яка вивчає причини, механізми та закономірності спільної діяльності людей, їх пове­дінки в групах і спільнотах, емоційні переживання, особливості взаємного спілкування, а також виникнення психічних станів індивіда в груНі, колективі.

СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ - одна з основних категорій соціальної психології, що розкриває сукупність суспільних і пси хологічних умов, серед яких людина живе і з якими постійно стикається в процесі життя. У С. с. входять індивіди, групи, ко­лективи, соціальні прошарки і інші спільності.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ - це резуль­тат співпраці людей, їх міжособистісна взаємодія, яка відбива­ється на психологічному самопочутті особистості.

СОЦІОМЕТРІЯ — галузь соціальної психології, предметом якої є міжособові відносини в малих соціальних групах.

СПІЛКУВАННЯ — один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. За обсягом С. є дуже широким по­няттям і разом з поняттям діяльності належить до категоріаль­ного ладу психологічної науки. С. є необхідним елементом гру­пової діяльності людей.

СПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ — означає спільні цілеспрямовані дії людей. Соціальна психологія вивчає об'єктивні закономір­ності спільної діяльності, її мету і мотивацію.

СПІРИТИЗМ — містичне вчення, яке проповідує віру в ду­хів, у те, що людина нібито за допомогою медіума може спілку­ватися з духами.

СПОВІДЬ — максимально щире морально-психологічне са­морозкриття особистості. Потреба у С. виникає внаслідок боліс­ного, нестерпного переживання невідповідності свого життя принципам і вимогам морального ідеалу. Змістом С. є перехід прихованого, таємного в явне, коли людина відверто відкриває справжні мотиви своїх вчинків, зізнається у тяжкій провині, усві­домлює несвідомі потяги, антисоціальні за своєю спрямованістю.

СПОКІЙ — стан психофізіологічної і психічної рівноваги, коли знижується інтенсивність життєдіяльності, вгамовується інтелектуальна, вольова й емоційна активність індивіда. С. на­ступає внаслідок зняття психологічної напруги (можливо шля­хом релаксації).

СПОКУСА — зовнішній привід або внутрішній потяг для по­рушення людиною обіцянки, клятви, заповіді, норм поведінки, принципів, ідеалу. Зовнішня С. сприймається індивідом як над­то приваблива можливість задовольнити свої значущі потреби, такий предмет, що концентрує у собі мету і об'єкт прагнення. Внутрішня С. виникає внаслідок негативних схильностей, не­доліків характеру, переваги емоційності над розсудливістю.

СПОКУТУВАННЯ — психологічна плата людини за свою про­вину, форма морального самоочищенняу релігійній психології С.

СПОСІБ ДІЙ — система дій, потрібних для розв'язання пев­них завдань, операційна сторона діяльності. У С. д. можна виді­лити такі функціонально важливі елементи: виконавчий, орієн­тувальний, контрольний.

СПОСТЕРЕЖЛИВІСТЬ — риса особистості, полягає в по­стійній спрямованості ЇЇ сприймання на певне явище природи, суспільства, мистецтва, техніки тощо. С. є важливим компонен­том інтелекту людини, вона має бути притаманна вченому, мит­цеві. С. формується в процесі навчання, виховання, трудової ді­яльності.

СТАНДАРТ — норма, зразок, мірило.

СТАРАННІСТЬ — риса людини, яка виявляється у прагненні до сумлінного,ретельного виконання певного виду діяльності.

СТАТЕВИЙ ІНСТИНКТ — інстинкт, пов'язаний з продов­женням роду, виявляється в потязі до осіб протилежної статі, статевому зближенні і зляганні. Фізіологічно С. і. пов'язаний з діяльністю статевих залоз внутрішньої секреції. С. і. досить ви­разно виявляється у періоди статевого дозрівання (12-15 ро­ків), на повну силу — у зрілому віці, затухає і згасає під старість. Людина на основі інтелекту, волі, соціальних норм може свідо­мо керувати своїм життям.

СТАТУС СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ - становище, яке посідає індивід або група серед інших людей чи груп; відби­ває ступінь відповідності якостей та рольової поведінки індиві­да груповим нормам і вимогам суспільства.

СТИЛЬ — відносно стійка сукупність характерних і повторю­ваних рис людини, які виявляються у її мисленні, поведінці, спіл­куванні. С. виробляється у ході теоретичного і практичного осво­єння людьми навколишньої дійсності і передбачає, з одного боку, гнучке пристосування до неї, а з другого — її революційну зміну

СТИЛЬ ЖИТТЯ — єдність змістовно-світоглядних і формаль­но-композиційних аспектів, соціально-психологічної активнос­ті людини, специфічна виразність життєвиявлення. Певною мірою цілісна і складна співвідносність стилю діяльності, стилю мислення і стилю відчуття. С. ж. з'являється тоді, коли життєва практика людини організується у типові форми світогляду знач­ними життєвими цілями, свідомими принципами, суспільно значущими цінностями, ідеалами.

СТИЛЬ УПРАВЛІННЯ (керівництва) — стійка сукупність особистісних та індивідуально-психологічних характеристик керівника, за допомогою яких реалізується той чи інший метод (методи) керівництва.

СТРАТЕГІЯ — розв'язання завдань, діяльність, поведінка. Поняття С. увійшло в психологію з військової теорії та теорії ігор. Термін С. набуває самостійного значення (на відміну від алгоритму, методу тощо) лише тоді, коли йдеться про вияв рис особистості, які відбиваються у домінуючій тенденції її розумових дій або поведінки взагалі.

СТРАХ — емоційна реакція людини чи тварини на справж­ню або уявну небезпеку. У тварин С. виникає на ґрунті таких ін­стинктів, як самозахист, самозбереження. У людини емоції С. виникають, головним чином, як умовні рефлекси, як механізми саіморегуляції організму в навколишньому середовищі. С. у лю­дини характеризується депресивними, психічними станами, не­спокоєм, нервуванням, прагненням вийти з неприємної ситуації.

СТРЕС — емоційний стан організму, виникає у напружених обставинах. У стресовому стані людина припускається поми­лок у розподілі і переключенні уваги, у неї порушується перебіг пізнавальних процесів (сприймання, пам'ять, мислення), спостерігається розлад координації рухів, неадекватність емоцій­них реакцій, дезорганізація і гальмування всієї діяльності. СУБ'ЄКТ — суспільний організм, чия практична і пізнаваль­на активність спрямована на об'єкт.У психології С. є індивід або соціальна спільність, що цілеспрямовано діє з метою задоволен­ня своїх потреб. Індивідуальний С— це матеріально-тілесна істота, конкретне «я», що локалізоване в об'єктивно існуючій системі просторово-часових координат.

СУБ'ЄКТИВНІСТЬ — ставлення до когось або чогось, яке зумовлюється, визначається особистими поглядами, інтереса­ми, смаками, уподобаннями суб'єкта.

СУДЖЕННЯ — основна форма мислення, у якій стверджу­ється або заперечується наявність у предметах і явищах тих або інших ознак, властивостей, зв'язків або відношень між ними.

СУМЛІННІСТЬ — риса особистості, зібраність у виконанні будь-якого виду діяльності, відповідальність за свої вчинки. Сум­лінна людина не просто робить щось, а виконує це вчасно, на високому якісному рівні, прагне домогтися у своїй діяльності найбільшого ефекту.

СХИЛЬНІСТЬ — стійка орієнтованість людини на щось, ба­жання виконувати певну працю. С. до діяльності пов'язана із здатністю її виконувати, між ними існує кореляція, хоч у прак­тиці відомі окремі випадки їх розбіжності. С. до певного виду праці слід враховувати при виборі людиною професії.

Т

ТАКТ (ТАКТОВНІСТЬ) — почуття міри, що підказує люди­ні найделікатнішу лінію поведінки у відношенні до когось, чо­гось, уміння особи вести себе належним чином, виявляючи по­вагу до інших і зберігаючи почуття власної гідності.

ТАКТИЛЬНИЙ — той, що належить до дотикових відчут­тів, сприймається дотиком.

ТАЛАНТ — якісно вищий рівень здібностей особистості. Це поєднання різного ступеня генетично зумовленої обдаровано­сті з працею. Передумовою таланту є задатки людини, які мо­жуть перетворитися на реальність при наявності сприятливих соціальних факторів.

ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС — процес створення матеріальних цін­ностей і творів мистецтва, відкриття в науці, раціоналізаторський винахід у техніці тощо. Основні етапи Т. п.— задум, робота, спрямована на його реалізацію, пошук оптимальних методів вті­лення задуму, обнародування результатів творення, реалістичне ставлення до їх публічних оцінок, удосконалення твору на базі критичних зауважень, доопрацювання, переробка твору тощо.

ТВОРЧІСТЬ*- продуктивна людська діяльність, здатна по­роджувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспіль­ного значення.

ТЕЗАУРУС — у психології — сукупність понять, накопиче­них упродовж історії розвитку пізнання людиною явищ психіч­ної реальності, словник термінів науки. Т. відображає обсяг і якість інформації, якою володіє наука про предмет свого дослідження. У системі Т. будь-якої науки, у тому числі і психології, відбува­ються постійні зміни, суть їх коротко можна виразити в таких го­ловних тенденціях: творення нових понять, поглиблення і роз­ширення сфери застосування лексикону наукової психології.

ТЕЛЕПАТІЯ — дослівно «відчування на відстані», явище, що вивчається парапсихологією і полягає у спілкуванні між пере­давачем і приймачем інформації (індуктором і реципієнтом) подумки. Завдяки явищу Т. двоє людей можуть, у певному ста­ні, обмінюватись один з одним інформацією без безпосередньо­го впливу на відомі органи чуття.

ТЕМПЕРАМЕНТ — індивідуально-типологічна характери­стика людини, що виявляється в силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу її психічних процесів.

ТЕРМІН — слово або словосполучення, що означає чітко окреслене, спеціальне поняття певної галузі науки, техніки, ми­стецтва, суспільного життя тощо.

ТЕСТ — система прийомів для випробування та оцінювання окремих психічних рис і властивостей людини; завдання стан­дартної форми, виконання якого повинно виявити наявність певних знань, умінь і навичок, здібностей або інших психологіч­них характеристик — інтересів, емоційних реакцій тощо. Тесто­ві оцінки мають відносний характер, оскільки вказують лише на місце, яке посідає досліджуваний щодо відповідної норми.

ТЕСТИ ПСИХОЛОГІЧНІ — система прийомів для випро­бування та оцінювання окремих психічних рис і властивостей людини. Застосовується як у наукових, так і практичних цілях.

ТЕСТИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ - система прийо­мів для випробування та оцінювання окремих соціально-псиІхологічних рис і властивостей людини, груп людей.

ТЕХНОЛОГІЯ — сукупність прийомів і способів отриман­ня, обробки та переробки (зміни стану, властивостей, форми) сировини, матеріалів, напівфабрикатів або виробів у різних га­лузях промисловості, будівництві тощо; наукова дисципліна, що розробляє і вдосконалює ці прийоми та способи.

ТОВАРИСЬКІСТЬ — інтегративна риса особистості, вияв­ляється у прагненні і вмінні спілкуватися з людьми, у відкрито­сті внутрішнього світу, у привітності, доброзичливості; з одного боку, Т. важлива передумова міжособистісного спілкування, з другого — саме в спілкуванні, його інтенсивності, змістовній насиченості виявляються кращі риси Т. людини.

ТОНУС ЖИТТЄВИЙ — рівень емоційно-психологічної ак­тивності людини, психоенергетичний аспект життєдіяльності.

ТОЧНІСТЬ — високий ступінь відповідності об'єктивним даним, дійсності.

ТРАДИЦІЯ — елементи соціальної і культурної спадщини, що передаються наступним поколінням і зберігаються протягом тривалого часу в суспільстві в цілому чи в окремих соціальних групах.

ТРАНС — психічний розлад характеризується автоматичністю поведінкових актів у стані затьмареної свідомості. Т. є результатом екстремального психічного впливу, приголомшення, трагічного випадку, потрясіння. Т.— прояв інстинкту самозбереження, який захищає психіку від надмірних емоційних переживань, реакція людини на руйнівну психічну напругу. Окремо виділяють Т. як патологічний стан організму і мозку — сомнамбулізм.

ТРИВОГА — емоційний стан людини, який виникає в умо­вах ймовірних несподіваних ситуацій: як при відстроченні, за­тримці приємних ситуацій, так і при очікуванні неприємностей. Тривожний стан людини характеризується стурбованістю, по­боюванням, тугою.

У

УВАГА — форма психічної діяльності людини, що виявля­ється у її спрямованості і зосередженості на певних об'єктах при одночасному абстрагуванні від інших.

УМІННЯ — цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, нави­чок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті.

УМОВИВІД — одна з головних форм теоретичного мислен­ня (поряд з поняттям і судженням), спосіб логічного зв'язку ви­словлювань. Структурно У. складається з трьох і більше суджень, деякі з них називаються установками, а результат У.— виснов­ком. У. дає опосередковане і узагальнене знання про дійсність і її відображення у свідомості людини. У. є ознакою високого роз­витку абстрактно-логічного мислення людини.

УМОВНИЙ РЕФЛЕКС — один із двох основних типів реф­лексів, відкритий і всебічно досліджений великим російським фізіологом І.П. Павловим (1849—1936). Різноманітні види У. р. утворюються за певних умов у процесі життєдіяльності організ­му на базі вроджених, безумовних рефлексів. У. р. виникає в результаті кількаразового поєднання дії безумовного подразни­ка (зокрема, харчового) з дією будь-якого чинника.

УПЕВНЕНІСТЬ — психічний стан людини, коли в неї сум­ніви зведені до мінімуму або й зовсім відсутні. У. будується на знанні, тісно пов'язана з переконанням, однак переконання має цілком визначену практичну спрямованість, воно спонукає лю­дину здійснити те, у чому вона впевнена.

УСПІХ — позитивний результат праці, діяльності, здобуток, доробок. Категорія У. відбиває факт найвищого досягнення по­ставленої мети.

УСТАНОВКА — стан готовності до певної активності, спря­мованої на задоволення тієї чи іншої потреби.

УЯВА — психічний процес, що полягає у створенні людиною нових образів, уявлень, думок на базі її попереднього досвіду.

УЯВЛЕННЯ — чуттєво-наочний образ предметів чи явищ дійсності, який зберігається і відтворюється у свідомості і без безпосереднього впливу самих предметів на органи чуття. Ос­новою У. є минулий досвід людини, попередні сприймання і від­буття. Фізіологічним механізмом У. є оживлення в корі мозку раніш утворених тимчасових нервових зв'язків, оживлення по­передніх відчуттів і сприймань.

ф

ФАВОРИТ — той, кому протегує впливова, знатна особа. Фаворитство, як своєрідне суспільне явище, дістало поширен­ня в Європі у період абсолютизму. Психологічною основою фаворитства є необмежене покровительство певній особі на ґрун­ті особистої прихильності до неї. Ф. є привілейованою особою в певній соціальній групі.

ФАКТОР — чинник, умова, рушійна сила, причина якогось явища.

ФАЛЬСИФІКАЦІЯ — зумисне викривлення або неправиль­не тлумачення фактів, явищ дійсності з корисливих міркувань. Ф. можуть піддаватися речі (підробна, фальшива річ, фальшиві гроші або цінні папери), продукти (підробний продукт, фальси­фікат), наукові або літературні твори, культурні цінності.

ФАМІЛЬЯРНІСТЬ — стиль поведінки людини виявляєть­ся у безцеремонності, панібратстві.

ФАНТАЗІЯ — процес створення людиною нових образів на основі пережитого. Суто людська психічна властивість, необхід­ний компонент творчої діяльності. Ф. тісно пов'язана з мрією і уявою. Може бути реалістичною і пустою, беззмістовною.

ФАТУМ — поняття буденної свідомості, що виражає збіг об­ставин, життєвий шлях, талант, невідворотність чогось. У міфо­логії Ф. виступає як ірраціональна і непізнаванна сила, що напе­ред визначає події, вчинки, поведінку.

ФЕНОМЕН — виняткове, незвичайне, рідкісне явище.

ФОБІЇ — нав'язливі страхи, які людина не в змозі переборю­вати.

ФОРМА — вигляд, образ, устрій.

ФУНКЦІЯ — у широкому розумінні діяльність, обов'я­зок, призначення. У психології — існування і вияв певного психічного явища в діяльності (наприклад, свідомість є Ф. високоорганізованого мозку, система навичок індивіда, яка включається в дію внаслідок відповідної стимуляції).

X

ХАРАКТЕР — комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самої себе, як і світогляд, X. є стрижнем особистості, головним чинником, який визначає індивідуальність.

ХВИЛЮВАННЯ — психічний стан людини, зумовлений під­вищеним збудженням нервової системи, перевантаженням її по­зитивними або негативними переживаннями. X. є показником емоційного стану людини.

ц

ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА - головна частина нервової системи тварин і людини, яка складається з нервових клітин (нейронів) та їх відростків. У Ц. н. с. входить спинний та головний мозок. Функція Ц. н. с— виконання простих і складних високо диференційованих відображувальних реакцій, так званих рефлексів.

ЦИКЛ ЖИТТЄВИЙ — послідовність вікових фаз індивіду­ального розвитку людини від народження до смерті. Поняття Ц. ж. відображає психофізіологічну еволюцію організму індивіда протягом біологічного життєвого часу. Вікова періодизація Ц. ж. включає фази: вік немовляти, раннє дитинство, дитинство, юність, молодість, зрілість, старість, похилий вік.

ЦІЛЬ (МЕТА) — ідеальне уявлення результату, який має бути досягнутий у ході людської діяльності.

ЦІННІСТЬ — поняття, що фіксує позитивне або негативне значення будь-якого об'єкта або явища.

Ч

ЧАРІВНІСТЬ — психологічна риса особистості. Термін Ч. вживається для позначення високих природних якостей люди­ни — вродливості, зовнішньої принадності, у поєднанні з довер­шеністю внутрішнього світу У переносному значенні слово Ч. вживають для характеристики витворів людського генія: пісні, мелодії, поєднання барв тощо.

ЧЕРСТВІСТЬ — морально-психологічна риса людини, що означає втрату здатності до переживання, хвилювання. Ч. свід-чить про емоційну ущербність особи, неспроможність розділи­ти радощі та печалі.

Ш

ШИЗОЇД — тип особистості, що перебуває на межі між здо­ровим станом і психозом. Для ПІ. властивий ряд характерологіч­них та особистісних рис (замкнутість, некомунікабельність, надмірна серйозність, холодність у стосунках тощо).

ШИЗОФРЕНІЯ — хронічна хвороба, виявляється у дегра­дації психіки людини. Іноді виникає в період статевого дозрі­вання. Легкі й початкові форми ПІ. піддаються лікуванню.

щ

ЩАСТЯ — граничне інтенсивне переживання людиною універ­сальності і глибини затвердження свого буття, максимальної від­повідності наявного найзаповітнішим бажанням і мріям, мораль­на насолода життям. Щ. відрізняється від найвищих ступенів задо­волення саме соціально-етичним змістом. Глибина, тривалість та емоційний накал Щ. визначаються соціальною масштабністю, куль­турним розвитком і чуттєвою обдарованістю особистості.

ЩЕДРІСТЬ — морально-психологічна риса людини, що по­лягає в готовності і здатності ділитися з іншими людьми своїми матеріальними і духовними цінностями. Щ. протистоїть скупо­сті. Щ. може бути справжньою й удаваною.

ЩИРІСТЬ— відвертість, правдивість; морально-психологі­чна риса людини, протилежна лицемірству, вона характеризує не зміст діяльності і стосунків людини, а їх відповідальність мо­тиву, емоційну безпосередність.

Я

ЯДРО КОЛЕКТИВУ — найстійкіша частина колективу, навко­ло якої відбуваються його інтеграція і згуртування. Я. к. є найак­тивнішою його частиною, яка чітко розуміє цілі колективу, морально і психологічно готова взяти на себе відповідальність за його долю.

ЯСНОВИДІННЯ - 1) термін парапсихології, позначає існу­ючі надприродні способи сприймання предметів, які відділені від суб'єкта; 2) у переносному значенні термін «ясновидіння» вжи­вається для підкреслення унікальної здатності окремих людей реалістично прогнозувати майбутні явища, процеси, тенденції.