20. Радянсько-американські відносини у 70-ті роки.

Барометром політичної розрядки були американо-радянські відносини. В грудні 1969 року США зняли деяке обмеження у торговельній сфері з СРСР, через місяць конгрес ратифікував підписаний 1968 року Сполученими Штатами, Великобританією та Радянським Союзом Договір про непоширення ядерної зброї, згодом розпочалися американо-радянські попередні переговори в Гельсінкі, а потім у Відні про обмеження систем протиракетної оборони та стратегічних озброєнь. 30 вересня 1971 року у Вашингтоні підписано угоду про зменшення небезпеки виникнення ядерної війни та вдосконалення прямого телефонного зв'язку між США і СРСР. Нарешті, відбулося декілька зустрічей на найвищому рівні: у травні 1972 року — візит президента США Р.Ніксона до СРСР; у червні 1973 року — візит-відповідь Л.Брежнєва до Сполучених Штатів; у червні 1974 року - зустріч Р.Ніксона і Л.Брежнєва в Криму: в листопаді цього ж року — зустріч Дж.Форда та Л.Брежнєва у Владивостоці. В результаті було підписано кілька десятків різного роду угод, більше ніж за всю попередню історію американо-радянських стосунків. Серед них найважливіші: про основи взаємовідносин між СРСР та США; про обмеження стратегічних озброєнь; про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО); торговельна угода (у жовтні 1974 року конгрес прийняв до неї поправку Джексона-Веніка, яка обумовлювала надання СРСР у торгівлі режиму найбільшого сприяння за умови демократизації радянського законодавства щодо еміграції); про співпрацю у мирних цілях у кос­мосі, охорону навколишнього середовища, у сфері охорони здоров'я, в галузі науки й техніки.

Ці та наступні домовленості сприяли значному послабленню напруги як в американо-радянських, так і загалом у міжнародних відносинах. Показником цих позитивних зрушень став, зокрема, радянсько-американський експеримент в липні 1975 року, в ході якого було здійснено стикування в космосі кораблів двох країн - "Союзу" та "Аполлона",

В 1972-1974 гг. между СССР и США было подписано несколько соглашений, определявших взаимоотношения стран в сфере стратегических вооружений. Эти документы - в их числе соглашение о предотвращении ядерной войны - положили начало процессу разрядки международной напряженности.

У сфері озброєнь керівництво США і Пентагон зробили ставку як на вдосконалення ракетно-ядерного арсеналу, так і на розгортання звичайної зброї. Концепцію "переваги" (в її кількісному сенсі) було замінено концепцією "достатності" збройних сил. У цьому контексті зменшувалась чисельність армії (з 3 548 тис. до 2 100 тисяч осіб). І лише 1973 року Сполучені Штати відмовилися від загальної військової повинності і перейшли до створення професійної армії на добровільній основі. Посилена увага приділялася формуванню мобільних військово-морських сил. Молоді надавалося право голосу з 18 років.

Барометром політичної розрядки були американо-радянські відносини. В грудні 1969 року США зняли деяке обмеження у торговельній сфері з СРСР, через місяць конгрес ратифікував підписаний 1968 року Сполученими Штатами, Великобританією та Радянським Союзом Договір про непоширення ядерної зброї, згодом розпочалися американо-радянські попередні переговори в Гельсінкі, а потім у Відні про обмеження систем протиракетної оборони та страіегічних озброєнь. 30 вересня 1971 року у Вашингтоні підписано угоду про зменшення небезпеки виникнення ядерної війни та вдосконалення прямого телефонного зв'язку між США І СРСР. Нарешті, відбулося декілька зустрічей на найвищому рівні: у травні 1972 року - візит президента США Р.Ніксона до СРСР; у червні 1973 року - візит-відповідь Л.Брежнєва до Сполучених Штатів; у червні 1974 року -зустріч Р.Ніксона І Л .Брежнєва в Криму: в листопаді цього ж року - зустріч Дж.Форда та Л .Брежнєва у Владивостоці. В результаті було підписано кілька десятків різного роду угод, більше ніж за всю попередню історію американо-радянських стосунків. Серед них найважливіші: про основи взаємовідносин між СРСР та , США; про обмеження стратегічних озброєнь: про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО); торговельна угода (у жовтні 1974 року конгрес прийняв до неї поправку Джексона-Веніка, яка обумовлювала надання СРСР у торгівлі режиму найбільшого сприяння за умови демократизації радянського законодавства щодо еміграції); про співпрацю у мирних цілях у кос­мосі, охорону навколишнього середовища, у сфері охорони здоров'я, в галузі науки й техніки. Ці та наступні домовленості сприяли значному послабленню напруги як в американо-радянських, так і загалом у міжнародних відносинах.

Адміністрація Р.Ніксона скористалася погіршенням, а згодом розривом радянсько-китайських відносин.

Президентство Дж.Форда у зовнішньополітичній сфері припало на той час, коли розрядка завершувалася. Потужнім залпом по американо-радянських відносинах, а отже, і по розрядці, стала поправка Джексона - Веніка 1974 року.

1977 року збіг п'ятирічний термін дії ОСО-1. Ще за три роки до цього під час зустрічі Дж.Форда і Л.Брежнєва у Владивостоці було розроблено базу для укладення довготривалої угоди про обмеження стратегічних озброєнь. Проте підписання договору ОСО-2 Дж.Картер пов'язав з двома несумісними для радянського уряду умовами - поступками у сфері "прав людини та запровадженням контролю над озброєннями. Нарешті, в червні 1979 року під час зустрічі на вищому рівні у Відні був підписаний договір про ОСО-2. Американський конгрес затягував його ратифікацію, хоча обидві сторони за обопільною згодою й дотримувалися провідних положень договору. Картер змушений був погодитися на різке збільшення військового бюджету, що не тільки спричинило бюджетний дефіцит, а й знизило довіру допрезидента, який на першопочатках свого правління виступав за скорочення військових витрат. СРСР поклав кінець усяким сподіванням на дієвість ОСО-2. коли наприкінці 1979 року вторгся в Афганістан і тим самим перекреслив всі здобутки періоду розрядки. Адміністрація Картера, як відомо, почала одразу надавати підтримку афганському руху опору, застосувала ряд санкцій щодо СРСР, зокрема, запровадила ембарго на продаж зерна та бойкот Олімпійських ігор у Москві 1980 року. 1 нарешті, за наполяганням США керівництво НАТО на Брюсельській нараді в грудні 1979 року прийняло рішення про розміщення в країнах Західної Європи, починаючи з 1983 року, ракет середнього радіусу Дії. Таким чином, американо-радянські відносини знову відкотилися від розрядки до глухих кутів "холодної війни".

1977 року президент Джиммі Картер запропонував Міністерству оборони зменшити американські і радянські стратегічні носії на 200-250 з кожної сторони, внаслідок чого в США та Росії залишилося б приблизно по 2000 боєголовок. Цифра ця майже в два рази перевищує зазначену Макнамарою, проте не можна забувати, що СРСР у цей період досяг ядерного паритету з США і арсенали обох сторін у декілька разів перевищували розміри десятилітньої давнини.