21. Еволюція Європейської політики України.

Європейське співтовариство визнало Україну як незалежну державу у 1991 році. Україна відкрила представництво і посольство у Брюсселі, а Європейська комісія, відповідно, — представництво в Києві. Україна стала правонаступницею Угоди про торгівлю та комерційне й економічне співробітництво, укладеної між СРСР та Європейським співтовариством у грудні 1989 р. У Люксембурзі 14 червня 1994 р. була підписана Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС (УПС). Вона була ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994 р. Процес ратифікації Угоди парламентами країн—членів ЄС тривав набагато довше, і тому вона набула чинності тільки 1 березня 1998 р. У зв'язку із затягуванням процесу ратифікації 1 червня 1995 р. сторони уклали Тимчасову угоду, що набула чинності 1 лютого 1996 р. і містила всі положення основної угоди щодо доступу на товарний ринок, правил конкуренції та розв'язання спорів. Уже в листопаді 1994 р. держави—члени ЄС погодили спільну позицію щодо України. З березня 1995 р. почав діяти спільний комітет, утворений сторонами і призначений для моніторингу економічного і торговельного співробітництва. 6 грудня 1996 р. Радою міністрів ЄС був прийнятий План дій щодо України. На зустрічі з членами Національної академії наук України комісар ЄК у Києві сер Бріттен, оцінюючи роль ЄС для реформ в Україні і роль України для ЄС, підкреслив: «Україна займає центральне місце між Європою і Росією, що надає їй великої значущості в очах ЄС... У розв'язанні складного за­вдання перетворення України Євросоюз відіграє лише роль «каталізатора», що сприяє здійсненню трансформації суспільства».

УПС визначає наміри та зобов'язання сторін щодо забезпечення партнерства та взаєморозуміння, викладені в 109 статтях, 5 додатках, одному протоколі та декількох спільних деклараціях.

Цілями партнерства, проголошеними Угодою між Співтовариством і Україною, є:

—забезпечення у відповідних межах політичного діалогу між сторонами, який сприятиме розвитку тісних політичних відносин;

—сприяння розвиткові торгівлі, інвестицій і гармонійних економічних відносин між сторонами;

—створення основ взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, цивільного, науково-технічного та культурного співробітництва;

—підтримка зусиль України до зміцнення демократії й розвитку її економіки та завершення переходу до ринкової економіки.

В Угоді сформульовані положення щодо доступу на товарний ринок, правил конкуренції та розв'язання спорів. Вона визначає 28 напрямів розвитку співпраці, серед яких: сприяння інвестиціям та їх захист, державні закупівлі, видобувна промисловість і виробництво сировини, наука та технології, космічна промисловість, ядерна безпека, транспорт, фінансові послуги і грошово-кредитна політика, боротьба з відмиванням грошей, регіональний розвиток, малі та середні підприємства, освіта і професійна підготовка, захист споживачів, митна справа. Угода регламентує і поліпшує умови торгівлі товарами, визначає положення, що впливають на підприємницьку діяльність та інвестиції, зокрема створення і діяльність компаній, транскордонні послуги, рух капіталів, конкуренцію, захист інтелектуальної, промислової і комерційної власності тощо. Згідно з Угодою утворена Рада з питань співробітництва, засідання якої проводяться раз на рік або в разі потреби.

УПС укладено на початковий період тривалістю 10 років. По завершенні цього терміну її дія продовжується, якщо одна або обидві сторони не захочуть припинити дію Угоди.

ЄС є найбільшим інвестором і другим після Росії торговельним партнером України, а також найбільшим донором безоплатної фінансової допомоги.

Значну матеріальну допомогу було надано Україні для підтримки перехідного періоду у вигляді макрофінансової допомоги (підтримка балансу платежів) шляхом надання позик. На 1998 р. сума допомоги становила 285 млн екю. Вона спрямовувалась на впровадження заходів у межах економічних реформ, на вдосконалення ядерної політики, на гуманітарну допомогу, пов'язану з проблемами, які виникли внаслідок Чорнобильської катастрофи, на технічну допомогу всіх видів. Каналами надання допомоги слугували Програма ТАСIS та інші спеціальні програми. Таблиця 3.7 містить дані про суми фінансової допомоги Україні протягом 1991—1997 рр.

3 таблиці видно, що обсяг двох основних форм допомоги Україні, секторних програм у межах річних Програм ТАСIS і програм з ядерної безпеки, швидко збільшувався протягом перших трьох років діяльності ЄС в Україні, і в 1993 р. досяг максимального рівня — 73,8 млн екю. В 1994 р. спостерігався різкий спад виділення коштів ТАСIS у всіх секторах, крім енергетики і навколишнього середовища. Починаючи з 1995 р., рівень фінансування був майже такий самий, як до 1994 р., але фінансування обмежувалося такими секторами, як реструктуризація та розвиток підприємств, енергетика й навколишнє середовище і людські ресурси.

Частка України в загальному обсязі фінансування Програми ТАС18 зросла з 7% у 1991 р. до майже ІЗ % у 1996 р. Це збільшення узгоджується із загальною політикою ЄС вважати Україну пріоритетним партнером серед усіх країн СНД.

Таблиця 3.8 містить дані про Програму ТАСIS, без устаткування і споруд. З таблиці видно, що найбільшу частку фінансування одержав сектор реструктуризації і розвитку підприємств — 81 млн. екю, або ЗО % усієї суми, розміщеної в Україні протягом 1991—1997 рр., а в 1997 р. — навіть 45 %. Зменшення, яке спостерігається в 1998 р., пояснюється перенаправленням втручання ТАСIS на користь реформ у сфері створення і розвитку закладів.

Серед інших секторів, на яких було зосереджено увагу Програми, протягом усього періоду основними бенефіціарами були енергетика й охорона довкілля (62,8 млн екю, або 23 % загальної суми протягом 1991—1998 рр.)- По двох секторах (сільське господарство і продовольство, транспорт та комунікації") спостерігається зменшення обсягів коштів, що свідчить про зниження уваги до них у Програмі по країні. Однак значні фінансові ресурси були надані Україні у формі устаткування і споруд, що не відображено даною таблицею. Велика частка устаткування («Темпус», «Ьіеп» та «Демократія») віднесена до діяльності в межах розвитку людських ресурсів.

Стратегія інтеграції України до ЄС була затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 року. Для стимулювання економічних відносин між Україною і ЄС потрібно усунути торговельні бар'єри та перешкоди для інвестицій, як це було обумовлено в Угоді про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. Олександр Бродський, заступник голови Національного агентства з питань розвитку та європейської інтеграції, на експертному обговоренні «Стратегія ЄС щодо України: крок до інтеграції чи лише подовження партнерства?» зазначав, що Національна програма інтеграції України в ЄС передбачає 17 напрямів, які заплановано реалізувати в три етапи. Перший етап — 2000 р., другий — 2001—2003 рр., третій — 2004—2007 рр. Наріжним каменем програми є гармонізація українського та європейського законодавства. Пан Бродський інформував учасників обговорення, що до 2007 р. в Україні можна буде створити умови для вступу країни до ЄС. Богдан Гаврилишин, голова Наглядової ради Міжнародного центру перспективних досліджень, вважає, що Україна не має іншої альтернативи, крім інтеграції в Європейський Союз. Розроблена стратегія інтеграції України до ЄС має забезпечити входження держави до європейського політичного, економічного і правового простору та отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є головним зовнішньополі­тичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі.

Економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС передбачають лібералізацію та синхронізоване відкриття ринків ЄС та України, взаємне збалансування торгівлі, надання на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам — на ринках ЄС, запровадження спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників, ліквідацію обмежень розвитку конкуренції та обмеження застосування засобів протекціонізму тощо. Пріоритет на найближчі роки в галузевій співпраці віддається сфері транс'європейських транспортних, електроенергетичних та інформаційних мереж, співробітництву в галузі юстиції, боротьбі з організованою злочинністю, митній справі, науково-дослідній сфері, промисловій і сільськогосподар­ській кооперації тощо.

Загальна стратегія ЄС щодо України ухвалена Європейською радою під час Гельсінського самміту 10—11 грудня 1999 р. Стратегія розрахована на чотири роки і є унікальним спеціальним документом, що закладає засади співпраці з державою, яка не є безпосереднім претендентом на вступ до Союзу. Основні положення Стратегії стосуються підтримки України з боку ЄС в економічній, політичній, культурній сферах, а також у галузі юстиції і внутрішніх справ. ЄС настійливо закликає Україну посилити заходи, спрямовані на побудову функціонуючої ринкової економіки шляхом потужніших структурних, економічних та адміністративних реформ у рамках комплексної програми реформування, узгодженої з Міжнародним валютним фондом. ЄС активізувати-ме діяльність у напрямку з'єднання українських транспортних систем із транс'європейськими мережами. Серед конкретних проектів: НОСАТЕ (міжнародний транзит нафти і газу в Європу) та ТКАСЕСА (транспортний коридор «Європа — Кавказ — Центральна Азія»).