11. Капітуляція Німеччини. Потсдамська конференція та її рішення.

Весною 1945 р. ще могутнішим став наступ Червоної Армії. Радянські війська вийшли на Берлінський напрямок, 30 березня вступили на територію Австрії й 13 квітня оволоділи її столицею Віднем. 4 квітня була визволена Братислава, в середині квітня завершено визволення Угорщини, значної частини Чехословаччини.

В цих умовах Радянський Союз підписав у Москві договори про дружбу, взаємну допомогу й післявоєнне співробітництво з Югославією (11 квітня 1945 р.) та Польською Республікою (21 квітня).

Англо-американські війська, ледве оправившись від поразки в Арденнах, перейшли в наступ. 25 березня вони вийшли на Рейн, до 1 квітня оточили Рур. 8 березня Аллен Даллес зробив спробу провести в Берні (Швейцарія) таємні переговори з німецькими генералами про сепаратне перемир'я. Сталін у листі Рузвельту висловив протест і зазначив: «Зараз німці на Західному фронті по суті припинили війну проти Англії й Америки. Разом з тим німці продовжують війну з Росією».

У своїй відповіді Рузвельт подякував Сталіну за щире звернення у зв'язку з «бернським інцидентом». Він писав: «У будь-якому випадку не повинно бути взаємної недовіри, і незначні непорозуміння такого характеру не повинні виникнути в майбутньому». Цей останній лист Ф. Рузвельта Й. Сталін одержав уже після раптової смерті президента від крововиливу в мозок 12 квітня в госпіталі Ворм-Спрінгз (штат Джорджія). Чотириразове обраний президент США так і не дочекався перемоги у війні, якій він віддав усі свої сили.

Гітлер і Геббельс були в захопленні від цієї звістки: зі сльозами на очах згадували, як російська імператриця раптово померла під час Семирічної війни, що докорінно змінило хід тієї війни, і королю Фрідріху Великому, якого боготворив Гітлер, не довелося кінчати життя са­могубством.

Проте Червона Армія не залишила фашистським керівникам жодного шансу. Не змогли стримати її переможного наступу і віроломні дії деяких західних діячів. Так, наприкінці війни знову посилилися антирадянські тенденції в політиці Черчілля. Пізніше у своїх мемуарах він визнав, що тоді дійшов висновку про «смертельну загрозу для вільного світу» з боку радянської держави, про необхідність негайно створити новий фронт, аби припинити стрімкий наступ її армії, вважаючи головною метою англо-американських армій здобуття Берліна. В 1954 р. на зустрічі з виборцями Черчілль розповідав, що напередодні капітуляції Німеччини він наказав фельдмаршалові Монтгомері збирати й складувати німецьку зброю, зберегти в строю До 500 тис. полонених німецьких солдатів, роздати їм цю зброю, «якщо радянський наступ поширюватиметься» далі на Захід.

16 квітня 1945 р. 2,5 мільйона радянських солдатів і офіцерів почали штурм Берліна, який обороняли понад один мільйон гітлерівців. За наказом Гітлера десятки німецьких дивізій зняли із Західного фронту на допомогу Берліну.

І все ж 25 квітня Червона Армія повністю замкнула кільце оточення німецької столиці. Того ж дня радянські війська на березі Ельби в районі Торгау зустрілися з американськими частинами, зламано опір німецького гарнізону в Східній Пруссії, а в Сан-Франциско розпочалася конференція Об'єднаних Націй.

28 квітня партизани Італії, виконуючи вирок народного трибуналу, розстріляли й повісили за ноги Муссоліні та його прибічників. Не надовго пережив його Гітлер — ЗО квітня 1945 р. він отруїв свою дружину Єву Браун, з якою щойно справив весілля в бомбосховищі, та самого себе. Оскільки отрута не подіяла, застрілився, їхні трупи разом з трупами Геббельса, його дружини та їх шести дочок, яких особисто отруїла мати, есесівці спалили у дворі. Пізніше, щоб не було непорозумінь, спеціальна комісія в Берліні й Москві ретельно обстежила череп Гітлера й офіційно підтвердила факт його самогубства.

Спадкоємці Гітлера — голова «уряду» Деніц, начальник генерального штабу Кребс та інші — намагалися затіяти мирні переговори з радянським командуванням, але їм була поставлена єдина умова — беззастережна капітуляція. Деніц ще 1 травня в наказі військам заявив, що бу­де «рішуче вести війну проти більшовиків». 2 травня він оголосив: «Нашою головною метою є капітуляція тільки на Західному фронті». Але вранці 2 травня 1945 р. берлінський гарнізон капітулював. Червона Армія штурмом оволоділа столицею Німеччини.

7 травня в штабі Ейзенхауера в Реймсі генерал А. Йодль підписав попередній протокол про капітуляцію Німеччини перед представниками військового командування трьох союзних держав.

8 травня 1945 р. в передмісті Берліна Карлехорсті перед представниками СРСР, США, Англії і Франції на чолі з маршалом Г. К. Жуковим був підписаний остаточний акт про безумовну капітуляцію Німеччини. Від імені німецького верховного командування «Акт про воєнну ка­пітуляцію» підписали Кейтель, Фрідебург та Штумпф. О 23.01 за центральноєвропейським часом замовкли гармати. Війна завершилася цілковитою капітуляцією Німеччини.

Потсдамська конференція глав урядів СРСР, США й Англії.

У зв'язку зі зростанням напруженості у відносинах СРСР із США та Англією після смерті Ф. Рузвельта, а також з необхідністю завершення війни проти Японії потрібні були нові переговори між лідерами союзних держав.

Західні керівники дедалі частіше висловлювали антирадянські ідеї. Черчілль у бесіді з Д. Девісом, спеціальним представником Трумена, наприкінці травня 1945 р. загрожував «негайно почати війну проти Радянського Союзу». У своєму звіті Трумену Девіс писав: «Я сказав йому, що був нечувано вражений, зустрівши настільки несамовитий і розлючений настрій... Це жахливо. Я охоплений страхом, що віднині не може бути миру... Позиція Черчілля створює реальну загрозу миру не тільки в майбутньому, але й тепер».

У листі Трумену від 4 червня 1945 р. Черчілль висловив свої «найпохмуріші передчуття» через те, що «радянська держава опиниться в самому серці Західної Європи й між нами та всім тим, що розташовується східніше, опуститься залізна завіса».

Трумен у вузькому колі своїх прибічників теж став говорити про Радянський Союз як про майбутнього супротивника, натякаючи на великі можливості США у зв'язку з їхньою монополією на атомну зброю.

Проте можливості США й Англії виявилися значно меншими за бажання їх лідерів. Не були ліквідовані наслідки війни з Німеччиною, ще тривала війна з Японією, союзники не могли вирішити ці питання без СРСР. Вони мусили також зважати на зростання могутності й між­народного авторитету Радянського Союзу, загальне прагнення народів до зміцнення миру.

Отже, назріла необхідність нової конференції «Великої трійки». Така конференція відбулася в Потсдамі, передмісті Берліна, з 17 по 25 липня і з 28 липня по 2 серпня 1945 р. (перерва була викликана зміною англійського уряду після парламентських виборів). Делегації очолювали Й. Сталін, Г. Трумен і У. Черчілль (після перерви — К. Еттлі).

Спочатку Трумен хотів провести переговори тільки з радянською делегацією, а потім запросити Англію. Але Черчілль надзвичайно обурився, з гіркотою заявивши: «Це — чорна невдячність за мою підтримку й дружбу з США». Трумен мусив відступити.

Чекаючи повідомлення зі США про випробування першої атомної бомби, президент відтягував початок конференції в Потсдамі. Тільки одержавши коротке шифроване повідомлення («Немовлята благополучно народилися»), яке підтверджувало випробування атомної бомби на полігоні в штаті Невада 16 липня, Трумен дав згоду починати конференцію наступного дня. Новий державний секретар Дж. Бірнс визнавав, що атомна бомба була необхідна США не стільки для приборкання Японії, скільки для того, щоб «зробити Росію більш зговірливою в Європі».

Потсдамська конференція проходила в палаці Цецілієнгоф. Вона стала останньою зустріччю «Великої трійки» в 40-ві роки. Наступна конференція керівників СРСР, США, Англії й Франції відбулася лише в 1955 р. В Потсдамі обговорювалися проблеми післявоєнного устрою в Європі, були укладені дуже важливі угоди.

1. Прийнято ряд рішень про ліквідацію наслідків війни, про майбутнє Німеччини. Перетворення в Німеччині мали включати:

· демократизацію — демократичну перебудову політичного життя країни;

· демілітаризацію — цілковите роззброєння Німеччини, поділ її військово-морського й торговельного флоту порівну між трьома союзними державами;

· денацифікацію — ліквідацію націонал-соціалістичної партії та всіх її філій і закладів.

Сторони по-новому домовилися про репарації. Американці відійшли від ялтинських угод. Зафіксовано, що репараційні претензії СРСР задовольнятимуться шляхом вилучення обладнання та продукції з радянської зони окупації й додаткового одержання протягом двох років із західних зон 15% вилученого промислового устаткування (з компенсацією протягом п'яти років) та 10 % безоплатно. В радянські репарації враховувалося також використання праці військовополонених. Польща мала одержати репарації з частки СРСР. Претензії США, Англії та інших країн, які мали право на репарації, домовлено задовольняти шляхом вилучення промислового обладнання із західних зон окупації. Але для США й Англії більше значення мало те, що конференція узаконила захоплення ними німецьких золота, валюти, патентів, технічної документації та закордонних активів у всіх країнах (крім Болгарії, Фінляндії, Угорщини, Румунії й Східної Австрії).

2. Закріплено міжнародно-правовий статус Берліна як місця перебування верховного органу влади чотирьох союзників у Німеччині — Контрольної Ради.

3. Засновано Раду міністрів закордонних справ (5 союзних країн) з метою негайної підготовки мирних договорів для Італії, Румунії, Болгарії, Угорщини та Фінляндії й пізніше Німеччини. Після підписання мирних договорів три союзних уряди зобов'язалися підтримати про­хання цих країн про прийняття у члени ООН.

4. Знову розгорілася дискусія щодо кордонів Польщі. Західні делегації затято наполягали відкласти це питання до мирної конференції. Їм удалося записати застереження, що «остаточне визначення західного кордону Польщі відкладається до мирного врегулювання». І все ж були затверджені пропозиції делегації СРСР. Вирішено тимчасово передати Польщі німецькі території на схід від кордону по річках Одер і Західна Нейсе, Східну Пруссію (крім Кенігсберга й Мемеля, які відійшли до Радянського Союзу) та Данціг.

5. У спеціальному рішенні підтверджено передання Кенігсберга й прилеглого району Радянському Союзові. Місто Танжер оголошено міжнародним.

6. Вирішено провести міжнародний суд над головними воєнними злочинцями. Союзні держави вважали «справою величезної важливості, щоб суд над цими головними злочинцями розпочався якомога скоріше в Нюрнберзі.

7. Радянська делегація підтвердила попереднє рішення Радянського Союзу про вступ у війну проти Японії'.

Потсдамська конференція мала дуже важливе міжнародне значення.

По-перше, вона врегулювала найскладніші міжнародні проблеми, пов'язані з ліквідацією наслідків війни в Європі.

По-друге, конференція продемонструвала можливість досягнення єдності великих держав антигітлерівської коаліції в мирний час, як і в роки війни.

По-третє, рішення Потсдамської конференції стали програмою післявоєнного устрою Європи.

На жаль, західні держави досить скоро почали забувати й перекреслювати деякі з цих рішень. Проте потсдамські рішення протягом тривалого часу допомагали мирно вирішувати найскладніші міжнародні проблеми.