2. Загальна психологічна характеристика студентського віку

Неодмінною передумовою і основою успішної педагогічної діяльнос­ті викладача вищого навчального закладу є розуміння студента, визнання й безумовне прийняття його як іншого. Саме тому дуже важливо викла­дачеві знати загальні психологічні особливості юнаків і дівчат студент­ського віку. Це потрібно і студентам для того, щоб краще пізнати себе, визначити свої потенційні можливості, скласти план саморозвитку і про­фесійного самовиховання.

1. Психологічна характеристика студентства як періоду пізньої юності або ранньої дорослості

Як хто посіє в юності, так пожне в старості.

Григорій Сковорода, український філософ

Життя людське завмерло б на місці, якби юність не мріяла. К.Д. Ушинський, український педагог

Основною метою реформування вищої освіти в Україні є забезпечення психолого-педагогічних умов для саморозвитку і самореалізації студента як суб’єкта освітнього процесу та майбутньої професійної діяльності.

Щоб допомогти студентові досягти вершин у духовно-моральному і професійному розвитку, педагогові потрібно знати його вікові й індивіду­альні психологічні особливості та умови психічного розвитку. Викладач вищої школи повинен пам’ятати слова К.Д. Ушинського: «Якщо педаго­гіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, то вона повинна спочат­ку пізнати її також в усіх відношеннях». Здатність пізнавати і розуміти студентів, адекватно оцінювати їхні особистісні якості та психологічні стани, визнавати і безумовно приймати їх як особистостей є однією з найважливіших складників професіоналізму викладача, підґрунтям його педагогічної майстерності та передумовою успішної педагогічної діяль­ності. Саме тому викладачеві ВНЗ надзвичайно важливо знати загальні психологічні особливості юнаків і дівчат студентського віку.

Студентство і студентські роки - дивовижний витвір християнської цивілізації ХІ-ХІІ століття, коли в Європі відкрилися перші середньовіч­ні університети. У цей час зароджується культура молодості, яка запрова­джується саме через студентство - цей найрозумніший, найактивніший, яскравий і, звичайно, психологічно найскладніший прошарок молоді.

Студентство - це молодь, що проходить стадію персоналізації на основі цілеспрямованого засвоєння навчальних, професійних і соціаль­них функцій шляхом свідомого оволодівання професійними знаннями, уміннями й навичками, набуття професійних якостей під час навчання у вищих навчальних закладах. Студентство дає висококваліфіковані кадри для науки, навчальних закладів і керівних посад на підприємствах.

Стрижневою психологічною рисою студентства є тісне переплетення формування особистісної і корпоративної професійної свідомості. У по­єднанні зі специфікою юнацького віку (максималізм, підвищена потреба в самоствердженні, боротьба за статус, нігілізм, надмірна самовпевне­ність) - це створює, на думку О.Ф. Бондаренка, досить пальну суміш, пе­ретворюючи студентську молодь воднораз у складного партнера по діа­логу і в легку здобич для всілякого маніпулювання.

З першим - з інтелектуально насиченим, непростим і в етичному, і в розумовому сенсі спілкуванні - маємо справу ми, викладачі, стоячи по­переду, очі в очі, перед вдумливою, недовірливою, іноді зневажливою чи індиферентною студентською аудиторією. І нам, звичайно, потрібно орієнтуватися в головних психологічних проблемах наших вихованців, щоб випадково не образити, щоб підтримати, прихилити на свій бік, від­стоюючи норми та ідеали людської гідності, високого сумління та про­фесіоналізму.

Термін «студент» (від лат. зішіепз - такий, що старанно працює; той, що займається) означає того, хто наполегливо працює, робись справу, тобто опановує знання, вивчає (студіює) науку. Згідно із Законом України «Про вищу освіту», студент (слухач) - особа, яка в установленому по­рядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання, щоб здобути певний освітній та освітньо-кваліфікаційний рівень.

Вважають, що студентів, порівняно з іншими групами молоді цього віку, відрізняють такі риси:

• вищий освітній рівень;

• велике прагнення до знань;

• висока соціальна активність;

• досить гармонійне поєднання інтелектуальної і соціальної зрілості.

Студентський період життя людини припадає переважно на період

пізньої юності або ранньої дорослості, який характеризується оволодін­ням усім різноманіттям соціальних ролей дорослої людини, отриманням

права життєвого вибору, набуття повної юридичної та економічної від­повідальності, можливості включення в усі види соціальної активності (аж до державного рівня), здобуттям вищої освіти та опануванням про­фесією. Головними сферами життєдіяльності студентів є професійне на­вчання, особистісне зростання та самоствердження, розвиток інтелекту­ального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне і фізичне самовдосконалення. Часто ж деякі викладачі не розуміють цього і бачать студента лише через свій викладацький стіл залежно від того, як він від­відує заняття, виконує навчальні завдання, слухає пояснення і відпові­дає. Все інше в особі вихованця багатьох викладачів не цікавить, а це «інше» - частина ядра особистості студента - її багатство або бідність у прагненнях і задумах, її духовність або бездуховність, моральність або аморальність, гідність або рабська покірливість і пристосуванство, сила духу або слабкість характеру, працьовитість або лінощі й апатія, корис­ливість або безкорисливість (3.1. Слєпкань).

Потрібно також враховувати відмінності між студентами вищих на­вчальних закладів І-И та ІІІ-ІУ рівнів акредитації (відповідно 14-17 і 17- 22 річні). Можна говорити про стандартний (студенти віком 17-22 ро­ків) та нестандартний (молодші або старші за цей вік студенти) періоди студентського віку. У книзі рекордів Гіннеса (2002 р.) є приклади тако­го нестандартного студентського віку: 1) «У червні 1994 р. Майк Кірні (США) став наймолодшим випускником, отримавши диплом бакалавра

3. антропології в університеті Південної Алабами, США, у віці 10 років і

4. місяців»; 2) «Найбільш юними російськими студентами є сестри Діа­на і Анжела Князєви (Москва). У1998р. Діана на «відмінно» закінчила середню школу у віці 10 років 1 місяць, а студенткою ВНЗ стала у віці 10 років 2 місяці. Анжела закінчила середню школу також на «відмін­но» в 11 років 2 місяці, а студенткою стала в 12 років». У Київському національному університеті імені Т.Г. Шевченка також навчалися 14-15- річні студенти.

Студентський вік розглядається Б.Г. Ананьєвим як особлива онтогене­тична стадія соціалізації індивіда. Він дає таке визначення студентського віку: «Виховання спеціаліста, суспільного діяча і громадянина, опануван­ня та консолідація багатьох соціальних функцій, формування професій­ної майстерності - все це становить особливий і найважливіший для суспільного розвитку та становлення особистості період життя, який позначається як студентський вік».

Розглянемо особливості фізичного, психофізіологічного й когнітив- ного розвитку студентів.

Фізичний розвиток стосується різноманітних аспектів фізіологічних, сенсорних і рухових функцій організму. Він розпочинається з найпершої миті життя людини й досягає свого розквіту у віці від 20 до 30 років, і

характеризується найвищим рівнем таких показників, як м’язова сила, швидкість реакції, моторна спритність і фізична витривалість та ін.

Як відомо, мозок людини досягає функціональної зрілості на почат­ку юності. Через те, що популяція нейронів уже повністю сформована, подальше дозрівання нервової системи пов’язане лише з розгалуженням відростків у кожного нейрона, мієлінізацією нервових волокон і розвит­ком гліальних клітин, які відповідають насамперед за живлення нейро­нів. Починаючи з 25-річного віку, а особливо після 45 років, щоденно відмирають десятки тисяч нервових клітин. Проте це не має/Якихось сер­йозних наслідків для мозку, адже згідно з новітніми оцінками, у корі го­ловного мозку нараховується десятки мільярдів клітин.

Б.Г. Ананьєв стверджував, що «у процесі індивідуального розвитку аналітична діяльність великих півкуль головного мозку прогресує (не припиняється і не згортається) у відповідності з формуванням склад­них систем його синтетичної діяльності. Мало того, саме синтетична діяльність забезпечує нібито розширене відтворення потоків інформа­ції, її впорядкування, відбір і організацію постійної взаємодії всіх каналів зв ’язку з навколишнім середовищем».

Серед нейрофізіологічних особливостей, які пов’язані з розвитком центральної нервової системи студента, найважливіші є такі:

• найменший латентний (прихований) період реакцій на будь-який вплив зовнішнього і внутрішнього подразника (у т. ч. і словесний сиг­нал), тобто найшвидше реагування на нього;

• оптимум абсолютної та розпізнавальної чутливості всіх аналізато­рів (наприклад, порогові значення чутливості периферичного зору, слу- ху й рухових центрів, отримані для 20-річного віку, як припускав П.П. Лазарєв, можуть бути використані як еталон сенсорного оптимуму, по­рівнюючи з яким можна визначати вік будь-якої людини); в інших дослі­дженнях (Л.А. Шварц, С.В. Кравцова) доведено, що сенсорний оптимум досягається до 25 років;

• найбільша пластичність кори головного мозку та висока гнучкість в утворенні складних психомоторних та інших навичок;

• найбільший обсяг оперативної (короткочасної) пам’яті зорової і слухової модальності (існує залежність динаміки розвитку мнемічних функцій від характеру діяльності людини: активна розумова діяльність сприяє вищим показникам пам’яті);

• високі показники уваги (рівень обсягу, переключення і вибірковості уваги поступово підвищується від 18 до 33 років);

• оптимум розвитку інтелектуальних функцій припадає на 18-20 ро­ків (наприклад, якщо взяти, за Дж. Равеном, логічну здатність двадцяти­річної людини за еталон, то в 30 років вона дорівнюватиме 96%, у 40 років - 87%, у 50 років - 80%, а в 60 років - 75% від еталону);

• найвища швидкість розв’язання вербально-логічних завдань (комп­лексний характер мисленнєвих операцій при високому рівні інтеграції різних видів мислення, гнучкого переходу від образного до логічного та навпаки);

• інтенсивний розвиток усіх видів почуттів, підвищена емоційна чут­ливість (подразливість) до різних обставин навколишнього життя.

Усі ці високі показники розвитку нервової системи та нейрофізіоло­гічні особливості роблять юнацький період життя максимально сприят­ливим для навчання і професійної підготовки молодої людини. Жан-Жак Руссо, говорячи у свій час про молодість, вигукнув: «От час для засво­єння мудрості».

У студентські роки молода людина набуває не лише зрілості сома­тичної, статевої та психофізіологічної. Вона повинна досягнути інте­лектуальної зрілості, а також зрілості як особистості, хоча індивідуаль­ні відмінності в особистісному розвитку дуже помітні. Зрілість - це вища психологічна інстанція організації та управління своєю поведін­кою. П.Я. Гальперін дав таку характеристику зрілості: «Зрілість - це здатність самостійно враховувати межі своїх можливостей, у сере­дині яких людина діє вільно, тобто відповідно до психологічної опти- мальності».

Важливим аспектом психічного розвитку людини в юнацькому пе­ріоді є інтенсивне інтелектуальне дозрівання. Інтелектуалістичний підхід до специфіки юнацького віку реалізовано у концепції Ж. Піаже. Для ро­зумового розвитку в юнацькому віці характерне ускладнення розумових операцій (перехід до формальних операцій), що викликає схильність до теоретизування і рефлексії, які дають можливість усвідомити життя за­галом, створити картину або концепцію власного життя. Проте юнацьке мислення є своєрідним, егоцентричним, яке спрямовується здебільшого категорією можливого, а не дійсного.

Показники інтелектуальної зрілості:

• широта розумового кругозору;

• гнучкість і багатоваріативність оцінок того, що відбувається (на від­міну від «чорно-білого» мислення);

• готовність приймати суперечливу інформацію (протилежне догма­тизму);

• уміння усвідомлювати інформацію в термінах минулого (причини) і майбутнього (наслідки), а не в термінах тут-і-зараз;

• орієнтація на виявлення суттєвих, об’єктивно значущих аспектів то­го, що відбувається;

• здатність бачити явище в контексті його цілісних зв’язків з іншими явищами (неоднолінійний погляд);

• вміння мислити в категоріях ймовірного (якби..то...)

Особистісна зрілість, як слушно зауважує В.А. Роменець- автор «вчинкової моделі» життєвого шляху, є досить рідкісним явищем, і під­міняти її просто психологією дорослої людини було б помилкою. Основу загальної зрілості складають особистісні та характерологічні риси, що визначають спрямованість учинкової активності. Головний мотив осо­бистісного рівня поведінки - гідність. Головний мотив характерологіч­ного рівня - досягнення людини в діяльності. Гідність і досягнення в ді­яльності прямо пов’язані з характером взаємин між людьми. Зріла люди­на визнає в іншій неповторну цінність і поводить себе у відповідності з таким визнанням. Відсутність подібної позиції є свідченням інфантиль­ності, незрілості. Ставлення до іншого як до об’єкта маніпуляцій, як до неживої речі - це ніщо інше, як деспотизм, який В.А. Роменець досить рішуче протиставляє гуманістичним стосункам. «Самобутня зрілість - результат багатства соціальних відношень. Бути в іншому і водночас залишатися собою - означає цінувати неповторне у світі, неповторне як минаюче... нескінченну цінність унікального, неповторного... може осягнути лише зріла психіка. Неповторне наповнене змістом пройденого шляху». Зрілість є дійсним поєднанням універсального і унікального як вищого вияву індивідуального. Зріла людина як мікрокосмос уміщує в себе великий світ, що його називають макрокосмосом, усе людство з усі­ма його пристрастями. Коли зрілість стає спроможною розрізняти вищі, трансцендентальні цінності й цінності суєтні, буденні, вона переростає саму себе.

За результатами лонгітюдного дослідження (проведеного під керів­ництвом Б.Г. Ананьєва протягом 60-70 рр., в якому брали участь понад 1800 осіб віком від 18 до 35 років) було встановлено, що студентський вік є «золотою порою людини» - сенситивний період для розвитку основ­них соціогенних потенцій індивіда як особистості: 1) формування про­фесійних, світоглядних і громадянських якостей майбутнього фахівця;

2. розвиток професійних здібностей і сходження до вершин творчості як передумова подальшої самостійної професійної творчості; 3) централь­ний період становлення інтелекту і стабілізації рис характеру; 4) відбу­вається перетворення мотивації та всієї системи ціннісних орієнтацій; 5) інтенсивно формуються соціальні цінності у зв’язку з професіоналізаці­єю. Це доленосний період у житті людини, бо приймається велика кіль­кість відповідальних рішень, які студенти повинні прийняти порівняно швидко, але вони значною мірою визначають подальшу їхню долю. У цей час відбувається активне формування індивідуального стилю діяль­ності (Є.А. Клімов). Провідну роль у пізнавальній діяльності студента починає відігравати абстрактне мислення, формується узагальнена кар­тина світу, встановлюються глибинні взаємозв’язки між різними сфера­ми реальності, яка вивчається.

Чи усвідомлюють це самі студенти? Так! Навчання оцінюється ними не тільки з погляду набування професіоналізму, а й інших цінностей: «на­вчання забезпечує всебічний розвиток особистості», «одержуєш ширші життєві перспективи», «отримуєш диплом про вищу освіту» та ін.

На підставі ідеї, що розвиток моральної свідомості відбувається па­ралельно з розумовим, американський психолог Л. Колберг обгрунтував думку про те, що для юнацького віку характерним є конвенціональний і постконвенціональний рівень розвитку моральної свідомості. Конвенці­ональний рівень - це рівень, коли вчинки людина оцінює як моральні чи аморальні залежно від того, як вони сприймаються іншими людьми. По­стконвенціональний рівень припускає здатність до чіткого формулювання моральних норм, усвідомлення їхньої відносності та умовності, незалеж­ності від оцінок безпосереднього оточення. Юність - це перехід від гете­рономної моралі до автономної, до творчої моральної самореалізації.

Для особистості студента характерним є активний розвиток мораль­них і естетичних почуттів, підвищення рівня цілеспрямованості, рішу­чості й наполегливості, самостійності та ініціативності, вміння володі­ти собою. Зростає інтерес до моральних проблем (цілі та сенс життя, обов’язок і відповідальність, любов і дружба та ін.). Цей період характе­ризується також змінами у мотиваційній сфері, зокрема в потребах та ін­тересах, посиленням свідомих мотивів поведінки. Зважаючи на концеп­цію ієрархії потреб людини А. Маслоу, можна уявити потребнісну сферу студентської молоді так:

1. Фізіологічні потреби, серед яких особливо виділяють потребу у фі­зичній активності (часто нереалізовану) та посилення сексуального по­тягу, прагнення відкоригувати і стабілізувати фізичний аспект «Образу- Я», необхідність підтримувати нормальний психофізіологічний тонус та бажання зберегти і поліпшити своє здоров’я.

2. Потреба в безпеці, захисті і стабільності посилюється і реалізу­ється не тільки в середовищі ВНЗ і родини, а й у сфері уявлень про май­бутню професійну діяльність, життєві перспективи і плани.

3. Потреба в приналежності, прийнятті і любові найповніше реалізу­ється в спілкуванні. Студентський вік - «золота пора» і в особистісному житті людини: час величних мрій і закоханості, затишку дружнього кола спілкування і «занурення» у своє «Я», духовного злету і сексуальної ак­тивності, створення сім’ї і щасливих турбот материнства-батьківства...

Кохання в юності назавжди залишається для людини найсвітлішим, найсвященнішим. Саме в юнацькому віці кожному доводиться сформу­вати своє ставлення до сексуальної чутливості і кохання (егоїстичний чи альтруїстичний тип) - це є важливим компонентом юнацької само­свідомості (М.Й. Боришевський, В.В. Столін, П.Р. Чамата). Здатність до інтимної юнацької дружби і романтичного кохання, яка сформована в

юнацькому віці, повністю виявиться в дорослому житті. Ці найінтимніші стосунки визначають важливі сторони розвитку особистості: моральне самовизначення і те, як буде любити доросла людина.

Спостереження засвідчують, що пошук супутника життя, інтерес до особи протилежної статі займають суттєве місце в думках і поведінці студентів, що позначається також на їхньому ставленні до навчання, на­укової та громадської роботи. Проте емоційне піднесення, яким супро­воджуються інтимно-особистісні стосунки закоханих, робить людину не лише просто щасливою, а й підвищує загальний життєвий тонус, що позитивно впливає на навчально-професійну діяльність студента: покра­щується робочий настрій, активізується творчий потенціал, виникає ба­жання краще навчатися. Після одруження та деякого періоду «затишшя» молодята, за сприятливих і гармонійних сімейних стосунків, не лише не залишають студентські колективні справи, а й активізують свою участь у діяльності академічної групи. Інколи, особливо після народження дити­ни, спостерігається центрація на сім’ї та внутрішньосімейних стосунках, що позначається на безпосередніх міжособистісних контактах із одно­курсниками (відхід від життя академічної групи).

4. Потреба в самоповазі, соціальному статусі, компетентності - це прагнення до успіху в діяльності, до соціального визнання і високої оцін­ки її результатів, бажання досягнути поваги з боку членів референтної групи, зокрема викладачів.

Студентський вік - період романтики, життєвого оптимізму, активної соціальної позиції, хоча кожна історична віха має свій вектор її спрямова­ності. Так, наприклад, у 80-ті роки студентські будівельні загони підкоря­ли трудові вершини на просторах Тюмені, Чукотки і Далекого Сходу; на початок 90-х років припав пік політичної активності студентської молоді (участь у демократичних виборах, акціях політичного протесту, робота в органах місцевого самоврядування тощо); із середини 90-х активність студентства поступово зміщується на процеси ринкових перетворень і реалізацію себе в бізнесі тощо. Оскільки студентській молоді властиве почуття нового, сміливість і рішучість, максималізм і творчість, то саме з нею завжди пов’язують надію на соціальний прогрес, краще майбутнє суспільства. Не випадково саме студенти були найактивнішими учасни­ками Помаранчевої революції.

Потреба в досягненні, якщо вона не знаходить свого задоволення в провідній для студента навчально-професійній діяльності, закономірно зміщується на інші сфери життя - у спорт, бізнес, громадську діяльність, хобі або у сферу інтимних стосунків. Однак людина неодмінно повинна знайти для себе сферу успішного самоствердження, інакше може виник­нути загроза захворювання (невроз, депресія та ін.) або асоціальної по­ведінки.

5. Потреба в самоактуалізації, самореалізації та індивідуальному розвитку (самовдосконаленні) означає активне формування своїх здіб­ностей та їх подальше удосконалення. Вона пов’язана з мотивацією до­сягнення та пересікається з потребою у визнанні та прийнятті як члена професійної групи, суспільства.

Проблема самоактуалізації має важливе соціальне значення, тому що є детермінантою не тільки особистісного зростання та самореалізації сту­дента, але й соціальної результативності й професіоналізму особистості.

В.А. Роменець характеризував юність, як пошук принципових основ несуперечливої поведінки, як час створення «філософії життя», як праг­нення до абсолютних цінностей, несумісних із цінностями реального сві­ту. Розглядаючи зв’язок механізмів центрації і децентрації як рушійну си­лу самоактуалізації, учений підкреслював, що в юності спостерігається підсвідоме тяжіння до децентрації, «злиття» з усім світом, прагнення до перетворення реального світу так, щоб він наблизився до ідеального.

Критеріями самоактуалізації є усвідомлене самосприйняття та ося­гання розумом свого життя як цінності. Внутрішніми детермінантами са­моактуалізації є довірлива сміливість та емоційна мудрість.

Однак у студентському віці виникає ще й відома проблема: не кожен студент сповна реалізує свої великі потенційні можливості досягнення високого рівня розвитку моральної, інтелектуальної та фізичної сфер. Це пояснюється як недостатнім розвитком у 17-19-річних здатності до свідо­мої регуляції власної поведінки, так і прихованою ілюзією, що зростання сил триватиме «вічно», що краще життя ще попереду і всього омріяного можна легко досягнути. Цьому сприяє і більша «свобода» у процесі на­вчання (у порівнянні зі школою), послаблення педагогічного контролю. Через недостатній життєвий досвід деякі студенти плутають ідеали з ілюзіями, романтику з екзотикою тощо. Як наслідок цього, окремі сту­денти навчаються «від сесії до сесії», не виявляють особливої активності у навчанні та громадському житті, не виявляють потреби в самоосвіті та самовдосконаленні. їхня увага переважно зосереджується на розвагах, гедоністичних захопленнях:

Ті скарби найкращі душі молодої

Розтративши марно, без тями.

(І. Франко)

Як показали дослідження, лише трохи більше половини студентів на­прикінці навчання підвищують показники свого інтелекту (К)) порівняно з першим курсом. Часто навіть у кращих студентів показники інтелекту­ального розвитку залишаються на тому самому рівні, з яким вони при­йшли до університету.

Студентський вік - це вік безкорисливої жертовності та повної само­віддачі. Поряд з тим для студентів характерним є також невмотивований

ризик, невміння передбачити наслідки своїх учинків, в основі яких ле­жать не завжди гідні мотиви. Серед студентів поширені такі шкідливі звички, як куріння (особливо зростає серед дівчат), побутове пияцтво, вживання наркотиків, сексуальна розпуста тощо. До того ж спостеріга­ється інфантильність, несамостійність, підвищений рівень конформізму, нездатність протидіяти негативному впливу найближчого соціального оточення, особливо якщо це референтна група.

Студентський вік - надзвичайно важливий період становлення «Я- концепції» як ядра особистості. «Я-концепція» майбутнього фахівця - складна, динамічна система уявлень студента про себе як особистості й суб’єкта навчально-професійної діяльності. Вона включає в себе такі складники:

1. «Образ-Я», що розкриває неповторність самосприйняття через фік­сацію студентом певної соціально-рольової позиції та настанов щодо се­бе.

2. Емоційно-ціннісне ставлення до себе, що визначається самооцінкою професійних якостей і особистісних властивостей, рівнем самоприйнят- тя і самоповаги.

3. Поведінковий складник як самопрезентація - певні дії (внутрішні чи практичні), які породжені уявленням про себе та самоставленням.

Спробуйте відповісти на запитання «Хто я такий?», по-різному до­повнюючи речення «Я -...». Усі відповіді, разом узяті, визначають Вашу «Я-концепцію». Елементи її (Я-структура) є психічними моделями, за допомогою яких ми організовуємо наше життя (Д. Майєрс).

Разом із розквітом психічних функцій студентському вікові притаман­на нестійкість особистісних структур. Образи власного «Я» є складними й неоднозначними, серед них: реальне «Я» (яким бачить себе студент у цей момент), динамічне «Я» (яким намагається бути), ідеальне «Я» (яким повинен бути на підставі засвоєних моральних принципів) і низка інших уявних, часто фантастичних образів себе. Для студентського віку харак­терним є активізація самопізнання і подальшого формування самооцінки.

Юнацький вік - вік зростання сили «Я», здатності проявити й збе­регти свою індивідуальність. Виникає підгрунтя для подолання страху втрати власного «Я» в умовах групової діяльності, інтимної близькості або дружби. Одночасно «Я» випробовує свою силу, а через протистояння з іншими людьми юнаки знаходять чіткі межі свого психологічного про­стору, що захищають їх від небезпеки руйнівного впливу іншого (Г.С. Абрамова).

Таким чином, сприятливе становище студента серед людей, що навко­ло, благодійно впливає на розвиток його особистості. До того ж не пови­нно бути суттєвої розбіжності між його самооцінкою та оцінками, які він отримує від товаришів із референтної групи.