2. Суперечливості та кризи студентського віку

Якби молодість знала,

якби старість могла!

Анрі Естьєн,

французький мовознавець

Д.Б. Ельконін (автор відомої періодизації психічного розвитку люди­ни, що базується на поняттях соціальної ситуації розвитку, провідної ді­яльності і психологічних новоутворень) відстоював положення про те, що певний історичний період розвитку дитинства може бути охаракте­ризований як кризовий. Суть цієї кризи він бачив у розриві, розбіжнос­ті освітньої системи і системи дорослішання. Найвиразніше цей розрив проявляється в юності, зважаючи на потребу особистісного самовизна­чення взагалі та професійного зокрема.

Студентському віку також притаманна кризова насиченість (Б.А. Ба­рані). Вікова криза характеризується різкими й суттєвими психологічни­ми зрушеннями та змінами особистості, розвиток якої набуває бурхливого стрімкого характеру. Можуть бути такі ознаки кризи: 1) сильна фрустра­ція, інтенсивне хвилювання через незадоволення потреби; 2) загострення рольових конфліктів «студент - викладач», «студент - студент»; 3) цін­нісно-смислова невизначеність, неструктурованість особистості (на­приклад, дехто вперше дізнається про можливість самоуправління, само­регуляції та самовиховання); 4) інфантильність (студент поводить себе як безвідповідальна людина або вдається до пияцтва, сексуальної розпусти, вживання наркотиків тощо).

Кожен психологічний вік вирішує своє протиріччя. Криза 17-18 років пов’язана з потребою самовизначення молодої людини після закінчення загальноосвітньої школи та пошуком свого місця в подальшому, вже са­мостійному житті. Це конструювання наступного етапу власного життє­вого шляху, моделювання свого «Я» з орієнтацією на майбутнє.

Юнаки переосмислюють своє життя, вносять певні корективи, виро­бляють нові стратегії на майбутнє і не тільки «ким бути?», «чим займа­тися?», але й «яким бути?». Молода людина живе радше майбутнім, ніж сучасним (спрямованість у майбутнє). Як правило, життєві вибори (як і будь-який вибір) супроводжуються ваганнями, сумнівами, невпевненіс­тю в собі, хвилюванням від невизначеності й водночас відповідальністю за кожен крок до остаточного прийняття рішення. Лінії орієнтації осо­бистості, яка самовизначається, можуть бути такі:

• на альтруїзм або егоїзм; «

• на норми повсякденної свідомості або на унікальність і самобутність;

• на суспільну значущість майбутньої професії або задоволення осо­бистих потреб (хочу, можу, потрібно).

Завдання самовизначення - підбирати належні шляхи розвитку, які співвідносяться з гідними цілями і ідеями. Право вибору - це і є основа для професійного й особистісного самовизначення студента.

Одночасно самовизначення передбачає також самообмеження, тому що кожен вибір звужує життєві перспективи (наприклад, вибір професії). Через це й відчувають юнаки побоювання помилки. Проте в такому ваган­ні і побоюванні розвивається професійна зорієнтованість. Загалом по­гляд на майбутнє в молоді оптимістичний. Юнаки обирають подальший життєвий шлях і професію, стають студентами.

Якщо молода людини зробила свій вибір, обрала майбутню профе­сію і стала студентом, чи завжди зникають у неї всі труднощі та проб­леми самовизначення? На жаль, ні. Наприклад, для реалізації життєво­го задуму під час навчання у ВНЗ у студента може чогось бракувати: комунікативних навичок, знань і вмінь працювати самостійно, волі й самодисципліни тощо. Одна з причин цього - недоліки шкільної осві­ти. Багато студентів не вміють конспектувати лекцій (це не диктант із роз’ясненням окремих понять - для цього є словники) і першоджерела, бо не можуть здійснити смислову структуризацію тексту. Вони не ба­чать теоретичних положень, а записують або переписують лише фак­тичний матеріал.

Свій крок на життєвому і творчому шляху юнак робить зі своїм абсо­лютним «так» і абсолютним «ні», бажанням неодмінно «врятувати світ, що полонений злом». Щоб цей світ відповідав ідеалові, потрібен вели­кий, героїчний вчинок. Юнак жадає подвигу, він не може не змінюва­ти те, що його захоплює, що він палко любить. Він готовий різнобічно змінювати й самого себе, вдосконалюючи власні можливості. Життя і смерть, на думку В.А. Роменця, сприймаються в юнацькому віці як необ­хідність самопожертви в ім’я іншої людини, людей і людства взагалі. По­треба самопожертви є своєрідним вираженням прагнення охопити інше буття, злитися з ним, розчинити його у собі. Страх небуття гальмується більш значущим мотивом. Неабиякої значущості набуває пошук кохання, в якому можна було б вирватися з полону побутового, випадкового заради абсолютного, одвічного. Дедалі більш визначеним стає шлях децентрації молодої людини.

У студентські роки розрізняють нормативну кризу, яка переборюєть­ся в період адаптації до навчання у ВНЗ. Проте ця криза може набувати затяжного характеру: труднощі не вирішуються, а відкладаються на по­тім через небажання їх розв’язувати. Можуть, наприклад, виникати нега­тивні почуття від необхідності відвідувати заняття, від критичного став­лення до викладачів, при конфліктах із товаришами.

Серед суперечностей студентського віку особливо важливу роль має криза ідентичності, пов’язана з системою «Я». Ідентичність - це стій­кий образ «Я», збереження та підтримка своєї особистісної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя і власного «Я». За Е. Ерік- соном, процес самовизначення - формування ідентичності, довготрива­лий і складний. Ідентичність забезпечує неперервність минулого, тепе­рішнього і майбутнього індивіда. Вона утворює єдину систему коорди­нат для організаційних та інтеграційних форм поведінки у різних сферах життя людини.

Поширений погляд на ідентичність як динамічну структуру, що міс­тить у собі потреби, здібності, переконання та власний досвід людини. Особистісна ідентичність є продуктом соціальної ідентичності, пер­цепція соціального впливу та адаптація до нього - це активний селектив­ний процес, і особистісна ідентичність є його остаточним проявом.

Особистісна ідентичність - це система знань про себе, яка форму­ється під час порівняння суб’єктом себе з членами групи і складається з сукупності рис, специфічних саме для «Я» (інгрупа - «Ми», аутгрупа - «Вони»).

Ідентичність оцінюється за трьома аспектами:

• змістовному (опис сфери життя);

• оцінному (оцінка суб’єктом запропонованого змісту);

• часовому (час виникнення певних ідентифікацій).

Ідентичність узгоджує власні здібності й таланти з ідентифікаціями і

ролями, які надані їй раніше батьками, ровесниками і суспільством. Сут­ність кризи ідентичності в студентському віці полягає в тому, що відбу­вається зіткнення цінностей, які інтеріоризовані в ранній юності, з тими, які формуються під час навчання студента у вищій школі через іденти­фікацію себе з професійною моделлю. Е. Еріксон пише: «Юнак повен ба­жання злитися з ідентичністю інших і водночас уперто, наполегливо відстоює свою ідентичність, неповторність, самобутність («як всі, але Я - особистість»). Вся складність у тому, що людина в цей період амбі­валентна, наприклад, суперечливі почуття можуть виникати навіть щодо однієї і тієї самої людини.

Ознаки періоду формування ідентичності'.

а) високий рівень усвідомлення своїх потреб і наявних для цього можли­востей, добра поінформованість щодо шляхів забезпечення своїх по­треб;

б) активна позиція особистості щодо ймовірних альтернатив самореалі­зації;

в) визначення позитивних і негативних, а інколи і незначна апробація різ­них варіантів самореалізації перед прийняттям остаточного рішення;

г) бажання визначитися у виборі за принципом: що раніше, то краще.

Канадський психолог Дж. Марсіа виокремив чотири варіанти, або стани, формування ідентичності, які визначаються ступенем профе­сійного, релігійного й політичного самовизначення молодої людини:

1. «Невизначена», розмита ідентичність - індивід ще не виробив якого-небудь певного чіткого переконання, не обрав професії та не зі­ткнувся з кризою ідентичності.

2. «Дострокова», передчасна ідентичність - індивід включився у відповідну систему відношень, але зробив це не самостійно, не в резуль­таті пережитої кризи й випробувань, а на основі чужих думок, йдучи за чужим прикладом чи авторитетом.

3. Етап «мораторію»- індивід перебуває у процесі нормативної кризи ідентичності, самовизначення. Він обирає з багатьох варіантів роз­витку той єдиний, який можна вважати своїм.

4. «Досягнута», зріла ідентичність - криза завершена, індивід пе­рейшов від пошуку себе до практичної реалізації власного «Я».

Свідченням психологічної готовності до прийняття на себе певних обов ’язків є:

• чітке формулювання того, що саме обрано і чому;

• наявність конкретних кроків щодо втілення прийнятого рішення в життя;

• упевненість у фазі досягнення ідентичності;

• що менше прагнення некритично наслідувати іншим, то більш зрілий статус ідентичності;

• наявність реалістичного та продуманого плану життєвого шляху осо­бистості.

Особиста ідентичність допомагає зрозуміти своє місце в суспільстві, створює базу для соціальних порівнянь і, врешті решт, допомагає визна­чити напрям розвитку особистості.

Що допомагає студентові перебороти кризу ідентичності?

1. Усвідомлення змін, що відбуваються в собі: самоаналіз, самокри­тичність, самооцінка, тобто посилення рефлексії. Студент сам повинен стати об’єктом спостереження, аналізувати свій психічний стан.

2. Довірливі стосунки з тими (друг, викладач та ін.), хто є авторите­том, яким можна сповідатися.

3. Власна конструктивна позиція, здатність ставити мету, вирішувати і виконувати рішення.

4. Іноді варто переглянути систему своїх цінностей, перебудувати їх­ню ієрархію, прийняти нові цінності. Проте конструктивне рішення сто­совно подальшого свого життя або рішення щодо життєвих проблем сту­дент повинен приймати сам і бути за нього відповідальним.

5. Важливо також уміти керувати своїм емоційним станом (аутотре­нінг, «увігнати» у м’язи стреси, збільшити час на сон, «Я про це подумаю

завтра...»); шукати позитивні моменти у невдачах (завжди можна їх зна­йти!); поділитися з близькою людиною (порада!).

Якщо студентові не вдається розв’язати ці завдання, у нього форму­ється неадекватна ідентичність, вектор розвитку якої може бути та­ким:

1. відхід від психологічної інтимності, уникнення тісних міжособис- тісних взаємин;

2. розмитість почуття часу, нездатність будувати життєві плани, страх дорослішання та змін;

3. розмивання продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізу­вати свої внутрішні ресурси та зосередитися на якійсь головній діяль­ності;

4. формування «негативної ідентичності», відмова від самовизначен­ня та вибір негативних зразків для наслідування.

Суперечливість між «Я-реальне» і «Я-ідеальне» студента може при­звести до внутрішньої невпевненості в собі («комплекс меншовартості») і супроводжуватися зовнішньою агресивністю, нехлюйством, розпустою або почуттям, що люди навколо не розуміють тебе.

Наслідками негативної «Я-концепції» студентів можуть бути такі ви­явлення:

• замикання в собі, «закривання» від інших;

• демонстрація іншим «маски», «хибного обличчя» («Я», яке подаєть­ся людям навколо радше за «Я-ідеальне» та суперечить «Я-реально- му»);

• надмірно чутливе реагування на критику, сміх і осуд;

• болісне переживання невдач у навчанні (роботі) та виявлених власних хиб (зокрема, під впливом вивчення психології);

• надмірна сором’язливість, некомунікабельність, схильність до пси­хічної ізоляції, відхід (притім не завжди добровільний) від дійсності у світ мрій. Що нижчий рівень самоповаги, то більш ймовірно студент страждає від самотності.

Небезпека студентського періоду життя полягає в тому, що стосунки близькості, суперництва й боротьби мають місце в студентів переважно щодо людей, які схожі на них і є їхніми ровесниками. Це часто породжує упередженість у стосунках, неприйняття самого себе й інших і, як наслі­док, самотність, а потім - страх перед близькістю.

Найбільш кризовими ситуаціями студентського віку є такі:

1. Криза професійного вибору. Ця криза зумовлена тим, що вибір професії часто відбувається вже після вступу до ВНЗ. Через це часто виникає дисонанс між несвідомо обраною професією та необхідністю отримання вищої освіти, нехай навіть з іншої спеціальності. Амбіва­лентність таких тенденцій (або піти з університету за свідомим власним

вибором, або навчатися далі для збереження соціального статусу) часто призводить до розвитку в студентів чималих особистісних проблем і психосоматичних розладів.

Факт вступу до університету породжує надію на повноцінне й ціка­ве життя, зміцнює віру молодої людини у власні сили і здібності. Проте в декого швидко наступає розчарування: виникає питання про правиль­ність обрання ВНЗ, професії, спеціальності. Наприкінці 3-го курсу за­галом вирішується питання професійного самовизначення, однак багато навіть випускників не пов’язують своє професійне майбутнє з отрима­ною у ВНЗ спеціальністю. Гостро постає проблема профорієнтації та профвідбору.

3. Криза залежності від батьківської родини. З одного боку, молоді люди можуть жити окремо від своєї родини в студентському гуртожитку, мати виражену тенденцію до самостійності, проявляти особистісну зрі­лість, а з іншого - емоційно-особистісна й побутова (особливо матеріаль­на) залежність від батьків.

4. Криза інтимно-сексуальних стосунків. На студентський вік при­падає період посилення сексуального потягу. Зростає потреба в інтим- но-особистісних стосунках із психологічно-духовно близькою людиною (друг, коханий). Водночас створення власної сім’ї блоковане матеріаль­ною залежністю від батьків, житловою невлаштованістю (у студентів це гостріше виражено, ніж у їхніх однолітків, які працюють на вироб­ництві), а позашлюбні стосунки загалом є соціально несхвальними та можуть супроводжуватися внутрішньоособистісною конфліктністю (на­пруженістю). У деяких студентів інтимні стосунки можуть затьмарювати собою все інше.

5. Кризові ситуації в навчально-професійній діяльності. Чинниками, що провокують кризові ситуації у студентів, є деякі психологічно не­сприятливі особливості організації навчального процесу у вищій школі. Часто вивчення та успішне «складання» якої-небудь навчальної дисци­пліни стає самоціллю, а не засобом досягнення мети - оволодіти профе­сійними знаннями та навичками, необхідними для майбутньої роботи. На жаль, ці тенденції підтримуються не лише особистісно незрілими студентами, а й окремими викладачами. Творче і свідоме опанування знаннями витісняється зубрінням навчального матеріалу та конформіз­мом щодо екзаменатора. Наявна аналогія між іспитом і лотереєю поси­лює ситуацію. Несистематичне (передекзаменаційне) вивчення матері­алу не тільки не сприяє формуванню глибоких професійно-важливих і особистісно-значущих знань і вмінь, але і провокує психоемоційні пе­ревантаження.

Останнім часом непоодинокими є випадки, коли дехто з виклада­чів «розряджає» свої особистісні проблеми й конфліктні стосунки,

що блокувалися, шляхом «екзаменаційних екзекуцій» студентів. До того ж допускається одна з найгрубіших педагогічних помилок: не­гативну оцінку результатів засвоєння навчальної програми викладач переносить на оцінку особистості студента загалом, оцінюючи йо­го як нерозумного, лінивого, безвідповідального тощо. Це може не­гативно позначатися на самопочутті студентів, призводити до погір­шення стану їхнього здоров’я та необхідності через це брати акаде­мічну відпустку.

Криза може виникнути і на старших курсах. Головна проблема - по­будова планів на майбутнє, проте розмірковування над цим відбуваєть­ся з максималістських позицій: усе має бути найкращим, унікальним, неповторним (усе або нічого!).

Часто кризовою є також ситуація працевлаштування після закінчен­ня вищого навчального закладу. Так, в умовах сьогодення багато випуск­ників, які опановували педагогічні спеціальності, не орієнтовані на про­фесійно-педагогічну діяльність. Ця професія для них не є особистісно значущою життєвою цінністю, а тому своє майбутнє вони не пов’язу­ють із нею. Ця серйозна проблема ще більше посилюється в умовах економічної скрути, відсутності стабільного ринку праці, падіння соці­ального престижу праці педагога через невисоку заробітну плату.

Внутрішнє життя студента також насичене, багате на хвилювання, наповнене протиріччями: дружба - самотність; критичність - самокри­тичність; сором’язливість - самовихваляння; самовідданість - егоїзм тощо.

Водночас кожна криза має позитивні сторони. Криза - це загост­рення протиріч, а саме протиріччя - рушійна сила розвитку', людина відштовхується від неусвідомлюваної залежності, набуває самості. Це дає можливість краще пізнати себе, що і є основою та умовою подаль­шого розвитку «Я».

Таким чином, усвідомлення змін, що відбуваються в самому собі, посилення рефлексії допомагає перебороти кризу ідентичності. У сту­дентів повинен бути свій визначальний погляд, своя думка, свої оцін­ки, погляди на різні життєві колізії, своє ставлення і свій власний ви­бір життєвого спрямування. Проте розквіт інтелектуальних і фізичних сил, зовнішньої привабливості в деяких студентів створює ілюзію легко­сті досягнення будь-яких цілей - виникає необміркований нігілізм, ка­тегоричність оцінок, недовіра до старших і дорослих. У зв’язку з цим знання особливостей студентського віку дає змогу викладачеві зрозумі­ти сутність особистості кожного студента та вчасно надати йому пси­хологічну допомогу у визначенні самого себе і свого життєвого шляху. Така допомога особливо важлива першокурсникам у період їхньої адап­тації до нових умов ВНЗ.