4. Організація самостійної навчально- пізнавальної діяльності студентів

Нікого нічого не можна навчити можна :тшс навчитися.

Платон

Одним із найважливіших завдань реформування вищої освіти в Україні є посилення ролі самостійної навчальної роботи студентів. Це пов’язано як із вимогами до сучасного фахівця з вищою освітою, необ­хідністю займатися самоосвітою впродовж усього професійного жит­тя, так і шаленим зростанням обсягу інформації, яку треба засвоювати. Останнім часом поширеними є такі поняття, як «інформаційний вибух», «інформаційний потік», «інформаційна криза» тощо, тому дедалі важли­вішою проблемою вищої освіти є формування у студентів уміння само­стійно орієнтуватися в бурхливому потоці наукової інформації, уміння самостійно поповнювати та оновлювати свої знання. Тут доречно згадати мудрий вислів Плутарха про те, що голова студента не посудина, яку по­грібно наповнювати, а смолоскип, який треба запалити. Навчання може стати цікавим, захопливим, якщо воно яскраво опромінюється активною думкою, глибокими почуттями, прагненням до творчості.

Завдання навчання у вищій школі - розвивати професійні здібності, які задаються професійним навчанням. Вища освіта повинна бути на ви­щому рівні культури, починаючи з операціонального компонента і закін­чуючи особистісним. Формування професійної свідомості майбутнього фахівця відбувається через навчально-професійну діяльність і забезпе­чення відповідних психолого-педагогічних умов успішного її здійснення. Цілі і мотиви того, хто вчиться бути фахівцем, повинні відповідати цілям і завданням навчального процесу у вищій школі.

Оволодіння студентом майбутньою професійною діяльністю є форму­вання в нього психолого-педагогічних механізмів її регуляції та характе­ризується певними параметрами. На жаль, деякі студенти часто оволо­дівають текстами, а не діяльністю. Засвоїти матеріал - це оволодіти ді­яльністю, оволодіти поглядом на світ ~ це завжди виробити свій погляд.

Кожен крок засвоєння є творчість. Засвоєння - це активний процес, це зміна особистості. Засвоєння знання - це школа мислення, а не пам’яті.

Головним у процесі засвоєння знань є пізнавальна активність. Оволо­діння професійними знаннями та уміннями відбувається лише через ор­ганізацію власної пізнавальної діяльності студента. Передати знання не­можливо, ними можна лише оволодіти, опанувати, привласнити або засво­їти. Саме засвоєння і є інтеріоризацією знань і умінь, тобто формуванням внутрішніх структур свідомості через активну пізнавальну діяльність.

Наслідком засвоєння є розуміння навчального матеріалу. Розуміння - продукт пізнавальної діяльності, а не її передування. Відсутність діяль­нішого розгортання веде до пасивності студента. Розуміння - активний процес пошуку або конструювання смислу повідомлення, тексту, моде­лей, символів та інших форм існування знань і інформації, а також інтер­претації смислу дій і вчинків інших людей, законів, правил, ідей тощо.

Центральним пізнавальним процесом, що забезпечує розуміння ма­теріалу, тобто виявлення істотних ознак, рис і зв’язків, є мислення. До розуміння ведуть такі мисленнєві процеси, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, конкретизація, абстрагування та ін. Якщо немає активного розгортання матеріалу (тобто мисленнєвої обробки), а тільки запам’ято­вування, тоді й відтворення тексту відбувається без розуміння («Я ж роз­повів...»). Коли тільки зрозумів (і поверхово!), але не може відтворити, бракує процесу запам’ятання, то вже інша відповідь: «Ярозумію, але роз­повісти не можу...».

Таким чином, засвоєння вимагає активної розумової (пізнавальної) діяльності загалом (і мислення, і пам’ять, і уява та ін.). Засвоєння - це перетворення навчального матеріалу у форму індивідуальної діяльності, у здатність застосовувати його при розв’язанні професійних завдань. Як­що запам’ятав, але немає досвіду застосування у практичній діяльності, то який же це фахівець, який знає, але не вміє? Від рівня активності на­вчально-пізнавальної діяльності студента залежить якість засвоєння ним професійних знань, умінь і навичок.

У зв’язку з цим студенти повинні зрозуміти, що засвоїти науковий текст - це насамперед проникнути в сутність явища, виокремити його суттєві зв’язки і відношення з іншими об’єктами, встановити причини його існування та розвитку. Тому потрібно не механічно переписувати текст статті з наукового часопису (або ще простіше - списати з чужого зошита), а проявляти власну розумову, пізнавальна діяльність із текстом першоджерела, свого конспекту лекції тощо.

Поради студентам щодо самостійної пізнавальної діяльності:

• у кожному тексті бачити інформацію суттєву й допоміжну (скажі­мо, приклади);

• під час аналізу тексту шукати в інформації внутрішні зв’язки;

• порівнювати нову інформацію з тією, яка раніше засвоєна, уже ві­дома;

• мати чітку мету, якої треба досягнути в результаті опрацювання тексту (конспект, тези, висновки, план - зараз для багатьох студентів це одне й те саме).

Таким чином, розвинути у студента професійну мотивацію засвоєння навчального матеріалу можна лише через його розумову активність, за­вдяки його самостійної пізнавальної діяльності. Головне, щоб був поря­док у думках студента і його конспектах. «Вагомою ознакою самостійної роботи є наявність внутрішніх спонукань і пов ’язаного з ними усвідом­лення змісту і цілей роботи. Самостійна робота є конкретним виявом самостійності розуму»,- зазначає Н.В. Кузьміна.

Отже, внутрішньою передумовою успішної самостійної навчальної роботи студентів є рівень їхньої пізнавальної активності та самостійності. Психологи розрізняють три рівні пізнавальної активності особистості:

1. відтворювальна активність - характеризується бажанням особис­тості запам’ятати й відтворити навчальний матеріал, навчитися застосо­вувати його за зразком; в індивіда відсутнє виражене бажання поглиблю­вати знання;

2. інтерпретувальна активність - окреслюється прагненням людини усвідомити вивчене, пов’язати його з раніше засвоєним, оволодіти спо­собами застосування знань у нових умовах; той, хто навчається, більш самостійний, намагається знайти шляхи подолання труднощів;

3. творчий рівень активності - характеризується палким бажанням особистості до пошуку нового, раніше не відомого способу розв’язуван­ня навчального завдання (вирішення проблеми); суб’єкт учіння проявляє наполегливість у досягненні мети.

Самостійність студента у навчанні - це уміння систематизувати, пла­нувати, здійснювати, контролювати й регулювати свою навчально-про­фесійну діяльність і пізнавально-розумові дії без очевидної допомоги й прямого керівництва з боку викладача. У педагогічній психології виділя­ють такі рівні самостійної навчальної роботи студентів:

На першому рівні студенти фактично здійснюють копіювання дій за пред’явленим зразком. Одночасно відбувається ідентифікація об’єктів і явищ, їх розпізнавання порівнянням із уже відомими прикладами. Інфор­мація запам’ятовується і відтворюється.

Другий рівень - репродуктивна діяльність студента, яка спрямована на сприйняття інформації про різні властивості об’єкта, процесу чи явища, та переважно лише її запам’ятовування. Проте розпочинається узагаль­нення прийомів і методів пізнавальної діяльності, їхнє перенесення на розв’язування складніших завдань. У студента є розуміння, здатність по­яснювати, інтерпретувати засвоєні знання.

Третій рівень - продуктивна діяльність студента, спрямована на са­мостійне використання набутих раніше знань для розв’язування навчаль­них завдань, які перебувають у межах відомих зразків. Цей рівень са­мостійної навчальної роботи ґрунтується на здатності до індуктивних і дедуктивних висновків і узагальнень. Студент уміє застосовувати знання при вирішенні завдань за єдиним алгоритмом.

Четвертий рівень - самостійна творча діяльність студента щодо за­стосування наявних знань при виконанні навчальних завдань у нових, раніше не відомих ситуаціях; коли виникає необхідність визначити нові способи розв’язування навчальної задачі, що ґрунтуються на процесах творчого мислення. Знання студента узагальнені, систематизовані, ви­являється високий рівень умінь їхнього застосування при вирішенні на­вчальних завдань варіативного характеру.

П’ятий рівень - виражена стійка потреба в самоосвіті, саморозвитку і самовдосконаленні. Емоційно-ціннісне ставлення до знань, надання їм життєвого смислу.

Кожен вищий рівень самостійності у навчальній роботі студентів і від­повідні якості засвоєних ними знань враховує вимоги попереднього рівня.

Дослідження студентів різних вищих навчальних закладів (В.О. Ко- заков) показали, що кількість осіб із добре вираженою самостійністю становить 20 - 30%, близько 15% студентів не готові до самостійної на­вчальної роботи, а решта (55 - 65%) - характеризується середнім рівнем самостійності.

Для розвитку самостійності студентів потрібно формувати в них такі вміння:

• усвідомлювати і внутрішньо приймати цілі та завдання самостійної навчальної роботи;

• планувати послідовність виконання навчальних завдань, визначати і систематизувати розумові та практичні дії (методи і засоби), які необ­хідні для цього;

• організувати своє учіння, мобілізувати наявні ресурси для розв’язання поставленого навчального завдання;

• самостійно контролювати свої дії, зіставляючи їх із метою; якщо є по­треба, то потрібно узгоджувати їх між собою, коригувати, уточнювати й регулювати їхнє застосування;

• оцінити результати своєї самостійної навчальної роботи та визначити подальші її перспективи;

• налагодити зв’язок із викладачем для отримання необхідної консуль­тації, контролю і оцінки досягнутих результатів.

Самостійній навчальній роботі студентів можуть перешкоджати пси­хологічні бар ’єри, якГзнижують її ефективність і негативно позначають­ся на мотивації учіння.

Відчуття «запрограмованості». Часто студент здійснює тільки вико­навчі етапи самостійної навчальної роботи, а орієнтувальні та контрольні функції виконує викладач. Пізнавальна активність студента невисока, у його діяльності залучено мінімум пізнавальних можливостей і лише за умови наявності зовнішніх спонукань.

Надто висока «ціна» активності. Іноді самостійна навчальна робо­та вимагає від студента занадто багато зусиль порівняно з досягнутим результатом, тому важливо ознайомити його з найбільш раціональними способами вирішення завдань або зменшити обсяг роботи відповідно до реальних можливостей її виконання.

Наслідки невизнання результату. Якщо у процесі самостійної на­вчальної діяльності студент неодноразово домагалися позитивних ре­зультатів, але вони не були помічені викладачем (не перевірив конспекти першоджерел, не надав можливість виступити на семінарському занятті, не оцінив виконання практичного завдання тощо), то студент може втра­тити бажання надалі працювати.

Навчена безпорадність. Якщо студент не зміг досягнути позитив­ного результату, незважаючи на великі зусилля, і це повторювалось не один раз, то цей факт стримує його активність у майбутньому. Тому бажано підбирати посильні індивідуальні навчальні завдання, створю­вати «ситуацію успіху» і відмічати найменші досягнення кожного сту­дента.

Звичка йти «шляхом найменшого опору». У процесі виконання само­стійних завдань деякі студенти часто обирають найлегший шлях (пере­писують або копіюють конспекти однокурсників, на: заняття приносять ксерокопію сторінок із книжки, визначають між собою черговість підго­товки до семінарських занять, «скачують» готовий матеріал'з.Інтернету та ін.), що гальмує формування навичок самостійної роботи.

Вплив групових настанов. Зазвичай у студентській академічній групі формується певна громадська думка стосовно ставлення до різних видів активності своїх членів (деяка активність не приймається, а то й засу­джується більшістю, інша - підтримується). Буває, що всередині групи виробляється нейтральне (або й негативне) ставлення до навчально-про­фесійної діяльності та прояву пізнавальної активності.

Відсутність досвіду самостійності. Часто студенти, особливо пер­шокурсники, не вміють планувати свій час, самостійно організовувати свою навчальну роботу, оцінити її результати.

Нерозвиненість вольової саморегуляції (лінощі). Для деяких студентів примусити себе виконати навчальну роботу, подолати пізнавальні труд­нощі, довести справу до кінця є непосильним завданням. Особливо це явище загострюється через відсутність позитивної мотивації навчально- пізнавальної діяльності.

Важливою передумовою позитивної мотивації й ефективності само­стійної навчальної роботи студентів є розвиток у них пізнавальних здіб­ностей і творчості.