104. Право на охорону здоров’я

Здоров’я розглядається як важлива складова якості життя і одна з передумов реалізації права на життя, що зумовлює розгляд права на життя і права на здоров’я у взаємозв’язку. Існує також і законодавче поняття здоров’я. Це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Категорії «життя» та «Здоров’я» взаємно пов’язані. Тому можна сказати, що життя – це фізичне, духовне та соціальне функціонування людини як комплексного біопсихосоціального організму. Конституція України в ст. 49 визначає право особи на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Право на охорону здоров’я регламентується ст. ІІ-95 Конституції Європейського Союзу, якою визначено,що кожна людина має право на доступ до профілактичних заходів у сфері охорони здоров’я та право на медичну допомогу, згідно з умовами, які передбачені національним законодавством і практикою.

Праву на здоров’я як одному з основних соціально-економічних прав людини належить чільне місце в Конституції України. Стаття 49 визначає право на охорону здоров’я. Вона проголошує, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Тобто в Україні кожна людина володіє проголошеними конституційними правами і свободами в діючій системі охорони здоров’я та медичного забезпечення.

Конституцією закріплено, що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного страхування.

Основними принципами охорони здоров’я в Україні є:

1. визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним із головних чинників виживання та розвитку народу України;

2. дотримання прав і свобод людини і громадянина галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних із ними держаних гарантій;

3. Гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений методико-соціальний захист найбільш уразливих верств населення;

4. рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги й інших послуг в галузі охорони здоров’я;

5. відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтуваність, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

6. орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень зі світовим досвідом у галузі охорони здоров’я;

7. запобіжно-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров’я;

8. багатоукладність економіки охорони здоров’я і багатоканалість її фінансування, поєднання державних гарантій із демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

9. децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і договірній основі.

Найважливішою рисою наявної в Україні системи медичного обслуговування є те, що вона формувалася як складова частина планової соціалістичної економіки, де економічний механізм охорони здоров’я зводився практично до прямого бюджетного фінансування.