111. Право на особисту недоторканість

Фізична недоторканість – це складова частина поняття «здоров’я». Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Кримінальним кодексом передбачена відповідальність за злочини проти життя і здоров’я, об’єктивною стороною яких є катування, жорстоке чи нелюдське поводження, що принижує честь і гідність людини. Саме ж покарання, передбачене кримінальним кодексом, як примусовий захід, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у здійснені злочину, не має на меті заподіяння фізичних страждань або приниження людської гідності.

Не допускається фізичне покарання батьками малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних. Відповідно до вимог Сімейного кодексу України, батьки зобов’язані поважати дитину.

Дитина вправі звернутися за захистом своїх прав і інтересів в орган опіки і піклування, інший орган державної влади, органи місцевого самоврядування і громадських організацій.

Дитина, що досягла чотирнадцятирічного віку, вправі звернутися за захистом своїх прав і інтересів безпосередньо в суд.

Зловживання батьківськими правами є підставою для застосування відповідальності, встановленої законом. Сімейний кодекс передбачає можливість позбавлення батьківських прав стосовно осіб, що жорстоко поводяться з дітьми, експлуатують дітей і примушують їх до бродяжництва і жебрацтва.

Жорстоке й аморальне поводження фізичної особи у відношенні іншої особи, яка знаходиться в безпомічному стані, також може бути підставою як для кримінальної так і цивільно-правової відповідальності.

Право на особисту недоторканість має ще один законодавчо закріплений в ЦК України аспект, який стосується прижиттєвого розпорядження щодо використання свого тіла у випадку смерті. Користуючись при житті правом на особисту недоторканість, фізичну особу позбавлено права на повагу до її пам’яті після настання фізіологічної смерті.

Однак тіло людини після реєстрації факту її смерті може бути використано і в інших науково-дослідних, медичних чи навчальних цілях. Використання людського тіла в таких цілях також припускає одержання прижиттєвої згоди. Тому фізична особа має право розпорядитися про передачу після її смерті органів і інших анатомічних матеріалів свого тіла науковим, медичним чи навчальним закладам.

112. Право на донорство

Ч. 1 ст. 290 закріплює право повнолітньої дієздатна фізична особа бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин.

Донорство крові та її компонентів - добровільний акт волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях.

Трансплантація - це метод лікування ряду найтяжчих захворювань людини, який застосовується у тому разі, коли усунення небезпеки для життя або відновлення здоров'я хворого іншими методами лікування неможливе.

Застосування методу пересадки від донора до реципієнта органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному законом порядку при наявності їх згоди або згоди їх законних представників за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров'я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту (ст. 47 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

Донором органів та інших анатомічних матеріалів може бути повнолітня дієздатна фізична особа.

Реалізація особистого немайнового права на донорство відбувається при активних діях обох сторін. Згідно ч. 2 ст. 290 ЦК взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом.

Фізична особа може дати письмову згоду на донорство її органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його.

В Україні діє єдина державна інформаційна система трансплантації, до якої вносяться відомості про реципієнтів, а також про осіб, які заявили про свою згоду або незгоду стати донорами у разі смерті. Ці відомості є конфіденційними, становлять медичну таємницю і можуть бути розголошені лише у випадках, передбачених цим Законом.