134. Припинення зобов'язань

Припиненням зобов'язання називається ліквідація з передбачених законом або договором підстав існування суб'єктивних прав і обов'язків, які складають його зміст. Внаслідок цього учасників зобов'язання більше не пов'язують ті права і обов'язки, які раніше з нього випливали. Припинення зобов'язань настає внаслідок дії так званих правоприпиняючих юридичних фактів, які можуть бути як подіями (смерть боржника або кредитора у зобов'язаннях особистого характеру), так і діями (повернення боргу, передача речі ). Слід зазначити, що припиняються зобов'язання тільки правомірними юридичними діями. Правопорушення не припиняють зобов'язання, а спричиняють лише трансформацію вже існуючих правовідносин або виникнення позадоговірних деліктних зобов'язань, якщо до цього сторони не знаходилися у відносних правовідносинах.

Окремі випадки припинення зобов'язань:

1) Виконання зобов'язання є «ідеальною» підставою його припинення.

2) Передання відступного припиняє зобов'язання, якщо на те є згода сторін. Відступне — це певне майно, що передається замість виконання зобов'язання. Угода про відступне, як правило, укладається вже в ході виконання зобов'язання, у тому числі і після закінчення зазначеного в зобов'язанні терміну.

3) Зарахування зустрічних вимог. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк виконання якої настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (ст. 601 ЦК України). Зарахування не допускається щодо зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом (наприклад, при договорі довічного утримання).

4) Новація (оновлення зобов'язання) — має місце у тому випадку, коли зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (ст. 604 ЦК). Як правило, нове зобов'язання відрізняється від попереднього своїм змістом (характером прав і обов'язків, їх об'ємом, порядком виконання тощо).

5) прощення боргу, тобто звільнення кредитором боржника від його обов'язків (ст. 605 ЦК). Прощення боргу не допускається, якщо це порушує права третіх осіб щодо майна кредитора.

6) Поєднання боржника і кредитора в одній особі. Така ситуація можлива, якщо боржник придбає право вимоги, що належало раніше його кредитору.

7) Неможливість виконання припиняє зобов'язання, якщо вона викликана обставинами, за які жодна із сторін не відповідає.

8)Зобов'язання припиняється також ліквідацією юридичної особи. Ліквідація юридичної особи (боржника або кредитора), за загальним правилом, служить підставою припинення зобов'язання.

135. Виконання зобов’язань

Виконання зобов’язання – це здійснення його суб’єктами взаємообумовлених зустрічних дій або утримання від них, які проявляються у реалізації кредитором своїх прав і виконанні боржником покладених на нього обов’язків, зокрема щодо: передання майна, виконання робіт, надання послуг, сплати грошей тощо.

Виконання цивільного зобов’язання підпорядковується певним основним положенням, що закріплені в актах цивільного законодавства. Ці основні положення називаються принципами виконання зобов’язання або загальними умовами виконання.

- У Цивільному кодексі України встановлено принципи:

- «належного» виконання;

- «реального» виконання;

- «стабільності» виконання зобов’язання.

Суб’єктами в зобов’язанні виступають його учасники. Кредитор – особа, яка має право вимагати або виконання певної дії або утриматися від вчинення певних дій. Боржник – повинен вчинити певні дії або утриматися від них. В окремих зобов’язаннях 1 сторона виключно кредитор, інша – виключно боржник (позика, дарування). Але у більшості зобов’язань кожна зі сторін одночасно є і кредитором і боржником. Строки виконання зобов’язань можуть бути визначені законом, договором, настанням певної події або витребуванням. Якщо строк виконання визначений витребуванням, то боржнику надається 7-денний строк для його виконання. Такий строк не надається, якщо негайне виконання передбачене законом, договором чи випливає зі змісту зобов’язання.

Для належного виконання суттєве значення має місце виконання зобов’язання, яке визначається в договорі, випливає зі змісту зобов’язання або передбачене в законі. Якщо немає можливості установити місце виконання, то застосовуються загальні правила, встановлені в законі. Зобов’язання повинно бути виконане: 1) по зобов’язанням по передачі будівлі – за місцем її знаходження; 2) по грошовим зобов’язанням – за місцем знаходження кредитора в момент виникнення зобов’язання, а якщо кредитор змінив місце проживання і повідомив про це боржника – то за новим місцем проживання кредитора з віднесенням на його рахунок усіх витрат, пов’язаних зі зміною місця виконання; 3) в інших випадках – за місцем проживання боржника.