- •51. Виникнення та припинення юридичних осіб
- •52. Участь держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах.
- •53. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах.
- •54. Реалізація цивільної дієздатності держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах.
- •55. Відповідальність за зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.
- •56. Поняття та класифікація об’єктів цивільних прав
- •59. Дії та результат дій як об’єкт цивільних прав
- •60. Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об’єкти цивільних прав
- •61. Інформація як об’єкт цивільних прав
- •62. Особливі немайнові блага як об’єкти цивільних прав.
- •67. Умовні правочини
- •68. Тлумачення змісту правочину.
- •71. Правові наслідки недійсності правочину.
- •72. Наслідки правочинів, укладених малолітньою особою
- •73. Наслідки правочинів, укладених неповнолітньою особою.
- •74. Наслідки правочинів, укладених фізичною особою, дієздатність якої обмежена, та недієздатною фізичною особою.
- •75. Наслідки правочину, укладеного юридичною особою, вчиненого нею без відповідного дозволу (ліцензії).
- •76. Наслідки правочинів з дефектами волі
- •77. Наслідки правочинів з дефектами форми
- •78. Наслідками правочинів з дефектами змісту та порядку укладення правочину.
- •80. Підстави виникнення та види представництва
- •81. Склад правовідносин представництва
- •82. Передоручення
- •84. Припинення і скасування довіреності
- •85. Представництво з перевищенням повноважень.
- •86. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов’язків через інших.
- •87. Поняття власності та права власності
- •88. Зміст суб’єктивного права власності.
- •89. Підстави виникнення права власності.
- •91. Право приватної власності.
- •92. Право державної і право комунальної власності
- •95. Право спільної власності
- •96. Спільна сумісна власність селянського (фермерського) господарства
- •97. Загальна характеристика захисту права власності
- •98. Віндикаційний позов
- •99. Негаторний позов
- •100. Інші засоби захисту права власності
- •101. Права на чужі речі
- •102. Посідання
- •103. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.
- •104. Право на охорону здоров’я
- •105. Право фізичної особи на медичну допомогу
- •106. Право на інформацію про стан здоров’я
- •107. Медична таємниця
- •108. Право на таємницю про стан здоров’я
- •109.Право фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я
- •110. Право на свободу
- •111. Право на особисту недоторканість
- •112. Право на донорство
- •113. Право на сімю
- •114. Право на опіку і піклування
- •115. Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля
- •116. Поняття права інтелектуальної власності
- •117. Особисті немайнові права інтелектуальної власності
- •118. Майнові права інтелектуальної власності
- •119. Захист права інтелектуальної власності(пів)
- •120. Поняття авторського права
- •Принципи авторського права(ап)
- •124.Суміжні права
- •125. Правова охорона винаходів, корисних моделей та промислових зразків
- •126. Правова охорона торговельної марки
- •127. Правова охорона компонування інтегральної мікросхеми.
- •131. Елементи зобов'язань
- •132. Підстави виникнення зобов’язань
- •Зміна осіб. Заміна осіб у зобов'язанні
- •134. Припинення зобов'язань
- •135. Виконання зобов’язань
- •128. Поняття зобов’язання
- •130. Система зобов’язального права
- •129. Види зобов’язань і система зобов’язального права
- •138. Зміст (умови) договору
- •139. Укладення, зміна та розірвання договорів
- •140. Загальна характеристика засобів забезпечення виконання
- •141. Класифікація засобів забезпечення зобов'язань
- •142. Речово-правові засоби забезпечення зобов'язань
- •Підстави цивільно-правової відповідальності
- •145. Цивільно-правова відповідальність за невиконання зобов'язань
72. Наслідки правочинів, укладених малолітньою особою
Стаття 31 ЦК надає малолітній особі (яка не досягла 14 років) право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини та здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної творчої діяльності, що охороняються законом . Інші правочини за малолітніх осіб мають вчиняти їх батьки (усиновлювачі) або опікуни відповідно до вимог законодавства.
Вчинення малолітнім таких дій може слугувати підставою недійсності укладеного ним правочину (ст. 215 ЦК). Норма ч. 1 ст. 221 передбачає можливість "легалізації" такого правочину шляхом схвалення його батьками (усиновлювачами) малолітнього або одним з них, з ким він проживає, або опікуном. Такий правочин має вважатися схваленим, якщо ці особи дізналися про його вчинення, але протягом одного місяця не заявили відповідних претензій другій стороні.
Лише у разі відсутності схвалення правочину батьками (усиновителями) або опікунами у вищезазначеному порядку він вважається нікчемним.
Питання про визнання правочину дійсним можуть порушувати заінтересовані особи. Суд не має права виносити таке рішення за власною ініціативою. Заінтересованими особами можуть бути батьки (усиновлювачі) або опікуни малолітньої особи, а також інші особи, у тому числі ті, які виступили контрагентами за такими правочинами.
До правочинів малолітньої особи з особою з повною цивільною дієздатністю відповідно до частин 3 - 4 ст. 221 застосовується двостороння реституція . Особа з повною дієздатністю має повернути все отримане за таким правочином батькам (усиновителям) або опікунам малолітнього. У свою чергу батьки (усиновителі) або опікуни малолітнього мають повернути дієздатній особі все одержане за правочином у натурі, а в разі неможливості цього - відшкодувати вартість отриманого в грошах за цінами, що існують на момент відшкодування.
Якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, то закон зобов'язує саме їх повернути все одержане за цим правочином у натурі. Лише в разі неможливості повернення майна в натурі відшкодування його вартості проводиться батьками (усиновителями) або опікунами за наявності однієї з таких умов:
- вчиненню правочину сприяла їхня винна поведінка (неналежний догляд за малолітнім, свідоме підштовхування його до вчинення правочину тощо);
- їхня винна поведінка сприяла втраті майна, яке було предметом правочину.
В усіх інших випадках жодні обов'язки на батьків (усиновлювачів) або опікунів малолітніх осіб не покладаються.
Вчинення неповнолітньою особою (від 14 до 18 років) правочину з малолітньою особою тягне за собою наслідки, передбачені ст. 222 для правочинів, вчинених неповнолітніми особами між собою (див. коментар до ст. 222).
73. Наслідки правочинів, укладених неповнолітньою особою.
Неповнолітньою особою визнається особа віком від 14 до 18 років.
Неповнолітні особи мають неповну дієздатність. Це означає, що всі правочини вони вчиняють самі, але за згодою своїх батьків, усиновлювачів або піклувальників. При цьому закон вимагає саме наявності згоди зазначених осіб, а не їх обізнаності. Ряд правочинів, спеціально передбачених законом, наприклад, дрібні побутові правочини, розпорядження своїм заробітком тощо неповнолітні мають право вчиняти самостійно, а відтак ст. 222 ЦК на такі правочини не поширюється. Правові наслідки, передбачені правилами ст. 222 можуть застосовуватися лише до тих правочинів, які підлягають схваленню батьками, усиновлювачами або піклувальниками.
Сама по собі відсутність згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальників на вчинення правочину ще не робить його недійсним. Згода може бути надана й після вчинення правочину, за винятком тих випадків, коли законом вимагається обов'язкова письмова згода до укладення правочину, наприклад, щодо транспортних засобів або нерухомого майна (ст. 32 ЦК
Передбачені ст. 222 недійсні правочини належать до категорії оспорюваних. З позовом про визнання такого правочину недійсним можуть звернутися батьки (усиновлювачі) або піклувальники неповнолітньої особи, її контрагент за договором, орган опіки та піклування та інші особи, права яких зачіпаються таким правочином. Передбачена законом згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників неповнолітньої особи на вчинення нею правочину встановлена з метою забезпечення інтересів останньої. Тому якщо вчинений неповнолітнім правочин хоча і не схвалений його батьками або піклувальниками, але не зачіпає інтересів неповнолітнього, суд має право відмовити у визнанні такого правочину недійсним.
Наслідком визнання недійсним правочину, вчиненого неповнолітніми особами між собою, є покладення на них зобов'язання повернути другій стороні все одержане за цим правочином у натурі. В разі неможливості повернення одержаного в натурі неповнолітні мають відшкодувати його вартість за цінами, що діють на момент відшкодування, незалежно від того, є вони вищими або нижчими за ціни, що діяли на момент вчинення правочину чи ні.
Грошове відшкодування здійснюється за рахунок коштів неповнолітньої особи. Батьки (усиновлювачі) або піклувальники зобов'язані здійснити відшкодування за власний рахунок за наявності таких підстав:
- у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування;
- вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведінка батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
