105. Право фізичної особи на медичну допомогу

Медична допомога – комплекс медичних заходів, спрямованих на лікування пацієнта в разі, коли загрожує небезпека його життю і здоров’ю, що здійснюється професійно підготовленими фахівцями, які мають на це право відповідно до законодавства. Медична допомога надається громадянам за даними клінічного стану відповідно до протоколів медичної допомоги в галузі охорони здоров’я. Громадянам, які перебувають у стані, що потребує негайної медичної допомоги, така допомога надається медичними працівниками служби швидкої медичної допомоги та найближчим закладами охорони здоров’я.

Складовими елементами права на охорону здоров’я, отримання медичної допомоги та медичне страхування є:

1. життєвий рівень, у тому числі харчування, одяг, житло, медичне та соціальне забезпечення і обслуговування, що є необхідним для підтримання здоров’я людини;

2.безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання, відпочинку тощо, а також продукти споживання;

3. участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері охорони здоров’я

4. планування сім’ї, безпечне материнство та народження здорової дитини;

5.правовий захист від будь-яких форм дискримінації, пов’язаної зі станом здоров’я;

6. отримання безоплатної медичної допомоги у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

7.можливість оскарження неправомірних рішень і дій працівників закладів та органів охорони здоров’я;

8.вчасне проведення профілактичних щеплень проти інфекційних хвороб.

Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров’я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами України.

Основні види медичної допомоги – поза лікарняна (амбулаторно-полікнічна, стаціонарозамінна – денні та стаціонари вдома), лікарняна (стаціонарна) та екстрена (швидка і невідкладна).

Надання медичної допомоги дитині, яка не досягла 14 років, може здійснюватися поза її волею чи волею батьків або опікуна.

106. Право на інформацію про стан здоров’я

Дієздатні особи вправі одержувати повну і достовірну інформацію про стан свого здоров’я. У відношенні неповнолітніх і недієздатних осіб таким правом користуються їхні батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники. Це не означає, що принцип правдивості не стосуються відносин медичного працівника з дітьми і недієздатними, однак він впливає не з закону а з загальних вимог медичної етики. Під достовірною інформацією слід розуміти таку, яка не викликає сумніву в її об’єктивності (результати медичних, діагностичних досліджень, консультативні висновки лікарів, фахівців, поставлений діагноз, прогноз захворювання). Формуванням хворого медичним працівником неправильного уявлення про суть хвороби з метою підбадьорити хворого, відгородити від зайвих переживань і створити ілюзію певної безпеки як стану хворого, так і методів лікування і діагностики неприпустимо. Повідомлення таких неправдивих відомостей порушує право хворого і не завжди позитивно впливає на його стан і довіру до лікаря. Крім того, хворому надано право ознайомлення з медичною документацією, звідки він може почерпнути відомості, які стануть в протиріччі з інформацією повідомленою лікарем. Медична документація повинна бути надана за вимогою хворого чи законного представника. Основними медичними документами є історія хвороби і амбулаторна картка хворого, однак можуть бути й інші, які стосуються лікування і догляду. Вимоги до форми і порядку ведення таких документів установлюються міністерством охорони здоров’я. Повнота інформації передбачає повідомлення осіб відомих медичному працівнику даних про стан здоров’я, у тому числі важкості і перебігу хвороби, можливих її наслідках, можливих медичних втручаннях, включаючи відомості про потенційний ризик і ефективність кожного втручання, альтернативних методах лікування і діагностики, наслідках відмовлення від них . Фізична особа може і відмовитись від отримання інформації про стан власного здоров’я. Таке рішення в будь-який час може бути змінене нею. У випадку відмовлення в наданні або навмисного приховання медичної інформації від пацієнта, членів його чи родини, законного представника ці особи можуть оскаржити дії чи бездіяльність лікаря безпосередньо в суд, або при їхньому вибору, у медичну установу чи органи охорони здоров’я.