115. Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля

Право на безпечне для життя та здоров'я довкілля є фундаментальним правом людини і громадянина.

Законодавство України передбачило це право як одне з основних конституційних прав людини і громадянина. Згідно зі ст. 50 Конституції України, "кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди".

Згідно зі ст. 298 Цивільного кодексу України, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля належить до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Натомість, це означає, що особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою, тому вона не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, як особисте немайнове право, належить кожній фізичній особі і ним вона володіє довіку.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля базується на взаємодії людини і навколишнього природного середовища. Людина може зазнавати негативного впливу від прояву техногенної або природної небезпеки, тому вимагає державного захисту.

Зміст цього права безпосередньо пов'язаний із розумінням і характеристикою безпечного довкілля. Юридичними критеріями цього визначення є нормативи екологічної безпеки:

— гранично допустимі концентрації забруднених речовин у навколишньому природному середовищі;

— гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

— гранично допустимий уміст шкідливих речовин у продуктах харчування.

116. Поняття права інтелектуальної власності

Визначаючи поняття «право інтелектуальної власності», слід враховувати, що воно може вживатися у суб’єктивному та об’єктивному значенні.

В об'єктивному значенні право інтелектуальної власності є сукупністю правових норм, які регулюють відносини, що складаються в процесі створення, використання та охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власності є правом творця (його правонаступників) на одержаний ним результат інтелектуальної, творчої діяльності. Іншими словами, це право, яке належить авторові твору, винахіднику та іншому творцеві на його витвір науки, літератури, мистецтва, виробництва, науково-технічної діяльності та в будь-якій іншій сфері діяльності.

Ст. 418 ЦК містить поняття права інтелектуальної власності, визначаючи його як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Отже, право інтелектуальної власності трактується у ЦК як категорія суб'єктивна

Частина 2 статті розкриває зміст права інтелектуальної власності як суб'єктної категорії, вказуючи, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається Цивільним кодексом та іншими законодавчими актами.

Загальні гарантії права інтелектуальної власності встановлено ч. 3 ст. 418 ЦК, котра виголошує, що таке право є непорушним. Воно належить його володільцю як природне, виключне право, внаслідок чого ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Будь-яке порушення права інтелектуальної власності тягне за собою юридичну відповідальність у формі кримінальної, адміністративної та цивільно-правової відповідальності.

Право інтелектуальної власності є правом на нематеріальний об’єкт (результат інтелектуальної, творчої діяльності). Особливість об’єктів права інтелектуальної власності полягає в їх властивості до тиражування. Один і той же результат інтелектуальної , творчої діяльності може бути відтворений в будь-якій кількості у залежності від потреб.