Особливості перекладу прозових творів.

1. Форми словесної образності та мовленнєві плани прозового художнього твору.

2. Переклад хронологічно-віддаленого твору.

3. Жанрові різновиди художніх творів та особливості їх перекладу (проза суб’єктивна, романтична, іронічна, фантастична, пригодницька, психологічна).

Проза - один з двох основних типів літературної творчості, що являє собою глибоко своєрідну сферу мистецтва слова, різноманітну як за формою, так і за змістом, а також за своїм місцем в історії літератури. Художня проза у власному сенсі є порівняно пізнім явищем, яке почало формуватися, починаючи з епохи Відродження, але це не означає, що проза не існувала раніше. Саме за доби Відродження і Просвітництва художня проза посідала провідне місце в літературі. Проза прагнула освоїти повсякденне буття людей у його складній багатогранності, у неподільному поєднанні різнорідних стихій, що знаходить вираження у романі, повісті, новелі тощо. Прозаїчна організація є внутрішньо адекватною самій атмосфері й тональності цих жанрів. І досі ще не вирішене питання про формальну побудову художньої прози. Доволі поширеною є думка, що за своєю організацією художня проза не відрізняється принципово від звичайного усного і письмового мовлення людей. Водночас, багато дослідників, а також і майстрів перекладу стверджують, що прозаїчні жанри мають свою складну і внутрішньо закономірну ритмічну структуру, яка принципово відрізняється від віршованого ритму і все ж незаперечно виводить прозу за межі повсякденного мовлення. Існують свідоцтва письменників про те, що проза вимагає від автора не меншої, а можливо, і більшої напруги та майстерності, ніж вірш.

Художня своєрідність прози не вичерпується, зрозуміло, принципами зовнішньої організації мовлення. У прозі переважають суттє­во інші засоби і форми словесної образності, ніж у поезії. Різні види тропів, які відіграють велику роль у поетичному мовленні, посідають значно менш важливе місце у прозі. Якщо в поезії потужним джерелом художньої енергії є взаємодія смислу слів, яка реалізується у різноманітних формах співставлення слів (порівняння, метафора, метонімія), для прози, передусім, характерною є взаємодія різних мовленнєвих планів: мовлення автора, оповідача, персонажів. При взаємному відображенні цих мовленнєвих планів здійснюється художнє осмислення і оцінка того, що зображується. Сама словесна картина в прозі постає, порівняно з поезією, як значно прозоріша, яка ніби безпосередньо відображує певну життєву реальність. У прозі більш важливе значення мають сюжет і фабула, послідовний розвиток дії, тут виразніше і пред­метніше виступають характери і обставини. Використання діалогіч­ного мовлення, так званого драматичного діалогу, споріднює прозу з третім основним родом художньої літератури — драмою.

Переклад прозових творів ставить перед перекладачем специфічні завдання і утворює специфічні труднощі, зокрема, це стосується пере­кладу хронологічно-віддалених творів, коли перекладачеві доводиться шукати золоту середину: дати зрозуміти сучасному читачеві, з одного боку, часову віддаленість, зберегти атмосферу часу написання твору, відтворити максимально точну картину світу, характерну для сучас­ників автора, а з другого боку, не архаїзувати надмірно твір. Власне, кожний прозовий твір кидає перекладачеві свої унікальні виклики: тут і жанр, і ідіостиль автора, і соціокультурні фактори, і підтексти чужої мови. Перекладач художнього твору не має права ставитися до будь-якого його елементу як до дрібниці, не вартої уваги. Велика повага до авторського задуму в усій його повноті мусить бути однією з головних засад перекладача художньої літератури.

William Makepeace Thackeray

(1811-1863)

VANITY FAIR

Joseph Sedley was twelve years older than his sister Amelia. He was in the East India Company's Civil Service, and his name appeared, at the period of which we write, in the Bengal division of the East India Register, as collector of Boggley Wollah, an honourable and lucrative post, as everybody knows: in order to know to what higher posts Joseph rose in the service, the reader is referred to the same periodical.

Boggley Wollah is situated in a fine, lonely, marshy, jungly district, famous for snipe-shooting, and where not unfrequently you may flush a tiger. Ramgunge, where there is a magistrate, is only forty miles off, and there is a cavalry station about thirty miles farther; so Joseph wrote home to his parents, when he took possession of his collector-ship. He had lived for about eight years of his life, quite alone, at this charming place, scarcely seeing a Christian face except twice a year, when the detachment arrived to carry off the revenues which he had collected, to Calcutta.

Luckily, at this time he caught a liver complaint, for the cure of which he returned to Europe, and which was the source of great comfort and amusement to him in his native country. He did not live with his family while in London, but had lodgings of his own, like a gay young bachelor. Before he went to India he was too young to partake of the delightful pleasures of a man about town, and plunged into them on his return with considerable assiduity. He drove his horses in the Park; he dined at the fashionable taverns (for the Oriental Club was not as yet invented); he frequented the theatres, as the mode was in those days, or made his appearance at the opera, laboriously attired in tights and a cocked hat.

On returning to India, and ever after, he used to talk of the pleasure of this period of his existence with great enthusiasm, and give you to understand that he and Brummel were the leading bucks of the day. But he was as lonely here as in his jungle at Boggley Wollah. He scarcely knew a single soul in the metropolis: and were it not for his doctor, and the society of his blue-pill, and his liver complaint, he must have died of loneliness. He was lazy, peevish, and a bon-vivant; the appearance of a lady frightened him beyond measure; hence it was but seldom that he joined the paternal circle in Russell Square, where there was plenty of gaiety, and where the jokes of his good-natured old father frightened his amour-propre. His bulk caused Joseph much anxious thought and alarm; now and then he would make a desperate attempt to get rid of his superabundant fat; but his indo­lence and love of good living speedily got the better of these endeavours at reform, and he found himself again at his three meals a day. He never was well dressed; but he took the hugest pains to adorn his big person, and passed many hours daily in that occupation. His valet made a fortune out of his wardrobe: his toilet-table was covered with as many pomatums and essences as ever were employed by an old beauty: he had tried, in order to give himself a waist, every girth, stay, and waistband then invented. Like most fat men, he would have his clothes made too tight, and took care they should be of the most brilliant colours and youthful cut. When dressed at length, in the afternoon, he would issue forth to take a drive with nobody in the Park; and then would come back in order to dress again and go and dine with nobody at the Piazza Coffee-House. He was as vain as a girl; and perhaps his extreme shyness was one of the results of his extreme vanity. If Miss Rebecca can get the better of him, and at her first entrance into life, she is a young person of no ordinary cleverness.

Вільям Мейкпіс Теккерей