1. До первісного життя

До мандрів незбитая туга Живе понад звички набуті, І, з сплячки віків пробудившись, Звір дикий скидає всі пута.

Бек не читав газет, отож і не знав, що для нього настала тривожна пора; та й не для нього тільки, а для кожного кудлача з міцними м'яза­ми і довгою, теплою шерстю, що жив у цій стороні, від П'юджет-Саунду аж до Сан-Дієґо. А все тому, що блукачі серед полярного присмерку натрапили на жовтий метал, пароплави й транспортні компанії розго­лосили про нього, і тисячі люду кинулись на північ. І всім їм треба бу­ло собак - дужих, мускулястих, придатних до важкої роботи, кудлачів з густою шерстю, що може захистити їх від холоду.

Бек жив у великому будинку, в напоєній сонцем долині Санта- Клара. «Садиба судді Міллера» - звали це місце люди. Будинок стояв осторонь дороги, заховавшись за великими деревами, і крізь зелену гу­щавину видно було тільки широкий прохолодний кружґанок. До будин­ку вела алея для екіпажів, усипана нарінком. Вона пробігала через зе­лені галяви попід широкими наметами височенних тополь, що посплі­талися вгорі своїм гіллям. Позад будинку все, здавалось, мало ще більші розміри, аніж перед ним. Там були великі стайні, де поралися з десяток конюхів та їх помічників, тяглись ряди котеджів для служби, що їх чисто пообплітав в'юнкий виноград, та сила-силенна всякого іншого надвірного будівля, що стояло, неначе вишикуване на бойовий лад; а далі - високі виноградні лози, зелені пасовища, овочеві сади, ділянки з ягідними кущами. Була тут і артезіанська криниця з помпами і поруч великий цементовий басейн. Щоранку, а в спеку то й удень, си­ни судцеві приходили сюди скупатись.

Бек панував у цьому великому маєтку. Тут він народився й тут пе­ребув усі чотири роки свого життя. Жили тут, звісно, ще собаки. Маєток був занадто великий, щоб обійтись без них, але вони на рахубу не йшли. Вони приходили і зникали, залізали в буди, ховались по затишних місцинках десь у домі, як от Тутс, японський мопсик, та Ізабелла, мек­сиканської породи, гола, без ніякої шерсті - дивні собаки, що тільки вряди-годи виходили за поріг будинку й ступали на землю. Коли вони з'являлися у вікнах, то фокстер'єри, що їх бігало не менш як два десят­ки коло будинку, починали люто брехати й страшенно скавучати, але хатні песики були під захистом цілого легіону покоївок із помелами та дряпачами.

Сам Бек не був ні хатнім собакою, ні надвірним. Він мав необмеже­ну волю. Він плавав у басейні, ходив на полювання з синами судді, про­водив його доньок Моллі та Алісу, коли вони йшли гуляти смерком або рано-вранці; зимовими вечорами лежав коло ніг судді в бібліотеці пе­ред коминком, що яскраво палав; возив на спині його внуків, качав по траві й боронив їх серед усяких диких пригод, не відступаючи й на крок, коли вони добувалися аж до фонтана, а то ще й далі, де були загони для худоби або де росли ягідні кущі. Він велично виступав серед фокс­тер'єрів і зовсім ігнорував існування Тутса та Ізабелли. Бо він був коро­лем у цілім царстві тих істот, що плазували, літали й ходили в маєтку судді Міллера, включаючи сюди так само й людей.

Батько його, Елмо, величезний сенбернар, був нерозлучним това­ришем судді, і Бек подавав надії піти вслід за своїм батьком. Він був не такий великий і важив тільки 140 фунтів, бо мати його, Шеп, була шот­ландський кундель.

Переклали В. Гладка та К. Корякіна.