2. Галузі перекладознавства

Серед численних галузей науки про переклад насамперед виокремлюємо загальну теорію перекладу, яка досліджує універсальні закономірності збереження вираже­ної засобами однієї мови інформації при її перевиразі засоба­ми іншої мови. Загальна теорія перекладу, спираючись на по­няття структурної лінгвістики та теорії інформації, розгля­дає переклад як міжмовну комунікацію, а сам процес пере­кладу як такий, що складається з двох основних етапів - аналізу (розуміння повідомлення) і синтезу (творення пові­домлення). У центрі уваги загальної теорії - типи реалізації процесу перекладу, різноманітні перетворення текстів при перекладі.

Положення загальної теорії перекладу конкретизують на матеріалі двох мов, які вступають між собою в контакт у процесі перекладу, часткові теорії перекладу (наприклад, перекладу з російської мови на українську, з англійської мови на французьку і т.ін.). Часткові теорії аналізують під кутом зору процесу перекладу лексичні, морфологічні, синтаксичні особливості двох мов і виробляють рекомендації щодо най­більш ефективних способів перекладу текстів.

З частковими теоріями перекладу взаємодіють стильові теорії перекладу, які узагальнюють практику перекладу текстів, що належать до певного функціонального стилю. Отже, маємо теорії перекладу наукових і технічних текстів, офіційно-ділових текстів, газетно-інформаційних повідом­лень, публіцистики. Найрозвиненішою з-поміж стйльових те­орій є теорія художнього перекладу. Мета цієї галузі перекладознавства - виходячи з найвищих досягнень пере­кладацької практики, шукати шляхів подальшого вдоскона­лення мистецтва перекладу, всебічно досліджувати особли­вості творчого процесу перекладу літературних творів та розробляти принципи його аналізу й критерії його оцінки.

З теорією художнього перекладу щільно пов'язана його історія. Ця галузь науки про переклад досліджує та уза­гальнює досвід перекладачів минулого, з'ясовує, як і чому змінювалися методи перекладу, що нового ніс із собою той чи інший метод. Без історії художнього перекладу неможли­ва побудова його теорії: адже сучасний стан перекладу обу­мовлений попередніми етапами його розвитку. Історія пере­кладу висвітлює також різноманітні зв'язки перекладної лі­тератури з літературою оригінальною, їх взаємовпливи. Во­на аналізує обумовлене історичними причинами переосмис­лення творчості тих чи інших письменників у перекладі, роз­глядає запозичення образів, ідей та мотивів із творів зару­біжних авторів через переклади й переспіви.

Положеннями теорії та історії перекладу послуговується критика художнього перекладу, завдання якої - давати обґрунтовану оцінку нових перекладів. Критика перекладу не тільки розглядає переклад у зіставленні з оригіналом, а й оці­нює доцільність добору для перекладу творів іншомовної лі­тератури; аналізує текст перекладу не лише в порівнянні з оригіналом, а й з погляду відповідності мови перекладу нор­мам літературної мови, якою перекладено твір. Критика ху­дожнього перекладу спирається на розроблені теорією прин­ципи та критерії оцінки. Вона відіграє істотну роль у розвит­ку художнього перекладу, популяризуючи його найкращі здо­бутки й засуджуючи хибні тенденції - формалізм, довіль­ність, прояви неповаги до автора оригіналу й читача пере­кладу.

Отже, розвиток усіх трьох галузей науки про художній пе­реклад взаємообумовлений розвитком кожної з них.

У той час як загальна і часткові теорії перекладу виявля­ють найбільшу близькість до таких лінгвістичних наук, як лексикологія і граматика (часткові теорії перекладу безпосе­редньо ґрунтуються на порівняльній лексикології та грама­тиці двох мов), теорія художнього перекладу закономірно пов'язана і з лінгвістикою, і з літературознавством.

Серед галузей лінгвістики найближча до теорії художньо­го перекладу стилістика, зокрема стилістика художнього мовлення. Зв'язок між теорією художнього перекладу і тео­рією літератури (як і між історією перекладу та історією літе­ратури) зумовлюється тим, що зусилля перекладача й до­слідника зосереджуються не просто на тексті, а на тексті ху­дожнього твору, в якому знаходять прояв закономірності функціонування художньої літератури як мистецтва слова.