73. Окреме провадження: загальна характеристика.

Потреба захисту прав та охоронюваних законом інтересів ви-иикаг не тільки у разі, якщо вони порушуються чи оспорюються. Інколи необхідно встановити такі обставини, що є лише підставою для здійснення суб'єктивних прав. Особа, що мас певне право, не може його здійснити через те, що факти, які це право підтверджують, не є очевидними і потребують перевірки та підтвердження відповідними доказами. Тому у цивільному процесі існує такий вид судочинства, який дозволяє заінтересованій особі встановлювати у судовому порядку юридичні факти для подальшого здійснення відповідних суб'єктивних прав та реалізації! охоронюваних законом інтересів, — окреме провадження. Відповідно до ст. 234 ЦПК окремим провадженням ви-знасться вид иепозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих нелшішових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Справи окремого провадження, що становлять цивільну юрисдикцію суду, слід поділити на три групи. По-перше, це справи, порядок розгляду та вирішення яких визначений цивільним процесуальним законодавством, тобто справи про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієз датності фізичної особи; падання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошен ня її померлою; усиновлених. встановлення фактів, що мають юридичне значення. відновленим прав на трачені цінні напери на пред'явника та векселі; передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну влас ність; визнаній спадщини відумерлою; надання особі психіатричної допомоги н примусовому по рядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; розкриття банком інформації, яка містин, банківську таєм ницю, щодо юридичних та фі нічних осіб. До другої групи належать справи, які тільки поіменовані ЦПК, однак особливості їх розгляду визначені іншими актами законодавства. Такими ( справи про надання права на шлюб (сі. 23 СК);

розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке мас дітей (ст. 109 СК); поновленні шлюбу після його розірвання (ет. 117 СК); встановлення режиму окремого проживання за заявою под ружжя (сі. 119 СК). До третьої ірупи можуть бути віднесені справи, що можуть розглядатися у порядку окремого провадження, нкшо вони віднесені актами законодавства до цивільної юрисдикції (сі*. 234 ЦПК). Наприклад, призначення опікуна чи піклувальника (ст. 63 ЦК). Відповідно до НОВІТНЬОГО цивільного процесуального законодавства із категорій справ окремого провадженні вилучено справи за заявами про встановлення неправильностей у актах іромадянського (нині — цивільного) стану, а також справи про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. Відповідно до перехідних та прикінцевих положені. ЦПК, скарги, заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні, подані до набрання чинності ЦПК 2004 р. відповідно до глави 39 ЦПК 1963 p., розглядаються за правилами позовного провадження. Заяви у справах щодо підмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану, подані до набрання чинності ЦПК за правилами, встановленими главою 36 ЦПК 1963 p., розглядаються у порядку, встановленому законодавством про адміністративне судочинство. Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження мас свої, лише їй властиві особливості. Ознакою окремого провадження с, насамперед, його несумісність зі спором про право. Якщо в ході розгляду справи виявиться, що предметом судового розгляду с спір про право, суд мас залишити заяву без розгляду (якщо справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства) або закрити иро-ввджеюя у справі, якщо предметом судового розгляду і вирішення випиться спір про право адміністративне або господарське, які можуть бути предметом розгляду у порядку відповідно адміністративної чи господарської судових юрисдикцій. У порядку окремого провадження розглядає вимоги про встановлення певних обставин — юридичних фактів, зміну правового статусу фізичної особи або неправильність дій органів, які посвідчують такі обставини, з наявністю чи відсутністю котрих закон пов'язує виникнення, зміну або припинення суб'єкіивних майнових та особистих немайнових прав.

Ще однією важливою ознакою цього виду провадження с відсутність сторін її протилежними Інтересами. Тобто, між сторонами не існує відносин напруженого характеру. Ці відносини мають специфічний характер — не спору про право, а спору про стан, факт, обставину. Відсутність правового спору і сторін в окремому провадженні робить неможливим пред'явлення зустрічного позову, заміну сторони, укладення мирової угоди, звернення до третейського суду і т. ін. Водночас не виключена можливість спільного звернення до суду кількох осіб, пов'язаних між собою спільними пі і еросами (процесуальна співучасть). Особи, права та обов'язки яких зачіпає рішення суду, мають брати участь у справі як заінтересовані особи, що дас їм можливість повноцінно отримати правовий статус сторони у процесі. В окремому провадженні по-особпивому виявляється дія низки принципів цивільного процесу (диснозитивності, змагальності, одноособовості та колегіальності розгляду цивільної справи, процесуальної рівності та ін.). Зокрема, визначені пп. І, 3, 4, 9, 10 ст. 234 ЦПК справи порядком окремого провадженнярозглядаються колегіально у складі одного судді та двох народних засідателів. Суд зобов'язаний вживати заходів щодо всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи, тому він може за власною ініціативою витребувати необхідні докази, шо не с притаманним іншим видам проваджень у цивільному процесі. Отже, розгляд справ окремого провадження судом пов'язаний зі здійсненням, так би мовити, "судового управління" у випадках, коли законодавець покладає на суд здійснення непритаманної йому функції установлення тих чи інших обставин без розв'язання спору про прано. При цьому законодавець виходить із доцільності такого вирішення, нокладаючи встановлення юридичних фактів на суд, який мас особливий правовий статус суб'єкта судової влади, та поширюючи на процедуру розгляду цих справ форму цивільного судочинства.

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника та заінтересованих осіб. Тому вирізняльною ознакою справ окремого провадження є те, шо заяву може бу пі подано певним визначеним законом колом осіб (заявників), тим часом як у позовному провадженні це може зробити будь-яка особа, чиї права і охоронювані законом інтереси ймовірно порушені. Заявником іменусгься фізична чи юридична особа, в інтересах якої відкрито провадження у справі. У такій якості можуть виступати різноманітні групи фізичних та юридичних осіб залежно від конкретної категорії справ окремого провадження. Коло заявників за певними категоріями справ окремого провадження визначається шляхом: — вказівки у заяві мети звернення до суду (у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення,справи про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою); встановлення вичерпного переліку осіб, за заявою яких мо же бути відкрито провадження у справі (справипро уси новлення, про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання недієздатною); з'ясування визначення наявності певної іншої юридичної заінтересованості у справі (справи про відновлення прав на втрачені цінні напери на пред'явника та векселі). У будь-якому разі заявник перед зверненням до суду мас обґрунтувати свою заінтересованість у конкретнійсправі. Всіх інших осіб, які беруть участь у справі, закон визначає як заінтересованих осіб. Це поняття мас узагальнюючий характер і охоплює усіх осіб, права та законні інтереси яких у тій чи іншій мірі зачіпатимуться ухваленим у справі рішенням. Заінтересовані особи можугь бути залучені до участі у справі за ініціативою суду, а також вступити у процес за власною ініціативою. Оскільки в таких справах відсутні сторони, то не може бумі іі третіх осіб.

Зважаючи на тс, що відкриття провадження у справі порядком окремого провадження ідійснюється шляхом подання заяви, то відсутні І процесуальні інститут, нерозривно пов'язані із позовом. Зокрема, в окремому провадженні неможливими є відмова від позову, витання позову, укладення мирової угоди, зміна предмета та підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, вихід за межі заявлених вимог. Спра-ви окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду та закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди. Водночас можливою с відмова від заяви, а в окремих випадках — зміна її предмета та підстави (наприклад справи про обмеження фізичної особи у дієздатності та визнання особи недієздатною). Однак ці дії слід розілядати тільки як розпорядження процесуальними правами За загальним правилом, судові витрати, понесені сторонами при розгляді справи порядком окремого провадження, не відшкодовуються. При зверненні до суду необхідно подати документи про сплату судового збору1 та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, крім випадків, встановлених ст. 81 ЦПК. В основу порядку розгляду та вирішення справ окремого провадження покладені загальні правила цивільною судочинства, тобто правила позовногопровадження. Оскільки справам окремого провадження притаманні особливості, шо характеризують провадження в цілому та кожну категорію справ окремо,то загальні правила цивільного судочинства застосовуються з певними винятками та доповненнями.

Таким чином, принадження по кожній справі, шо віднесена до окремого провадження, утворює певний синтез загальних правил цивільного судочинства, правил, що притаманні окремому провадженні в цілому, а також тих, що характеризують виключно певну категорію справ. Специфіка провадження по кожній категорії справ регулюється шляхом визначення процесуальних винятків та доповнень до загального порядку розгляду справ. В окремому провадженні діє багато положень, притаманних позовному провадженню. Загальними с вимоги, шо пред'являються до відкриття провадження усправі, його підготовки, судового розгляду, доказів і доказування, ухвалюваного по справі рішення, а також перегляду постановлених у справі судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку і г. ш Рішення суду у справах окремого принадження не підлягають примусовому виконанню, але мають загальнообов'язковий характер (ст. 14 ЦПК). Вони реалізуються шляхом оформлення майнових або особистих нсмайнових прав громадян, а саме: видачею свідоцтва про право власності; виправленням, поновленням чи анулюванням запису актів цивільного стану тощо.