76. Цивільний процес: поняття, провадження, стадії

Цивільне судочинство (цивільний процес) – це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.Відповідно до ст. 1 ЦПК завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об'єднаних за матеріальними ознаками в три види проваджень (ч. 3 ст. 15 ЦПК): · позовне провадження;· наказне провадження;· окреме провадження. Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які передаються на розгляд суду.Справи окремого провадження спрямовуються на встановлення певних обставин, наявності юридичних фактів або юридичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб'єктивних прав.Справи наказного провадження полягають у спрощеній процедурі розгляду ряду матеріально-правових вимог, які характеризуються явною очевидністю.Цивільне судочинство складається з окремих частин, або стадій. Стадія – це сукупність процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. В теорії цивільного процесуального права відсутній єдиний підхід до класифікації стадій цивільного процесу, їх виділення та термінологічного визначення.Стадіями цивільного процесу можна визначити наступні: відкриття провадження у цивільній справі, підготовка справи до судового розгляду та судовий розгляд, які об’єднуються у провадження в суді першої інстанції. Ці стадії визнаються обов’язковими, що означає їх наявність у всіх цивільних справах. Іншими, факультативними стадіями є: апеляційне провадження, касаційне провадження, перегляд цивільної справи у зв’язку з винятковими обставинами, перегляд справи за нововиявленими обставинами, виконання рішення.

77. Судові рішення: поняття, суть, види. Законна сила рішення суду.

Діяльність суду проходить у порядку, визначеному законом, відповідно до цивільної процесуальної форми, що передбачає процесуальне закріплення діяльності суду як органу державної судової влади. Суд при розгляді та вирішенні цивільних справ може постановляти різні процесуальні акти, серед нихрішення та ухвали. Суди апеляційної та касаційної інстанцій виносять рішення та ухвали, а суд, який переглядає справу за нововияв-леними та внниікошіми обставинами, — ухвали. Ці акти t.m жди у теорії цивільного процесуального права мали узагальнену назву судових постанов1. Значеній* судових рішень (постанов) полягає и тому, що пони закріплюють владні волевиявлення суду щодо усіх питань рои ляду іа вирішення цивільної справи у суді. Отже, у порядку цивільного судочинства суди ухвалюють рішення, постановляють ухвали та видають судовінакази Рішення суду — це судові рішення (постанови), якими завершується судовий розгляд, вирішується справа по суті, дасться відповідь на матеріально-правову вимогу позивача, пред'явле-н> цо суду. Ухваламисуду вирішуються усі ми і линя процесу, які не пов'язані із вирішенням справи но суті. Вони можуть стосуватися порушення справи іа підготовки її до розгляду, забезпечення доказового матеріалу, ходу процесу. Ухвалами оформлюють відповіді суду на заявлені клопотання га заяви і т. ін. Судовий наниз нона форма судового рішення, що ухвалюється у справах наказного провадження про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна.

Законність рішення — це його відповідність нормам матеріального та процесуального чакону. Умовами законності с: правильне застосування закону, який підлягає застосуванню; незастосування закону, який не підлягає застосуванню; правильне тлумачення закону. Вимоги законності рішення суду забезпечуються також правильним застосуванням приписів цивільного процесуального закону — додержанням передбаченого ними цивільного процесуального порядку, процесуальної форми, точним здійсненням прав і обов'язків га правильною реалізацією повноважень. Суд вирішує справи відповідно до Конституції, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Інші нормаїїшно-правові акти застосовуються, якщо вони прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень га у спосіб, що вега-новлені законом. Якщо правовий акт не відповідає закону України або міжнародному договору, суд застосовує акт законодавства, який маг вищу юридичну силу.

А в разі, якщо закон України не відповідає міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд за-стосовус відповідний міжнародний договір. У визначених законом випадках сул може застосовувати норми права інших держав, аналогію закону чи аналогію права (ст. 8 ЦПК).

При розгляді та вирішенні справи судом першої інстанції постановляється значна кількість ухвал. Якщо цивільна екрана може не закінчуватися рішенням, то без ухвал суду відкриття провадження у справі та його розвиток неможливі. Така чисельність підстав винесеній ухвал та їх зміст робить можливим і потрібним проведення їх класифікації за різноманітними критеріями. За стадіями, в яких постановляються ухвали у суді першої інстанції, їх слід поділити на ухвали, які виносяться при відкритті провадженні у справі (зокрема і і, які можуть постановлятися до подання заяви, наприклад, про забезпечення доклші •і» позову); ухвали на стадії підготовки справи до судового розгляду, у ході судового засідання; ухвали, які постановляю-гься після ухвалення рішення суду. За процесуальною формою ухвали бувають самостійні та протокольні. Самостійні ухвали — цс документи, встановлеаоі форми, в яких зазначаються владні вказівки суду щодо розпитку процесу у справі, вони постановляються в нарадчіЯ кімнаті, підписуються всім складом суду, а за одноособового розгляду справи — суддею, і приєднуються до справи. Протокольні ухвали мають місце у судових засіданнях з нескладних питань без ниходу до нарадчої кімнати із занесенням її змісту до журналу судового засідання (ст. 209 ЦПК).

Ухв;іла, як і рішення суду, мас складатися з чотирьох частин, у ній зазначають: час і місце її постановления; прізвище та ініціали судді (суддів — за колегіального розгляду); прізвище та ініціали секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали учасгь у справі; предмет позовних вимог (вступна частина); суть питання, що вирішується ухвалою (описова); мошви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким керував ся суд, постановляючи ухвалу (мотивувальна); висновки суду; строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження (резолютивна). До протокольних ухвал ставляться вимоги тільки щодо наявності мотивувальної та резолютивної частин, оскільки інша інформація міститься у самому журналі судового засідання, до якого й заносяться такі ухвали. Ухвала, яка мас силу виконавчого документа (наприклад, про визнання мирової угоди, про забезпечення позову та ін.), повинна відповідати додатковим вимогам, встановленим ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Особливим видом ухвал суду с окремі ухвали (ст. 211 ЦПК), що постановляються у випадках, якщо суд під час розгляду справи виявив порушення закону і встановив причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала направляється відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи мас бути повідомлено суд, який постами вив окрему ухвалу протягом місяця і дня її надходження Ча-пншення окремої ухвали суду без розі ляду відповідною службовою особою або невжиття чаходін і подо усунення зазначених у ній порушень икону, а також несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу тягнуть за собою відповідальність згідно зі ,,1856 КпАП.