- •1 Розділ. Філософська теорія
- •1.Проблема міфу в різних типах філософствування. Міф і логос.
- •3. Історичні форми філософії. Зміна її предмету в процесі історичного розвитку.
- •4. Синкретичний характер давньоіндійської і дівньокитайської філософії та їх основні школи.
- •5. Культура, її структура і типологізація. Східна та Західна парадигми. Архетипи культури.
- •10. Атомістика в античній філософії: від Демокріта до Левкіпа
- •16. Критичний раціоналізм німецької класики – від трансценденталізму і.Канта до абсолютизму г.Гегеля.
- •22.Проблема свободи в різних типах філософської парадигми. Фаталізм, провіденціалізм, волюнтаризм.
- •20. Філософія свідомості та її рівні: знання,свідомість та самосвідомість. Інтерсубєктивне.
- •21. Проблема істини в різних типах філософствування. Конвенціоналізм. Прагматична та відповіднісна істина.
- •24. Методологія культурно-антропологічних досліджень Клода Леві-Стросса.
- •25. Деконструкція метафізичної традиції Жака Дерріда
- •26. Суспільні ідеали та прогрес. Закони та рушійні сили історії, проблема її сенсу. Сцієнтизм та антисцієнтизм.
- •28. Філософська антропологія. Проблеми глобалізації та індивідуалізація сучасної людини.
- •29. Філософська методологія: типи, рівні, види. Сучасні філософські методи наукового дослідження та їх застосування в науці про фізичне виховання і спорт.
- •30. Постпозитивізм та аналітична філософія
- •2 Розділ. Філософська проктологія. Філософія спорту
- •1.Філософія спорту; історичні витоки і місце в системі фізичної культури.
- •2. Поняття «фізична культура». «фізичне виховання» і «спорт». Сучасні проблеми та історичні тенденції розвитку.
- •3. Наука фізичного виховання і спорту в системі духовної культури людства.
- •4. Фізична культура як основа і спосіб життєдіяльності людини.
- •5. Вчення про співвідношення души і тіла в історико-філософській дискусії.
- •6. Зміст філософсько-педагогічної парадигми фізичного виховання в конкретних історичних умовах.
- •7. Феноменологія тілесності в сучасному соціально-філософському дискусі.
- •8. Філософія здоров'я. Проблема здоров'я здорових людей.
- •9. Здоровий спосіб життя: історичні виміри та перспективи розвитку в Україні.
- •11. Методологія, теорія та методи в науці про фв і с.
- •12. Метод феноменологічної редукції в науці про фв і с.
- •13. Морально-етичні та естетичні проблеми спортивної діяльності.
- •14. Основні філософсько-педагогічні проблеми виховання сучасного спортсмена. Традиційна
- •15. Політико-правові проблеми організації сучасної спортивної діяльності.
- •16. Філософсько-педагогічні та матеріально-технічні проблеми в організації сучасного громадського-масового фізкультурного руху.
- •17. Співвідношення «спорт високих досягнень» і «спорт для всі» в сучасних українських національно-культурних реаліях.
- •18. Традиції здорового способу життя в укр.. Нац.-кул.
- •19. Міфологічна свідомість східних слов'ян про єдність душі і тіла.
- •20. Традиції здорового способу життя в українського народу. Побут козаків Запорізької січі.
- •21. Традиції «звичаєвого права» в сфері фк укр.. Народу.
- •22. Поняття «здоров'я» у вченні м. Амосова.
- •23.Аксіологія фк. Спорт як цінність і цінності спорту
- •24. Здоров'я с системі соціально-культурних цінностей сучасної молоді.
- •25. Співвідношення понять: «культура», «фк» та «спорт». Філософські школи радних єдиноборств, їх ритуальність?
- •26. Аскетизм як принцип здорового способу життя у християнській філософії.
- •27. Арабська філософія про самоцінність здоров'я людини.
- •28. Духовно-моральна постать сучасного спортсмена. Місце та роль «олімпійських ігор» в розвитку загальнолюдських цінностей.
- •29. Інструментальна роль тіла у пізнавальній діяльності тренера
- •30. Етика спортивного тренера та педагога з фв.
- •Розділ. Історія філософії у викладенні першоджерел
- •I. Промова Сократа після звинувачення, передуючого вироку
- •II. Промова Сократа після загального звинувачення
- •III. Промова Сократа після смертного вироку
30. Постпозитивізм та аналітична філософія
Основна теза постпозитивізму - наука це історичний феномен, наука розвивається. Змінюються не тільки її теорії і знання, але критерії та принципи і навіть механізми її функціонування. Постпозитивізм - загальна назва, що використовується у філософії науки для позначення безлічі методологічних концепцій, що прийшли на зміну тим, які були притаманні методології логічного позитивізму. Постпозітівізм не є особливістю філософського напряму, течії або школи, він суть етап у розвитку філософії науки. Його настання було ознаменовано виходом у 1959 році англ. варіанту основний методологічної роботи Поппера - «Логіка наукового відкриття», а також у 1963 книги Куна - «Структура наукових революцій». Характерна риса постпозитивістську етапу - значне розмаїття методологічних концепцій та їх взаємна критика. Це фальсіфікаціонізм Поппера та концепція наукових революцій Куна, і методологія науково-дослідних програм Лакатоса, і концепція неявного знання Полані. Автори і захисники цих концепцій створюють дуже різні образи науки та її розвитку.
Аналіти́чна філосо́фія — два пов'язані між собою напрями у філософії: логічний позитивізм та, як його суттєво видозмінене продовження, — лінгвістична філософія. Лінгвістичну філософію можна розглядати як певне відгалуження від логічного позитивізму, оскільки після її появи деякі з логічних позитивістів залишалися вірними основному духові логічного позитивізму. Хронологічні межі аналітичної філософії — початок 20-их — 60-ті роки XX ст.
У ширшому та вільнішому значенні висловом «аналітична філософія» позначають таку тенденцію сучасної філософії, в якій існує підвищена увага до способу висловлювання думки, до аналізу та уточнення значень і смислів. Одним із перших джерел логічного позитивізму стали філософські праці Рассела «Наше знання зовнішнього світу» та «Філософія логічного атомізму». Другим засновником ідей логічного позитивізму був Людвіг Вітґенштейн, який у 1921 р. опублікував «Логіко-філософський трактат», що став своєрідною програмою для логічного позитивізму. Висловом «логічний позитивізм»у його вузькому значенні позначають філософію Віденського гуртка, який виник у Відні на початку 1920-х років, і до якого входили Карнап, Шлік, Нейрат, Фейгл та Вайсман. Висловом «лінгвістична філософія» позначають досить широкий філософський рух, започаткований у 30-х роках, основними центрами якого стали Кембридж та Оксфорд.
2 Розділ. Філософська проктологія. Філософія спорту
1.Філософія спорту; історичні витоки і місце в системі фізичної культури.
Філософії спорту – це вчення про сутність і життєвий смисл спорту в дискурсі соціокультурного феномену, який уособлює створення і відтворення в образах фізичної культури еталони людської тілесності.
Философия спорта, как и история и социология спорта, — относительно недавнее изобретение, появившееся на интеллектуальной сцене Северной Америки, месте ее рождения, лишь в середине-конце 1960-х годов. Но решающую роль в академическом дебюте философии спорта сыграли два события. Первым было появление исследований спорта из старой и сложившейся области физического воспитания. Если традиционное физическое воспитание основывалось исключительно на медицинских и педагогических исследованиях физической активности и спорта, то новая, зарождавшаяся область спортивных исследований преследовала более амбициозные интеллектуальные цели, дополняя традиционные медицинские и педагогические исследования философскими, историческими и социологическими. Это оттеснение науки и педагогики как основных направлений работы сделало возможным изучение культурных и исторических контекстов спорта.