7. Феноменологія тілесності в сучасному соціально-філософському дискусі.

У практичному соціально-педагогічному процесі для популяризації і привабливої

зацікавленості населення, особливо молоді, варто запровадити замість широко використову-

ваної в минулому «фізкультури» поняття «культура фізичної тілесності», де б змістилися

акценти в бік краси та грації здорової у фізично-тілесній поставі людської особи. У цьому ж

сенсі пропонується у відповідних спеціалізованих навчальних закладах доречно переймену-

вати кафедри соціо-гуманітарного циклу в кафедри «філософії спорту» і упорядкувати під

таким кутом зору дисципліни, що викладаються.

8. Філософія здоров'я. Проблема здоров'я здорових людей.

Здоров'я - одне з тих найважливіших понять, ставлення до якого розділяє західну і східну культури. Антична традиція культу тіла була перервана на тисячоліття, і лише стрімкий розвиток індустріальної цивілізації, зворотною стороною якого є фізична деградація заможних верств суспільства, змусило Європу звернутися до рятівної здатності спорту повертати здоров'я і молодість. Тому в західній культурі це слово стало відігравати суттєву роль тільки років 100 тому. в "цивілізованому" суспільстві здоров'я стає стрижнем професіограми в будь-якій професійній сфері! Отже, для західної людини здоров'я - найважливіший засіб для досягнення його цілей, в першу чергу, кар'єрного росту і виживання. Цей підхід легко поширився і на будь-які інші цілі, що в суспільній свідомості додало здоров'ю ореол універсального засобу. Здоров'я знайшло самостійну цінність, стало фетишем.У даний час вся сукупність факторів діяльності людини, які негативно впливають на її здоров'я, вимагає іншого підходу до проблеми формування здоров'я. Сьогодні люди живуть у ритмі виробничого циклу однаково в будь-яку пору року. Умови життя та праці сучасної людини, безперечно, покращились, але наслідки цього далеко не однозначні. Забруднення навколишнього середовища, поряд із токсичними ефектами, таїть у собі небезпеку генетичних змін. В організмі людини нерідко залишається слід не тільки від перенесеного захворювання, але й від самого лікування.За умов життя, що змінюються й ускладнюються, людині можна підтримувати здоров'я, навчившись адаптуватися до тих змін, які вона сама вносить у цей світ.Вирішення проблеми здо людини закладено в самій людині, у знанні та розумінні нею низки проблем (формування, збереження, зміцнення і відновлення свого здоров'я), а також в умінні дотримуватись правил здорового способу життя.

9. Здоровий спосіб життя: історичні виміри та перспективи розвитку в Україні.

Описать, реабілітацію та активний спосіб життя кожної людини, робота держиви за цим напрямком.

10. Сучасні теоретико-методологічні проблеми організації і перспективи розвитку здорового способу життя українців.

Науковими дослідженнями встановлено, що стан здоров’я, у великій мірі, залежить від способу життя людини. В зв’язку з цим, у психолого-педагогічній та спеціальній літературі ведеться досить активна дискусія про визначення й обґрунтування такого способу життя, який би дав можливість максимально підвищити рівень здоров’я у дітей, молоді та дорослих. Це призвело до виникнення терміну “здоровий спосіб життя”, уявлення людей про здоровий спосіб життя зустрічаються в натурфілософських побудовах лікарів Косської школи, яку прийнято ототожнювати з іменем Гіппократа. В його роботах здоровий спосіб життя розглядається як певна гармонія, до якої слід прагнути шляхом дотримання цілої низки профілактичних заходів.

Враховуючи досвід правового регулювання фізичної культури і здорового способу життя українського народу, набутий протягом історичного розвитку, автор акцентує увагу на необхідності вдосконалення сучасної нормативно-правової бази у цій сфері, досягнення відповідності принципів та основних положень національного права сучасним тенденціям розвитку європейської цивілізації.

В Україні до цих пір немає закону про фізичну культуру, який би регулював діяльність громадських організацій, окремих громадян, які мають відношення до фізичної культури та здорового способу життя. Вважаємо, що на сьогодні вже назріла необхідність мати такий закон, який сприяв би єдиній політиці у галузі фізичної культури і спорту. Закон України від 24 грудня 1993 р. “Про фізичну культуру та спорт” потребує доповнень і вдосконалення з урахуванням досвіду десятиріччя, що минуло з моменту його прийняття.