34.Моделювання справедливих суспільних відносин: утопії

Однією з форм суспільно-політичної модифікації Ренесансу був утопізм. Соціальна утопія, яка є системоутворюючою для всієї філософської думки

епохи Відродження, представляє собою чимало теорій та вчень, головним

об’єктом яких стає людина та співвідношення особи і держави. Безперечно,

ця епоха об’єднала в собі як ідею гуманізму, так і теоретичні побудови

філософських систем Античності. Спільними рисами соціальних утопій були ідеї відсутності експлуатації, ліквідації протиріч між фізичною і розумовою працею, знищення приватної власності. Утопісти не визнавали радикальних шляхів переходу до нового ладу, заперечували революційні методи боротьби, прагнули змінити суспільні відносини еволюційним шляхом.Своєрідну модель суспільства, у якій повинні панувати рівність і справедливість, розробив і видатний гуманіст епохи Відродження Т.Мор. Свої погляди філософ виклав у праці «Утопія», де описав несправедливі суспільні відносини, що базуються на існуванні приватної власності. Т.Мор стверджував,що поки буде існувати приватна власність, доти не буде жодної надії вилікувати суспільство. Він вважав дуже несправедливим те, що одні люди живуть в розкоші, а інші в злиднях і важкій праці. Т.Мор називав причини соціальної несправедливості. По–перше, це війни, які призводять до появи великої кількості інвалідів, що втратили працездатність внаслідок поранень. По–друге, це паразитуючий спосіб життя пануючих класів, які живуть за рахунок інших людей, як правило селян. Крім цього, знать має велику кількість слуг, яких, в разі втрати працездатності або внаслідок смерті хазяїна виганяють на вулицю, а тому вони приречені на жебрацький та розбійний спосіб життя. Т.Мор описував життя ідеальної справедливої держави Утопії,в якій на противагу приватній панує суспільна власність. Причому, громадяни цієї держави не мають навіть індивідуальної власності, бо позбавлені предметів особистого вжитку. Для обґрунтування ідеї спільного майна Т. Мор посилається на авторитет Платона. Аналізуючи

розуміння соціальної справедливості в розвитку філософської думки Античності, Середньовіччя та Відродження, можна сказати, що уявлення філософів про справедливість та способи її досягнення носили спадкоємний характер. Назва цього твору згодом стала загальною для позначення усього вигаданого і нереального. Звертаючись до спадщини античних філософів, гуманісти запозичили у них тлумачення основних категорій етично–політичної думки, серед яких чільне місце посіла категорія справедливості, яка поряд з іншими важливими соціальними ідеями виступала засобом реалізації проектів ідеальної держави у теоріях багатьох філософів.

35. Філософія Нового та Новітнього часу: загальна характеристика. Філософська картина світу та уявлення про людину.

Філософію цього періоду характеризує як раціоналізм (впевненість у здатності розуму в пізнані світу,природу і використати це знання задля покращення життя і створення досконалого суспільства).В межах цього періоду виокремлюють 2 течії,залежно від тлумачення сутності розуму. Емпіризм - емпірики вважали,що розум це розум,який спостерігає, споглядає,експериментує тощо. Жодні ідеї,що містяться в розумі, нічого не варті, якщо вони не перевіряються у зіткненні з реальністю. Раціоналізм – розум як певний універсальний механізм, самоцінний сам по собі завдяки тим ідеям, які вкорінені в структуру розуму і які структурують ті хаотичні дані, які постачають нам органи чуття. Засновником емпіризму Нового часу можна вважати Френсіса Бекона - англійського філософа і державного діяча (лорд-канцлер). Уся творчість цього мислителя була спрямована на «Велике відновлення наук»— розробку особливого наукового методу пізнання, за допомогою якого стало б можливим створення нової картини світу, що спирається не на Бога, а на матеріалістичне розуміння природи. Вирішення поставленої задачі, на думку Ф. Бекона, складалося з двох частин: «руйнівної» і «творчої». «Руйнівна» частина його «Відновлення» полягала в очищенні нашого розуму від «ідолів», тобто «найглибших оман людського розуму», що обманюють не в приватних питаннях, а «заражають і перекручують усі сприйняття інтелекту». Основоположником раціоналізму, що заклав основи не тільки філософії Нового часу, але і сучасної науки, був Рене Декарт— французький філософ, математик, фізик і фізіолог. Р. Декарт вважав, що все знання про навколишній світ можуть бути виведені безпосередньо з людського розуму методом дедукції, тобто руху думки від загального до часткового. Для цього необхідно, щоб спершу розум шляхом безпосередньої інтелектуальної інтуїції розгледів усередині самого себе деякі «першооснови», або абсолютні, загальні і найбільш прості істини. Потім за допомогою змісту цих істин можна було пояснити усе менш загальне, а тому те, що залишалося невідомим. Р. Декарт вважав, що завдяки безсумнівності вихідних висновків (наприклад, ніхто не буде сумніватися в тому, що він «мислить, отже, існує», оскільки навіть сам сумнів у реальності власного існування можливий не інакше як у мисленні) буде забезпечена та ступінь вірогідності, загальності і необхідності знання, яка не доступна оманним відомостям, що даються нашими органами чуттів (наприклад, за словами Р. Декарта, хворій людині будь-яка їжа здається гіркою, а зірки, що спостерігаються нами, через дальність відстані уявляються нам у багато разів меншими, ніж вони є насправді).Основні риси філософії Нового та Новітнього часу часу:

1. Зв’язок з наукою. Критика схоластики;

2. Впровадження в науку експериментальних і математичних методів дослідження;

3. Розробка і застосування в процесі пізнання методів індукції і дедукції.

4. Раціоналізм і емпіризм як визначальні напрямки філософії;

5. Розробка вчення про людину і її невід’ємні права;

6. Просвітництво;

7. Розробка договірної теорії держави, вчення про її сутність та природне походження.

В 17-19 ст. сформувалась впливова картина світу,який можна звести до 3 положень: 1) світ є однорідним і відповідно він піддається аналітичному розчленуванню і наступному синтезу.Світ є впорядкованим і таким,що функціонує за певними законами.

2)Оскільки світ є однорідним, то і людина і світ складається з одних елементів, то можна ототожнити матеріальні речі і речі інтелекту.І на цій підставі виникла ідея універсального, логіко-математичного методу.

3)В цей період взірцевою наукою виступала механіка, тому філософ уявлявся як механік, що намагався зрозуміти як влаштований сві і людина, щоби пізнати всі таємниці світу.

4) В цей період людина з одного боку розглядалась як тіло природи, яке не відрізнялось від інших тіл і тому всі закони можуть бути використані для опису функціонування людського тіла. З іншого боку, людина відмінна від інших тіл природи розумом, який постійно вступає в конфлікт з почуттями. Але на думку філософів, цей конфлікт може бути розв’язаний за допомогою розуму.