- •Впорядковує, структурує
- •Міфологічне мислення створює шкалу, яка дозволяє вивчати як знайомі явища , так і не знайомі
- •5. Соціально-політична та етична спрямованість конфуціанства.
- •7. Загальна х-ка філософії Ст. Індії.
- •8. Передумови виникнення та особливості розвитку філософії Ст. Індії
- •9. Основні поняття індуїзму: брахман, атман, сансара, карма, мокша. Теологія боргу та антропологія.
- •10. Буддизм: вчення про 4 благородні істини та восьмирічний шлях.
- •11. Зародження та розвиток філософської думки в Давній Греції: географічні, економічні, соціально-політичні та інтелектуальні фактори.
- •12. Загальна характеристика давньогрецької натурфілософії: ідея першоначала та істина як алетейя.
- •13.Перші натурфілософи: мілетська школа, Геракліт та Піфагор.
- •14. Піфагор та Парменід: число та слово як різні погляди на втілення сутності світу.
- •15. Постановка проблематики буття та притаманні їй апорії: елеатська школа
- •16. Атоміститка Демокріта
- •17. Еллінське просвітництво: софісти. Загальна характеристика.
- •Погляди Протагора, Гіппія, Горгія та Антифонта.
- •19. Інтелектуалізм Сократа та його «майевтика».
- •Початок метафізики західного світу: теорія ейдосів Платона.
- •21. Ідеальна держава Платона як відповідь на споконвічний пошук справедливості
- •22. Світ як сукупність субстанцій: філософія Арістотеля
- •23. Вчення про людину Арістотеля
- •24.Загальна характеристика елліністичної та пізньоелліністичної філософії
- •25. Кінізм Діогена та Антисфена.
- •26. Нове розуміння: фізика, логіка, етика Епікура.
- •27. Етика стоїків
- •28. Філософські ідеї Біблії.
- •29. Патристика. Теорія часу Августина.
- •30. Схоластика. Номіналізм, реалізм, та концептуалізм.
- •31. Особливості середньовічної філософії.
- •32.Головні риси філософії доби Відродження
- •34.Моделювання справедливих суспільних відносин: утопії
- •35. Філософія Нового та Новітнього часу: загальна характеристика. Філософська картина світу та уявлення про людину.
- •36. «Знання – це сила» - примари пізнання та індукція через елімінацію ф. Бекону.
- •37. Новий тип філософствування: сумнів Декарту та правило методу.
- •38. Емпірізм на межі: критика матерії Берклі та критика причинності Гьюма.
- •39. Філософія доби Просвітництва: уявлення про природу, теорія пізнання та ідея суспільного договору.
- •40. Простір та час як апріорні форми чуттєвості: погляд Канта
- •41. «Одіссея духу»: діалектика г.Гегеля.
- •42. Буття людини у суспільстві: погляд к.Маркса.
- •43. Демістифікація людини з.Фрейда
- •44. Лінгвістичний переворот: філософія повертається обличчям до мови
- •44.Лінгвістичний переворот: філософія повертається обличчям до мови.
- •46. Загальна характеристика філософії двадцятого століття.
- •47. Сутність чи існування: погляд екзистенціалізму на буття людини.
- •48. Велика Відмова г. Маркізе: неомарксистське прочитання психоаналізу.
- •49. Синергетика і. Пригожина
- •50. Канон даосизму «Дао де Цзин»
- •51,Філософія як ідеологія лунь-юй
- •52,Апологія Сократа
- •53,Платон та нові горизонти філософії - Держава(7)
- •54,Вчення про буття та пізнання Демокріта
- •55.Постать Епіктета як втілення ідеалів римської Стої. «у чому наше благо?»
- •57. П. Абеляр та контекст середньовічної філософії: «Історія моїх поневірянь»
- •59.М.Аврелій – почуття філософа на імператорському троні: «На самоті».
- •60. П.Делла Мірандола та ренесансне уявлення про людину «Промова про гідність людини»
- •61. Людина перед Богом: «Сповідь» Августина
- •62. Ж. П. Сартр та пристосування проблематики буття до людини: “Екзистенціалізм – це гуманізм”
- •63. Ф. Бекон та підґрунтя елепіризму: ‘‘ Про достойність та примноження наук’’.
- •64. Р. Декарт та початок перебудови філософії: ‘‘Розмисли про метод’’.
- •65. Зігмунд Фройд та діагноз сучасної культури: «Майбутнє однієї ілюзії (1927)».
- •66. Мартін Хайдегер та буття як присутність: «Що таке метафізика?»
- •67. Рудольф Карнап та радикальна спроба переформулювання філософських проблем: «Подолання метафізики за допомогою логічного аналізу мови»
- •Стадії самореалізації
- •71.«Про природу» Парменіда: постановка проблематики буття.
60. П.Делла Мірандола та ренесансне уявлення про людину «Промова про гідність людини»
Щоб виникло уявлення про людську особу як носія невід'ємних від неї прав, слід було подолати і скасувати попередні світоглядні уявлення про природу людини та її становище у світі. Ренесансний гуманізм спростував середньовічний образ людини як істоти, котра займає почесне, але чітко визначене місце в ієрархії інших Божих створінь. Натомість, головною якістю та ознакою гуманістичної людини стала свобода. В уславленій "Промові про гідність людини" (1486 р.) Піко делла Мірандоли, яка стала своєрідним маніфестом ренесансного гуманізму, Бог каже новоствореному Адаму: "Не відводжу Я тобі, о Адаме, ані певного місця, ані власного образу, ані особливого обов'язку, щоб і місце, і обличчя, і обов'язок ти мав за власним бажанням, згідно з твоєю волею і твоїм рішенням. Образ інших створінь визначений у межах установлених Мною законів. Ти ж, не затиснутий ніякими межами, визначиш свою особу за власним рішенням, у владу якого Я тебе й передаю". Гуманізм проголосив нове призначення людини — не бути обмеженим заздалегідь визначеними властивостями, а мати собі те надбання, котре принесуть власна воля та наснага. Лише людині "дано володіти тим, чого вона забажає, і бути тим, чим хоче". Гуманізм вилучив людину з-під влади світу і віддав їй на розсуд власної волі. Відтак людина стала мислитися як істота, котра має право на все, що здобуде її власна воля та здійснений нею вибір.Наступним кроком становлення ідеї прав людини стало релігійне визволення людської особи в протестантизмі. Гуманізм звільнив людину з-під влади природних визначень, перетворив її з частки світу в самоврядне суще — істоту, котра самовизначається і не має принципової перепони цьому самовизначенню в будь-якій якості навколишнього світу. Але людина середньовіччя — це людина передусім оцерковлена, віддана у владу церковних установлень. Культурний сенс Реформації полягав у тому, що людину було вивільнено з-під влади церковного авторитету. У протестантизмі людська особистість залишилася віч-на-віч із Богом. Місцем їх зустрічі стало одкровення Святого Письма і скерована ним віра людини. Божа воля, яка доти маніфестувала себе передусім через церковні приписи, втілилась у голос совісті, який звучав усередині людської особи. Ніщо не могло стати на заваді особистості, яка скерувалася власною совістю. Відтак виникала самоврядна, або, за виразом І. Канта, "самозаконна" людська особистість. Протестантизм обгрунтував версію людського буття, що відправляється від власної волі особистості, і освятив її іменем Бога. Одначе духовне рвзкріпачення людини ще не торкалося безпосередньо соціальної дійсності феодального суспільства з його глибокою станово-корпоративною диференціацією. Гуманізм вивільнив людину з-під влади природних властивостей і законів, протестантизм зробив людей рівними перед Богом, але у площині соціального буття вони залишалися зв'язаними путами різниці соціальних станів та пов'язаних з ними прав і залежностей. Людська особа залишалася заручником свого соціального положення, котре тяжіло над нею, наче рок стародавніх часів. Перегляд цього становища та обгрунтування світоглядно-соціальної альтернативи йому стало заслугою вже просвітництва.