- •Впорядковує, структурує
- •Міфологічне мислення створює шкалу, яка дозволяє вивчати як знайомі явища , так і не знайомі
- •5. Соціально-політична та етична спрямованість конфуціанства.
- •7. Загальна х-ка філософії Ст. Індії.
- •8. Передумови виникнення та особливості розвитку філософії Ст. Індії
- •9. Основні поняття індуїзму: брахман, атман, сансара, карма, мокша. Теологія боргу та антропологія.
- •10. Буддизм: вчення про 4 благородні істини та восьмирічний шлях.
- •11. Зародження та розвиток філософської думки в Давній Греції: географічні, економічні, соціально-політичні та інтелектуальні фактори.
- •12. Загальна характеристика давньогрецької натурфілософії: ідея першоначала та істина як алетейя.
- •13.Перші натурфілософи: мілетська школа, Геракліт та Піфагор.
- •14. Піфагор та Парменід: число та слово як різні погляди на втілення сутності світу.
- •15. Постановка проблематики буття та притаманні їй апорії: елеатська школа
- •16. Атоміститка Демокріта
- •17. Еллінське просвітництво: софісти. Загальна характеристика.
- •Погляди Протагора, Гіппія, Горгія та Антифонта.
- •19. Інтелектуалізм Сократа та його «майевтика».
- •Початок метафізики західного світу: теорія ейдосів Платона.
- •21. Ідеальна держава Платона як відповідь на споконвічний пошук справедливості
- •22. Світ як сукупність субстанцій: філософія Арістотеля
- •23. Вчення про людину Арістотеля
- •24.Загальна характеристика елліністичної та пізньоелліністичної філософії
- •25. Кінізм Діогена та Антисфена.
- •26. Нове розуміння: фізика, логіка, етика Епікура.
- •27. Етика стоїків
- •28. Філософські ідеї Біблії.
- •29. Патристика. Теорія часу Августина.
- •30. Схоластика. Номіналізм, реалізм, та концептуалізм.
- •31. Особливості середньовічної філософії.
- •32.Головні риси філософії доби Відродження
- •34.Моделювання справедливих суспільних відносин: утопії
- •35. Філософія Нового та Новітнього часу: загальна характеристика. Філософська картина світу та уявлення про людину.
- •36. «Знання – це сила» - примари пізнання та індукція через елімінацію ф. Бекону.
- •37. Новий тип філософствування: сумнів Декарту та правило методу.
- •38. Емпірізм на межі: критика матерії Берклі та критика причинності Гьюма.
- •39. Філософія доби Просвітництва: уявлення про природу, теорія пізнання та ідея суспільного договору.
- •40. Простір та час як апріорні форми чуттєвості: погляд Канта
- •41. «Одіссея духу»: діалектика г.Гегеля.
- •42. Буття людини у суспільстві: погляд к.Маркса.
- •43. Демістифікація людини з.Фрейда
- •44. Лінгвістичний переворот: філософія повертається обличчям до мови
- •44.Лінгвістичний переворот: філософія повертається обличчям до мови.
- •46. Загальна характеристика філософії двадцятого століття.
- •47. Сутність чи існування: погляд екзистенціалізму на буття людини.
- •48. Велика Відмова г. Маркізе: неомарксистське прочитання психоаналізу.
- •49. Синергетика і. Пригожина
- •50. Канон даосизму «Дао де Цзин»
- •51,Філософія як ідеологія лунь-юй
- •52,Апологія Сократа
- •53,Платон та нові горизонти філософії - Держава(7)
- •54,Вчення про буття та пізнання Демокріта
- •55.Постать Епіктета як втілення ідеалів римської Стої. «у чому наше благо?»
- •57. П. Абеляр та контекст середньовічної філософії: «Історія моїх поневірянь»
- •59.М.Аврелій – почуття філософа на імператорському троні: «На самоті».
- •60. П.Делла Мірандола та ренесансне уявлення про людину «Промова про гідність людини»
- •61. Людина перед Богом: «Сповідь» Августина
- •62. Ж. П. Сартр та пристосування проблематики буття до людини: “Екзистенціалізм – це гуманізм”
- •63. Ф. Бекон та підґрунтя елепіризму: ‘‘ Про достойність та примноження наук’’.
- •64. Р. Декарт та початок перебудови філософії: ‘‘Розмисли про метод’’.
- •65. Зігмунд Фройд та діагноз сучасної культури: «Майбутнє однієї ілюзії (1927)».
- •66. Мартін Хайдегер та буття як присутність: «Що таке метафізика?»
- •67. Рудольф Карнап та радикальна спроба переформулювання філософських проблем: «Подолання метафізики за допомогою логічного аналізу мови»
- •Стадії самореалізації
- •71.«Про природу» Парменіда: постановка проблематики буття.
52,Апологія Сократа
Апологія Сократа-це твір Платона, що містить його версію промови, виголошеної Сократом в свій захист проти висунутих йому звинувачень. Робота складається з 3-х розділів: I. Промова Сократа після звинувачення, передуючого вироку. 1. Вступ. Обвинувачі Сократа говорили красномовно, використовуючи наклеп; він же буде говорити просто і без жодних прикрас, тільки одну правду. 2. Сократ виділяє 2 види обвинувачів. Колишні обвинувачі більш страшні, тому що вони невідомі і звинувачення їх глибші. Теперішні ж обвинувачі – Аніт, Мелет і Лікон – менш страшні бо більш обмежені. 3. Критикує колишніх обвинувачів. Сократ стверджує, що обвинувачення проти нього – наклеп (займався тим, що знаходиться під землею, і тим, що на небі, тобто натурфілософією або астрономією, хоча в самій науці Сократ не знаходить нічого поганого). Наклеп і звинувачення в тому, ніби він вважає себе володарем якоїсь особливої мудрості, хоча оракул і проголосив Сократа наймудрішим. 4. Критикуе нових обвинувачів, 5. а) Неможливо довести, що Сократ розбещував юнаків, бо інакше вийшло б, що розбещував тільки він,. Крім того, якщо Сократ кого-небудь і розбещував, то ще треба довести, що це розбещення навмисне; а ненавмисне розбещення не підлягає суду. 6. б) Неможливо довести, що Сократ вводив нові божества, бо одночасно він був звинувачений і в безбожництві. Що є протиріччям. 5. Загальна характеристика, яку Сократ дає самому собі, а) Сократ не боїться смерть, боїться лише ганьбу, б) Відсутність боязні смерті є тільки результат переконання в тому, що Сократ нічого не знає, про неї, в) Якби навіть його і відпустили за умови, що він не стане займатися філософією, то він все одно продовжував би займатися нею, поки його не залишили б сили, г) Вбивство Сократа буде страшне не для нього самого, а для його вбивць, тому що після смерті Сократа вони не знайдуть таку людину, яка б постійно примушувала їх прагнути істини, д) Вихованню своїх співгромадян в істині і чесноті Сократ присвячує весь свій час, за це ні від кого не одержував грошей, чому і залишався завжди бідним. ж) Сократ ніколи нікого нічому не вчив, він лише не перешкоджав ні іншим в тому, щоб вони задавали йому питання, ні собі самому – в тому, щоб задавати такі ж питання іншим або відповідати на них. Це доручено Сократу богом. І не можна привести жодного свідка, який би затверджував, що в питаннях і відповідях Сократа було що-небудь погане або що розбещує. з) Сократ вважає негідним себе і суддів, та і взагалі безбожною справою прагнути розжалобити суд, приводячи з собою дітей або родичів і вдаючись до прохань про помилування. II. Промова Сократа після загального звинувачення 1. Сократ говорить про себе самого. Сократ здивований, що висунуте проти нього звинувачення підтримано такою незначною більшістю голосів. 2. Сам Сократ за те, що він зробив, призначив би собі інше покарання, а саме безкоштовне харчування. 3. Не хоче бачити своє покарання ні в тюрмі, бо він не хоче бути чиїм-небудь рабом, ні у вигнанні, бо він не хоче бути в жалюгідному і гнаному стані, ні в накладенні штрафу, бо у нього немає ніяких грошей, ні у віддачі його на поруки спроможним учням, які внесли б за нього заставу, бо він через веління бога і ради людської користі ніколи не припинить своїх досліджень чесноти і повчання в ній всіх людей. III. Промова Сократа після смертного вироку .
Основною причиною суду над Сократом була ситуація в країні на той момент. Сократ був своєрідним шутом,від нього хотіли позбутися, але його звинувачувані не врахували одну дрібницю, якщо вони почали суд над шутом, то вони стали самі шутами. Основна дилема, яка була перед Сократом: або він програє суд, або справу свого життя, звісно Сократ обрав справу свого життя, тому не прийняв допомоги спастися.
