64. Р. Декарт та початок перебудови філософії: ‘‘Розмисли про метод’’.

"Міркування про метод" (1637) – один із найважливіших творів Р. Декарта, у якому стисло викладено принципи його філософії. Складається з 6 частин: про науки (частина 1); про науковий метод (частина 2); про мораль (частина 3); про існування Бога та безсмертя душі (частина 4); про проблеми фізики (частина 5); про засоби розвитку наук (частина 6).

У першій частині Р. Декарт, визначивши розум як "...здатність правильно судити і розрізняти істинне від хибного", стверджує, що ця здатність однаковою мірою властива всім людям на відміну від тварин, які її позбавлені. Той факт, що деякі люди досягають великих успіхів у пізнанні, пояснюється їх вмінням керувати власним розумом. "Здоровий глузд є річ... найбільш поширена у світі".

Тому центральною проблемою науки і філософії, вважав Р. Декарт, є проблема методу, який потрібен для керування розумом та успішного просування у пізнанні природних закономірностей. При цьому формальну логіку Р. Декарт оцінював невисоко. Вона придатна, на його думку, лише для пояснення відомих істин, а не для відкриття нових. З усіх наук, які "є сукупністю заплутаних суперечливих відомостей", Р. Декарт надає перевагу математиці "за достовірність і очевидність її доказів". Математичні прийоми дослідження Р. Декарт спробував поширити на все достовірне знання: Р. Декарт формулює "головні правила методу".

В основі першого правила лежать принципи очевидності, "ясності й виразності" в судженнях і уявленнях про предмети. Не слід приймати за істинне нічого такого, яке б не було попередньо визнаним безумовно істинним. Треба старанно уникати поспішності та упередженості у своїх судженнях.

Друге правило передбачає розчленування на частини труднощів, що зустрічаються, щоб легше було їх подолати.

Трете правило наукового методу полягає в керуванні ходом своїх думок, починаючи з предметів найпростіших і таких, що легко пізнаються, і підніматися поволі, як по східцях, до пізнання найбільш складних, від доведеного до недоведеного (рух від простого до складного).

Четверте правило вимагає ретельного огляду поля дослідження і порядку його (дослідження) проведення, щоб не допустити ніяких втрат і випадіння логічних ланок.

В “Роздумах про метод” Декарт говорить, що він не може вчити методу, який повинен слідувати кожний, щоб правильно вести свій розум, а лише показати, яким способом він сам спрямував свій розум.

Правила, яких він дотримувався, які вважає на основі свого досвіду найважливішими, формулює так:

– не приймати ніколи будь-яку річ за істинну, якщо ти її не пізнав як істинну з наглядністю; не робити всякої поспішності і зацікавленості; не включати в свої судження нічого, крім того, що стало як ясне і видиме перед моїм духом, що не було ніякої можливості сумніватися в цьому.

– розділяти кожне із питань, які потрібно вивчити, на стільки частин, скільки необхідно, щоб ці питання були краще розрішені.

– свої ідеї розкладати в належній послідовності, починаючи з предметів найпростіших і що найлегше пізнаються, просуваючись помало до знання найбільш складних, дотримуючись порядку навіть серед тих, що в дійсності не ідуть одне за одним.

– здійснювати повсюди такі повні розрахунки і такі повні огляди, щоб бути впевненим в тому, що ти нічого не проминув.

Перше із правил Декарта являється концентрованим виразом його методологічного скептецизму. Воно має яскраво виражений гносеологічний характер. Це правило можна вважати головною передумовою для використання таких правил. Якщо умови першого правила не виконуються, то інші правила не можуть гарантувати розуму, що він прийде до істинного пізнання.

Наступне правило являється виразом потреби аналітичності. При цьому воно, як і інші два, має в меншій або більшій степені методологічний характер.

Третє правило, відноситься до висновків із роздумів. Умови, які воно містить, являються в ході розвитку нової філософії і науки невідємною і ефективною складовою частиною основних методологічних принципів.

Заключне правило підкреслює необхідність певної систиматизації як пізнанного, так і того, що пізнається.

Правила Декарта, як і всі його “Роздуми про метод”, мали виключне значення для розвитку філософії і науки Нового часу. Умови “очевидності” і “інтуїтивної наявності” вихідних положень наукової теорії являється одним із основних характеристик наукового пізнання в наше століття.

На завершення Р. Декарт підкреслює практичну спрямованість нової наукової методології, вищою користю якої є сприяння тому, щоб "...зробитися господарями і володарями природи".

Для цього потрібно також здоров'я, турбота про благо інших, найважливішими мають бути турботи не про сучасне, а про майбутнє, потрібна також свобода діяльності.