11. Зародження та розвиток філософської думки в Давній Греції: географічні, економічні, соціально-політичні та інтелектуальні фактори.

Поряд з розвитком філософської думки в країнах Сходу виникла і розвивалась філософська думка в античній Греції. Перші елементи філософського мислення проявилися вже в творах давньогрецьких істориків - Гомера, Геродота, Гесіоіда і Фукідіда. Ними ставилися і піддавалися осмислення питання про походження світу і його розвитку, про людину та її долю, розвитку суспільства в часі. Філософська думка у давній Греції виникла наприкінці VII - VI ст. до н. е. Це був час своєрідного “вибуху” інтелектуальної енергії. Він був зумовлений багатьма чинниками: стрибок у розвитку продуктивних сил, пов'язаний з перехідом від бронзи до заліза, й поява товаро-грошових відносин, й послаблення родоплеменних структур, виникнення перших держав, відокремлення фізичної і духовної праці, зростання опозиції традиційній релігії, посилення критичного духу, збільшення обсягу наукових знань. Все це створювало сприятливу атмосферу для зародження та розвитку філософії. Філософія виникла у відповідь на кризу традиційного міфологічного світогляду та потреби його подолання. Найпершою філософською школою Стародавньої Греції прийнято вважати Мілетську, у якій найчастіше звучало ім'я мудреця Фалеса, який зазвичай визнається першим давньогрецьким філософом. На першому місці стояло питання про пошук гармонії в цьому світі. Це була нутурфілософія або філософія природи. Головними питанням над якими міркували перші філософи були питання про те, що таке світ і який сенс існування у ньому людини. Світ перші грецькі філософи сприймали як Космос. Оскільки давні філософи передусім шукали першопоначала, першопринципи і першопричини світу, то філософію стародавнього світу називають Космоцентричною, у неї домінують проблеми устрою Всесвіту. Космоцентризм стародавньої філософії знаходить вираз і в розумінні людини. Людина відчувала та розглядала себе у нерозривному взаємозв'язку зі світом, зі Всесвітом у цілому. Тому і розумілася людина як своєрідний Мікрокосм, у якому втілюються всі сили природи, який нерозривно пов'язан з макрокосмом.

Період розквіту давньогрецької філософії був пов'язаний з її поворотом від світу природи до світу до теми людини і суспільства. Ця переорієнтація могла відбутися лише в умовах демократії, де вільні громадяни усвідомлювали себе як суверенної особистості. Перехід від нутурфілософіі до антропології і соціальної філософії став можливим завдяки соціально-економічним і духовним передумов у суспільстві. Цей період пов'язується звичайно зі школою софістів, перших давньогрецьких вчителів мудрості (Протагор, Горгій, Антифонт та ін.)

Отже, можна виділити кілька найважливіших періодів зародження філософської думки: Перший - це становлення, або народження, давньогрецької філософії. На першому плані в цей час перебувала природа, тому даний період називають іноді нутурфілософскім, споглядальним. Це була рання філософія, де людина ще не виділявся в якості окремого об'єкта дослідження. Другий період - розквіт давньогрецької філософії (V - IV століття до н.е.). У цей час почався поворот філософії від теми природи до теми людини і суспільства. То була класична філософія, в рамках якої склались оригінальні зразки давньої філософської культури. Третій період (III ст. До н.е.-IV ст. Н.е.) - це захід сонця та навіть занепад давньогрецької філософії який був викликаний завоюванням Греції Давнім Римом . На перший план тут висунулася гносеологічна та етнічна, а згодом і релігійна проблематика у формі раннього християнства.