- •Впорядковує, структурує
- •Міфологічне мислення створює шкалу, яка дозволяє вивчати як знайомі явища , так і не знайомі
- •5. Соціально-політична та етична спрямованість конфуціанства.
- •7. Загальна х-ка філософії Ст. Індії.
- •8. Передумови виникнення та особливості розвитку філософії Ст. Індії
- •9. Основні поняття індуїзму: брахман, атман, сансара, карма, мокша. Теологія боргу та антропологія.
- •10. Буддизм: вчення про 4 благородні істини та восьмирічний шлях.
- •11. Зародження та розвиток філософської думки в Давній Греції: географічні, економічні, соціально-політичні та інтелектуальні фактори.
- •12. Загальна характеристика давньогрецької натурфілософії: ідея першоначала та істина як алетейя.
- •13.Перші натурфілософи: мілетська школа, Геракліт та Піфагор.
- •14. Піфагор та Парменід: число та слово як різні погляди на втілення сутності світу.
- •15. Постановка проблематики буття та притаманні їй апорії: елеатська школа
- •16. Атоміститка Демокріта
- •17. Еллінське просвітництво: софісти. Загальна характеристика.
- •Погляди Протагора, Гіппія, Горгія та Антифонта.
- •19. Інтелектуалізм Сократа та його «майевтика».
- •Початок метафізики західного світу: теорія ейдосів Платона.
- •21. Ідеальна держава Платона як відповідь на споконвічний пошук справедливості
- •22. Світ як сукупність субстанцій: філософія Арістотеля
- •23. Вчення про людину Арістотеля
- •24.Загальна характеристика елліністичної та пізньоелліністичної філософії
- •25. Кінізм Діогена та Антисфена.
- •26. Нове розуміння: фізика, логіка, етика Епікура.
- •27. Етика стоїків
- •28. Філософські ідеї Біблії.
- •29. Патристика. Теорія часу Августина.
- •30. Схоластика. Номіналізм, реалізм, та концептуалізм.
- •31. Особливості середньовічної філософії.
- •32.Головні риси філософії доби Відродження
- •34.Моделювання справедливих суспільних відносин: утопії
- •35. Філософія Нового та Новітнього часу: загальна характеристика. Філософська картина світу та уявлення про людину.
- •36. «Знання – це сила» - примари пізнання та індукція через елімінацію ф. Бекону.
- •37. Новий тип філософствування: сумнів Декарту та правило методу.
- •38. Емпірізм на межі: критика матерії Берклі та критика причинності Гьюма.
- •39. Філософія доби Просвітництва: уявлення про природу, теорія пізнання та ідея суспільного договору.
- •40. Простір та час як апріорні форми чуттєвості: погляд Канта
- •41. «Одіссея духу»: діалектика г.Гегеля.
- •42. Буття людини у суспільстві: погляд к.Маркса.
- •43. Демістифікація людини з.Фрейда
- •44. Лінгвістичний переворот: філософія повертається обличчям до мови
- •44.Лінгвістичний переворот: філософія повертається обличчям до мови.
- •46. Загальна характеристика філософії двадцятого століття.
- •47. Сутність чи існування: погляд екзистенціалізму на буття людини.
- •48. Велика Відмова г. Маркізе: неомарксистське прочитання психоаналізу.
- •49. Синергетика і. Пригожина
- •50. Канон даосизму «Дао де Цзин»
- •51,Філософія як ідеологія лунь-юй
- •52,Апологія Сократа
- •53,Платон та нові горизонти філософії - Держава(7)
- •54,Вчення про буття та пізнання Демокріта
- •55.Постать Епіктета як втілення ідеалів римської Стої. «у чому наше благо?»
- •57. П. Абеляр та контекст середньовічної філософії: «Історія моїх поневірянь»
- •59.М.Аврелій – почуття філософа на імператорському троні: «На самоті».
- •60. П.Делла Мірандола та ренесансне уявлення про людину «Промова про гідність людини»
- •61. Людина перед Богом: «Сповідь» Августина
- •62. Ж. П. Сартр та пристосування проблематики буття до людини: “Екзистенціалізм – це гуманізм”
- •63. Ф. Бекон та підґрунтя елепіризму: ‘‘ Про достойність та примноження наук’’.
- •64. Р. Декарт та початок перебудови філософії: ‘‘Розмисли про метод’’.
- •65. Зігмунд Фройд та діагноз сучасної культури: «Майбутнє однієї ілюзії (1927)».
- •66. Мартін Хайдегер та буття як присутність: «Що таке метафізика?»
- •67. Рудольф Карнап та радикальна спроба переформулювання філософських проблем: «Подолання метафізики за допомогою логічного аналізу мови»
- •Стадії самореалізації
- •71.«Про природу» Парменіда: постановка проблематики буття.
49. Синергетика і. Пригожина
Синергетика - міждисциплінарний напрямок науки, що вивчає загальні закономірності явищ і процесів у складних нерівноважних системах (фізичних, хімічних, біологічних, екологічних, соціальних та інших) на основі притаманних їм принципів самоорганізації.
"Феномен Пригожина"
Ілля Пригожин, физикохимик за родом занять, мислитель по суті, росіянин за походженням, франкомовний бельгієць по культурної приналежності - людина з надзвичайно своєрідною інтелектуальною долею. Ще своеобразнее культурні наслідки того, що він зробив. Його називають «сучасним Ньютоном», а зроблену ним в науці визнають основою можливої в майбутньому нової моделі світобудови - третьою в європейське Новий час після моделей Ньютона і Ейнштейна.
Фізико-хімічна та математико-фізична Брюссельська школа Іллі Пригожина, в руслі якої формулювалися перші теореми (1947 р.), розроблялася математична теорія поведінки дисипативних структур (термін Пригожина), розкривалися історичні передумови і проголошувалися світоглядні підстави теорії самоорганізації, як парадигми універсального еволюціонізму. Ця школа, основні представники якої працюють тепер у США, не користується терміном «синергетика», а воліє називати розроблену ними методологію «теорією дисипативних структур» або просто «нерівноважної термодинаміки», підкреслюючи спадкоємність своєї школи піонерським роботам Ларса Онзагера в області незворотних хімічних реакцій (1931 р.).
І. Пригожиним, що ентропія - не просто невпинне зісковзування системи до стану, позбавленому якої б то не було організації. Ентропія описує матерію, а матерія нікуди не зникає за законом збереження матерії. Причому енергія - це лише властивість матерії, що виявляється при якісній зміні матерії. Також згоден з тим, що "випадкові процеси", тобто ті процеси, з якими система раніше не стикалася, призводять до відбору найбільш пристосованих систем (організмів), виконуючи тим самим созидающую роль.
І. Пригожин і І. Стенгерс не тільки переконливо доводять, що в оточуючому нас світі діє і детермінізм, і випадковість, але й простежують, яким чином необхідність і випадковість прекрасно погоджуються, доповнюючи одна одну. Підсумовуючи аналіз питання, що торкається механізму взаємозв'язку необхідності і випадковості, слід відзначити, що згідно з теорією зміни, яка випливає з поняття дисипативної структури, коли на систему, яка знаходиться в надто нерівноважному стані, діють, загрожуючи її структурі, флуктуації, наступає критичний момент — система досягає точки біфуркації. Пригожин і Стенгерс вважають, що в точці біфуркації принципово неможливо передбачити, в який стан перейде система. Випадковість підштовхує те, що залишається від системи, на новий шлях розвитку, а після того, як шлях (один з багатьох можливих) обраний, знову вступає в силу детермінізм — і так до наступної точки біфуркації.
Таким чином, в теорії Пригожина-Стенгерс випадковість і необхідність виступають не як несумісні протилежності: в долі системи випадковість і необхідність відіграють важливу роль, взаємодоповнюючи одна одну.
Синергетичні дослідження наводять на думку, що досить поширене в філософській літературі твердження про те, що випадковість — це лише форма прояву необхідності, не розкриває дійсного співвідношення необхідності і випадковості в реальній дійсності, оскільки в наведеному твердженні випадковість фактично позбавлена свого самостійного існування, оскільки мова йде про взаємовідношення необхідності з її ж формами прояву.
