Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
все в одном.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
720 Кб
Скачать
☆

71.«Про природу» Парменіда: постановка проблематики буття.

Одним із найбільш яскравих представників античної філософії с мислитель, політик і державний діяч Парменід. Своє філософське вчення Парменід поділяє на дві частини: 1) «шлях істини» і 2) «шлях уяви» (тобто буття і не буття). Його вчення — досить суттєвий крок на шляху вивільнення філософії від елементів міфологічної свідомості. Парменід став відомим завдяки вислову: «Буття є, а небуття немає». Власне, саме у Парменіда вперше формується категорія «буття», вперше ставиться питання про співвідношення буття й мислення.

Для Парменіда буття — це те, що осягається розумом, почуттям же буття недоступне. Тому «одне й те ж є думка і те, про що думка існує». У такому твердженні Парменіда підкреслюється тотожність буття й мислення. Буття — це те, що є завжди, що єдине й неподільне, що непорушне й несуперечливе, «як думка про нього».

Буття не має початку: бо з чого ж воно могло виникнути? Тільки з небуття, а небуття — немає! Не може мати буття й кінця з тієї саме рації, з якої немає й початку. Отже, буття вічне. Воно неперервне, бо всяке перервне було б небуттям. Воно нерухоме і взагалі незмінне, бо якби буття мало частини, вони обов'язково стали б небуттям. Буття є сталим і єдиним.

Почуттєве сприйняття має справу з безліччю різноманітних речей і одиничних предметів, що оточують людину. Прагнучи віднайти глибоку основу всього існуючого, Парменід зауважує: усі речі мають скороминучу, підвладну змінам і перетворенням, тлінну природу. Його цікавить те, що залишається неминущим у вічному потоці загальних змін. Від безпосередньої даності буття як множинного Парменід іде до визнання існування, справедливо вважаючи, що без існування світу як єдиного не було б і його чуттєвої множинності. Та потім зосереджує увагу на грані єдиного в бутті, що відкрилася йому. Абсолютний, нетлінний і неминущий характер єдиного буття затьмарює множинне й чуттєве. Тепер буттям філософ називає тільки єдине й нерухоме, а множинне й чуттєве — небуттям, всупереч судженням людей.

«Буття є, а небуття немає» — фактично він заклав основи онтологізму як усвідомлюваного, виразного зразка філософського мислення.