54. Конкретні функції менеджменту: сутність та види.

Функції менеджменту – види управлінської діяльності, які забезпечують формування способів управлінського впливу.

Сформувалися вони в процесі поділу і спеціалізації праці, оскільки будь-які управлінські процеси на підприємстві відбуваються на основі функціонального поділу. Функції менеджменту відображають сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.

На першому етапі функції доцільно класифікувати за ознакою місця в системі менеджменту, що дає змогу наголосити на домінуючій ролі конкретних (часткових) функцій менеджменту і важливій ролі загальних (основних), а також виділити об’єднувальну функцію. Загальні функції (планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання) задіяні в усіх управлінських процесах; за допомогою конкретних функцій відбуваються конкретні управлінські процеси; об’єднувальна функція менеджменту – керівництво – пронизує всі управлінські процеси в організації. Визначальну роль, однак, відіграють конкретні функції менеджменту, які реалізуються через загальні.

Конкретні функції менеджменту класифікують за:

• ознакою процесів управління – функції управління основним, допоміжним виробництвом, технічною підготовкою, матеріально-технічним забезпеченням, патентно-ліцензійною діяльністю, капітальним будівництвом, зовнішньоекономічною діяльністю тощо;

• ознакою об’єкту – функції управління підприємством, цехом, службою, відділом, дільницею, бригадою, проектною групою тощо;

• ознакою елементів виробничо-господарської діяльності – функція управління працею, предметами та знаряддями праці, інформацією тощо.

55. Взаємозв’язок потреб, спонукань, цілей та дій працівника в процесу моделі мотивації.

Мотивація працівників є однією з найважливіших функцій державного управління. Вона вимагає спеціальних вмінь, наполегливості й розуміння людської природи. Адже в основі поведінки кожної людини лежать певні мотиви: внутрішні прагнення, цінності, які зумовлюють спрямованість їхньої активності та її форми, їх розуміння дає ключ до пояснення поведінки кожної особи і можливостей впливу на неї.

Що таке мотивація? Звідки вона походить? Як розвивається і як зникає? Які сили спонукають людину діяти з максимальною віддачею? Як можна їх розпізнати і управляти ними? Спробуємо відповісти на ці важливі для управління запитання.

Поняття мотивації

Визначна роль у формуванні свідомих зусиль належить потребам, їх усвідомлення, на основі вироблення уявлень про цінності, властивості предметів і явищ, породжує індивідуальні, групові, колективні інтереси, які проявляються у вигляді уваги і намагання до задоволення нових матеріальних і духовних потреб, що є основою формування мотивів поведінки людей. Знання мотивів дій (чи бездіяльності) людини дозволяє виявити його ставлення до праці, організації. Стимулювання до певної діяльності є сукупністю мотивів, з яких одному чи декільком належить вирішальна роль.

У процесі управління важливо визначити основні засади і взаємозв'язок мотивів, виділити головні для того, щоб створити необхідні умови для їх реалізації чи формування нових зусиль до дій.

При реалізації і формуванні мотивів слід враховувати три ключові поняття змісту мотивації: зусилля, організаційні цілі та індивідуальні потреби. Керівники повинні домагатися від своїх працівників енергійних зусиль з метою досягнення організаційних цілей. Для цього вони мають забезпечити потреби індивідів, які становлять основні цілі мотиваційних зусиль.

Необхідно зазначити, що мотивація задовольняє дві обставини: по-перше, забезпечує індивідуальні потреби, а по-друге, досягає організаційних цілей.

Анн Дроньє вказує на три фактори, за допомогою яких можна визначити рівень мотивації людини: переконаність, відданість, перетворення."

Переконаність з позицій управління можна розглядати в двох аспектах: по-перше, як погляди, стосунки, почуття і т. д.. які визначають поведінку і вчинки людей. По-друге, як процес логічного обґрунтування цих ідей, поглядів з метою усвідомлення їх цінності, а відповідно, певної спрямованості дій.

Відданість - більш вищий ступінь мотивації, який виникає внаслідок усвідомлення своїх службових обов'язків та можливості бачити результати власних зусиль. Відданість не з'являється сама по собі. Керівник повинен створити умови для виникнення цього почуття та постійно його підтримувати. Працівники повинні відчувати значимість свого вкладу у справу організації, а також почуття задоволення від своєї роботи. Присутність цих чинників переважить чисто матеріальний інтерес працівника, який, усвідомлюючи свою певну значимість для організації, набуває почуття відданості.

Культивування почуття відданості організації є характерним для багатьох країн Південно-Східної Азії. Наприклад, самовіддана працелюбність і вірність фірмі, що сягають конфуціанського принципу відданості своїй сім'ї, стали однією з національних рис корейців. Такий підхід до справи став можливим завдяки значним зусиллям компаній Південної Кореї щодо культивування почуття відданості фірмі. Соціально-побутова діяльність останньої спрямована на якнайбільше задоволення індивідуальних запитів робітників і службовців: від забезпечення їхньої потреби в житлі, медичному обслуговуванні, освіті дітей - до створення умов для занять спортом, причому надання всіх цих благ не обумовлено якимось спеціальними вимогами. Водночас обидві сторони чітко дотримуються неписаного правила, згідно з яким кожна має зробити все, що від неї залежить для блага іншої.

Найвищим ступенем мотивації є здатність працівника творити. Коли службовець досягає цього рівня, то повернення до попередніх методів роботи вже неможливе Результати діяльності стають дуже високими, а непотрібні витрати ресурсів та часу назавжди відходять у минуле.

Якщо тема потреб та інтересів є достатньо висвітленою в педагічних та психологічних роздумах та у сфері приватного управління, то в галузі інституційного аналізу і, особливо, в науці державного управління вона є досить рідкісною. А тому нашою метою є розгляд можливості застосування теорії мотивації у контексті державного управління.