52. Поняття та типологія груп інтересів.

Поняття «групи Інтересів» Найчастіше в політології при аналізі інституціоналізованих форм політики поняття «заінтересовані групи» або «групи інтересів» використовується для позначення добро­вільних об'єднань людей у їх стосунках із владою і співвідноситься з поняттям «громадська організація». Відповідно групи інтересів визначаються як добровільні об єднання людей, створені для вираження і задоволення їхніх інтересів у відносинах з різними політичними інсти­тутами, насамперед із державою.

Від політичних партій групи інтересів відрізняються тим, що не прагнуть до політичної відповідальності, не ставлять собі за мету оволодіння державною владою, а обмежуються лише впливом на неї.

Групи інтересів можуть мати різні назви: «клуб», «гурток», «спілка», «товариство», «рада», «об'єднання» тощо. Поняття «групи інтересів» корелюється з такими однопорядковими з ним поняттями, як «групи тиску», «лобі», «громадські організації», «суспільні рухи», «латентні політичні сили».

РОЗГЛЯНЕМО ЗМІСТ КОЖНОГО З ЦИХ ПОНЯТЬ.

Іншими словами, група тиску — це громадське об'єднання, яке домагається задоволення власних інтересів за допомогою цілеспрямованого впливу на інститути публічної влади.

Як феномен політичного життя групи тиску відомі впро­довж усієї історії. Однак найбільшого поширення вонд набувають за умов ринку і зрілого громадянського суспіль­ства як породження ліберальної господарської і плюра­лістичної суспільно-політичної структури.

Терміну «групи тиску» в політичній науці і практиці передував термін «лобі», який спочатку виник у США й позначав специфічні структури для політичного представ­ництва організованих інтересів. Слово «лобі» (від. англ. lobby — критий, прогулянковий майданчик, коридор) в середині XVI ст. вживалось для позначення прогулянкового майданчика в монастирі. Через століття так почали називати приміщення для прогулянок у Палаті Громад парламенту Англії. Політичного відтінку це слово набуло ще через два століття, причому в США, коли в 1864 р. термін «лобіювання» став позначати купівлю за гроші голосів законодавців у коридорах конгресу. В Англії така політична практика спочатку осуджувалась, і слово «лобі» прижилось у ній лише в XX ст., а згодом поширилось в інших країнах.

Отже, «лобі» як синонім «груп інтересів» — занадто вузьке поняття, оскільки наголос у ньому робиться на локальний і безпосередній вплив — на парламентське законодавство. Згодом зміст цього поняття розширився; ним стали позначати вплив заінтересованих груп узагалі на всі центри прийняття державних рішень, тобто не лише на орган законодавчої влади, а й на урядові та судові структури. Таким чином, поняття «лобі», як і поняття «групи тиску», наголошує передусім на методі впливу на політичні рішення, тоді як поняття «групи інтересів» вказує на суб'єкти цього впливу

У вітчизняній науковій і навчальній літературі широко вживається поняття «громадські організації», яке позначає добровільні та організаційно оформлені об'єднання громадян, створені для вираження й задоволення їхніх інтересів і потреб на засадах самоврядування.

Спектр багатоманітності громадських організацій вели­чезний. Сюди входять професійні спілки, жіночі, молодіжні, ветеранські, дитячі організації, кооперативи, наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні об'єднання громадян, творчі спілки, земляцтва, фонди, асоціації тощо. Як групи інтересів гро­мадські організації виступають тоді, коли виконують політичні функції, взаємодіють із політичними інститутами, передусім державою. Політичні функції властиві різним

громадським організаціям неоднаковою мірою. В одних випадках, наприклад у профспілок, жіночих, молодіжних організацій, вони є досить виразними, в інших — наприклад у різних аматорських об'єднань, можуть проявитись лише ситуативно.

Групами інтересів є й багатоманітні суспільні рухи — само­діяльні об'єднання мас, створені на основі спільності інтересів і впорядкованої діяльності.

Це антивоєнні, екологічні, жіночі, молодіжні рухи тощо. Вони не є власне організаціями, бо, як правило, не мають сталих довгочасних організаційних структур, певної вну­трішньої ієрархії, керівних центрів, програмних та статутних документів, фіксованого членства, внесків, що властиво для організацій.

Громадські організації і суспільні рухи об'єднують людей різної партійної належності, різних ідеологічних переконань для досягнення певних цілей. У цьому полягає ще одна відмінність їх від політичних партій, що об'єднують людей лише певної ідеологічної орієнтації і виключають їх членство в інших партіях.

Близьким за змістом до поняття «групи інтересів» у політології є поняття «латентні політичні сили». Латентними (від лат. latens, latentis — прихований) вони називаються тому, що в звичайних умовах не виступають безпосередніми та активними суб'єктами політики (якими є, наприклад, політичні партії), але можуть раптово чи поступово, під впливом певних обставин, трансформуватися в активні політичні сили.

Розрізняють структурні і кон'юнктурні латентні політичні сили. Структурні латентні сили — це елементи структури громадянського суспільства, передусім різноманітні соціаль­ні спільності людей — класи, соціальні верстви і групи, нації, народності, демографічні та професійні спільності, а також традиційні громадські організації і суспільні рухи, які виражають їхні інтереси.

Кон'юнктурні латентні політичні сили виникають і діють лише за певних умов. Найчастіше ними виступають групи тиску, політичні клуби, асоціації, корпоративні об'єднання, нові альтернативні рухи тощо. Під впливом спільного інте­ресу вони декларують свої вимоги, висловлюють претензії, що безпосередньо або опосередковано зачіпають інші сфери суспільного життя. За певних умов вони здатні вийти на поверхню політичного життя вже як реальна політична сила — партія, політизований рух.

До кон'юнктурних політичних сил належить також клієн-тела. Клієнтела (від лат. cliens — слухняний) — це форма персональної залежності, зумовлена не кровнородинними зв'язками, а нерівномірним розподілом влади у суспільстві. Клієнтелістські взаємовідносини є вираженням зв'язку двох осіб з неоднаковими можливостями — патрона і клієнта — для надання взаємної підтримки і взаємного обміну послу­гами. Цю форму залежності вирізняє її особистісний, автономно-вертикальний, договірний характер. Клієнтела

формується і зникає під впливом певних обставин і активно підтримує особу (політичного діяча), з якою вона пов'я­зана.

Функції груп інтересів. У політичній системі суспільства групи, інтересів виконують певні функції, до яких належить насамперед функція ар­тикулювання інтересів, тобто перетворення соціальних прагнень, емоцій та очікувань у певні політичні вимоги. Ці вимоги доводять до владних структур побажання громадян, тим самим залучаючи останніх у політичний процес, робля­чи їх суб'єктами політики.

Артикулювання інтересів вимагає їх агрегування, тобтсг узгодження часткових потреб, установлення між ними пев­ної ієрархії, вироблення на цій основі загальногрупових цілей. Ця функція передбачає вибір не лише політичне найбільш значущих, а й найреальніших вимог стосовно можливостей їх задоволення.

Групи інтересів підтримують тих чи інших політиків на виборах до представницьких органів державної влади, впли­вають на їхню діяльність у владних структурах, на відбір кадрів для державного апарату й тим самим виконують функцію формування та оновлення правлячої еліти.

Важливою функцією груп інтересів є інформаційна, яка полягає в тому, що вони доводять до органів влади інфор­мацію про стан громадської думки щодо тієї чи іншої проблеми суспільного життя. Використання цієї інформації помітно полегшує підготовку і практичне застосування зако­нодавчих актів, істотно підвищує ефективність адміністра­тивної діяльності. Володіння інформацією дає можливість державним органам знаходити відповіді на актуальні питання суспільного розвитку.

ТИПОЛОГІЯ ГРУП ІНТЕРЕСІВ

Багатоманітність груп інтересів зу­мовлює необхідність їх розмежуван­ня й типології, яка допомагає глибше пізнати їхню сутність та особливості, роль у політичній системі суспільства. Групи інтересів розрізняються за своєю соціальною основою, сферами діяльності, організаційною побудовою, цілями, методами й засобами діяльності, отже, можуть поділятись за різними ознаками.

Німецький політолог Ульріх фон Алеман запропонував таку типологію груп інтересів залежно від п'яти різних суспільних сфер діяльності:

1. Організовані інтереси в економічній сфері та в сфері праці:

підприємницькі об'єднання та об'єднання самостійних категорій працівників; профспілки; споживчі спілки.

2. Організовані інтереси в соціальній сфері:

об'єднання захисту соціальних прав (на зразок товариства сліпих);

об'єднання соціальних досягнень (наприклад, благодійні громадські спілки та заклади);

групи самодопомоги (анонімних алкоголіків тощо

3. Організовані інтереси у сфері дозвілля й відпочинку:

спортивні спілки та об'єднання;

гуртки для спілкування і реалізації хобі.

4. Організовані інтереси в сфері релігії, науки і культури:

церкви, секти;

наукові асоціації;

загальноосвітні гуртки, клуби з мистецтва.

5. Організовані інтереси в суспільно-політичній сфері: духовні, етичні, правозахисні об'єднання;

громадсько-політичні об'єднання (екологічні, за роззбро­єння, емансипацію жінок тощо).

Групи інтересів — це різноманітні спільності людей, передусім соціальні. Типологія груп інтересів за їхньою соціальною основою є визначальною. Саме вона відбиває багатоманітність соціальних інтересів, допомагає визначити роль тих чи інших соціальних спільностей у політичному житті суспільства. Відповідно до основних груп соціальних спільностей виокремлюються класові, етнічні, демографічні, професійні, територіальні об'єднання (організації та рухи) як групи інтересів. Розглянемо деякі з найбільш масових, організованих і впливових у політичному житті груп інтере­сів, виокремлених за соціальною основою.

Профспілки Провідне місце серед груп інтересів, виокрем­лених за соціальною основою, посідають

професійні спілки — масові громадські організації найманих працівників, які засновані на спільності їхніх інтересів у процесі праці і мають за мету поліпшення умов життя і праці своїх членів. Профспілки виникли у другій половині XVIII ст. у Великобританії як асоціації висококвалі­фікованих робітників, котрі об'єднувалися для захисту своїх професій­них інтересів.

Жіночий рух Впливовою політичною силою як у межах окремих країн, так і в міжнародному масштабі,

є жіночий рух. Як демократичний рух він виник у руслі визвольних ідей епохи Просвітництва. Його першим ідейним маніфестом була «Декларація прав жінки і громадянки» (1791) французької письменниці Олімпії де Гуж, написана на противагу «Декларації прав людини і громадянина», яка проголошувала рівність усіх громадян чоловічої статі перед законом. Авторка вимагала вважати жінок повноправними громадянами. Відтоді О. де Гуж та її послідовниць почали називати «феміністками» (від франц. femme — жінка), а рух за рівноправ'я жінок і чоловіків у всіх сферах суспільного життя, його гасла й концепції — «жіночим рухом» або «фемінізмом».

Типологія груп інтересів може здійснюватись і за іншими ознаками. Так, суспільно-політичні рухи залежно від їхнього ставлення до існуючого суспільного порядку поділяються на революційні, реформативні й консервативні. Революційні рухи спрямовані на радикальні й всеохоплюючі зміни в сус­пільстві (наприклад, комуністичний рух). Реформативні рухи орієнтуються на поступові істотні зміни лише деяких сторін існуючого суспільного порядку зі збереженням його основ (наприклад, соціал-демократичний рух). Консервативні сус­пільно-політичні рухи виступають за збереження існуючого суспільного порядку, допускаючи лише його мінімальні зміни.

За часом дії суспільно-політичні рухи поділяються на традиційні — історично довготривалі (наприклад, робітни­чий, комуністичний, соціал-демократичний, жіночий, моло­діжний рухи) та нові — в основному альтернативні рухи.

Громадські організації і рухи здебільшого не є ідеоло­гічними спільностями такою мірою, як політичні партії. Проте в них може переважати та чи інша ідейна орієнтація, залежно від якої розрізняють комуністичні, соціал-демокра-тичні, ліберальні, консервативні, клерикальні, анархістські та інші організації і рухи.

Отже, в суспільстві існують багатоманітні групи людей зі спільними інтересами. З метою вираження й задоволення своїх інтересів вони створюють різноманітні організації, згуртовуються в суспільно-політичні рухи. Ці організації та рухи тією чи іншою мірою впливають на політичну владу, державу, виступають як групи тиску на неї. Розглянемо основні елементи механізму політичного представництва груп інтересів, який утвердився в демократичних суспільствах.