14. Влада як соціальне явище.

Влада – здатність і можливість здійснювати свою волю, чинити вирішальний вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів, зокрема авторитету, права, насильства.

Співвідношення політики і влади:

• влада є засобом політики

• Влада виступає основною метою політики

• Існує взаємозв’язок, взаємо обумовленість влади і політики

Передумови влади: здатність людини до активного впливу на оточуюче середовище. Здатність не тільки пристосовуватись, а й здатність переробити це середовище у відповідності до своїх потреб і інтересів.

Влада має 2 прояви: нав’язування волі (командування), підкорення волі.

Основні поняття, які описують владу:

• відношення

• взаємодія

• воля – здатність до концентрації зусиль для досягнення певних цілей

• дія

• вплив – здатність певними засобами досягати певних змін у поведінці об’єкта влади

  • Влада як авторитет

  • Влада, як певна могутність взагалі.

А має владу над Б, якщо А обумовлює поведінку Б.

Проблема політичної влади:

1. Марксиське визначення:

• суспільний розподіл праці

• система організованого примусу

2. Усяка влада є політичною

3. Політична влада виникає там і тоді, де виникає публічність взаємовідносин

Публічна влада направлена на регулювання суспільно значущих позицій, є внормованою і визначеною.

Публічна влада ґрунтується на певній домовленості, на певних зобов’язаннях між суб’єктами і об’єктами влади.

Види влади:

За ступенем інституалізації:

• Урядова влада

• Партійна влада

• Президент

• Народ

Кількісна ознака:

• Одноосібна (монократична)

• Групова (олігархія)

• Влада декількох організацій чи структур (полігархічна)

По типу правління

• монархічна

• республіканська

Засоби здійснення влади:

Релігійна, переконання

За джерелом : економічна ітд.

15. Влада як інструмент політики.

16. Джерела і види влади.

17. Політологічні концепції влада.

• біхевіовериські концепції:

  • Теорія супротиву

  • Реляціо (донесення) – асиметрична взаємодія

• Системна концепція влади: влада є якістю самої системи

• Телеологічна (мета): Влада як здатність досягти мети (Рассел)

• Інструменталістка – влада як інструмент політики

• Конфліктна концепція влади – влада як можливість приймати рішення, які регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях.

• Директивна концепція – здатність до панування суб’єкта над об’єктом.

Умови для функціонування влади:

• наявність не менш двох сторін

• наказ того, хто має владу повинен нести в собі санкції у випадку непідкорення

• підкорення

• суспільні норми, які встановлюють права і обов’язки як суб’єкта, так і об’єкта

Розуміння політ. влади:

• Функціональне – влада – здатність суб’єкта реалізувати функцію владних відносин.

• Інтегративне – влада – усяка діяльність, яка сприяє оптимізації суспільних систем.

18. Сутність легітимності політичної влади.

Владні, особливо політико-влад ні, відносини в суспільстві є виявом існуючої у ньому нерівності, що надає цим відносинам у буденній свідомості певного негативного відтінку. Прагнення людини до влади, виконання владних функцій викликає в багатьох людей негативну реакцію також через силові методи й засоби управління та діяльності бюрократичних структур і посадових осіб, які частіше реалізують власні інтереси, ніж інтереси народу, хоча видають себе за піклувальників про загальне благо. Примусовий характер політичної влади, негативний відтінок у сприйнятті її суспільною свідомістю породжують проблему легітимності влади. Термін «легітимний» (лат. 1е§іІіти§) означає «законний». Однак значення цього терміна є дещо іншим. Поняття легітимності й легітимізму у цьому значенні виникли на початку XIX ст. у Франції, де вони виражали прагнення відновити владу короля як єдино законну, на відміну від влади узурпатора Наполеона. «Легітимістами» називали після Французької буржуазної революції 1830 р. прихильників королівської династії Бурбонів. Відповідно, легітимістами стали називати монархістів, прибічників легітимної (законної) династії монархів, поваленої революцією. Тоді ж легітимізм набув також іншого значення — визнання даної державної влади і певної території держави на міжнародному рівні.

Вимога легітимності влади виникла як реакція проти насильницької зміни влади й насильницького перегляду державних кордонів. Але потреба в легітимності влади формувалася задовго до французької революції, в епоху монархій і станів. Вона виражала усвідомлення переваги загальновизнаного порядку над захопленням влади силою, свавіллям і порушенням загальновизнаних норм. Поступово склалося розуміння

легітимності політичної влади як переконання підвладних і світового співтовариства у її правомірності, як визнання існуючої влади. Об'єктами легітимності виступають органи державної влади, управлінські структури, вищі посадові особи, політичні еліти в цілому, правові норми.

Нині легітимність вважається обов'язковою ознакою цивілізованої влади, визнання громадянським суспільством у кожній країні та світовим співтовариством її правомірності. Звичайно, легітимність зовсім не означає, що абсолютно всі громадяни приймають дану владу. В будь-якому суспільстві є опозиція здійснюваному політичному курсові, а також різного роду правопорушники та анархісти, що не ладнають із законом і владою. Легітимність влади означає прийняття її основною частиною суспільства. Такий стан передбачає визнання права суб'єктів влади встановлювати загальнообов'язкові правила поведінки, приймати закони та видавати розпорядження, а також високу правову культуру громадян. Для характеристики політичної влади використовується також термін «легальний» (лат. 1е§а1І8, від 1е§і8 — закон), що означає «законний».

Легальна влада — це влада, що встановлена законом і діє відповідно до нього.

Якщо легальність є формально-юридичною, то легітимність — соціокультурною характеристикою влади. Це означає, що легітимність може оцінюватися, навіть вимірюватися, наприклад, шляхом соціологічних опитувань, але не піддається повній формалізації

Ознаки легітимності політичної влади

Щодо головної ознаки, критерію легітимності існують дві основні точки зору згідно з ліберально-демократичною позицією легітимною потрібно визнавати тільки ту владу, яка сформована в результаті демократичних процедур. Влада, встановлена насильницьким шляхом, не визнається легітимною. Згідно з позицією політичного реалізму легітимність влади полягає не стільки у законності й демократизмі її встановлення, скільки в її здатності оволодіти складною ситуацією в країні, підтримувати в суспільстві стабільність. А це означає, що встановлена незаконним шляхом, наприклад у результаті революції чи воєнного перевороту, влада внаслідок її ефективності з часом може бути визнана громадянами та світовим співтовариством правомірною, тобто стати легітимною. Так було, наприклад, у Бразилії і Чилі, де встановлена в результаті воєнного перевороту державна влада наводила порядок у країні, забезпечувала соціальну й політичну стабільність у суспільстві, економічний прогрес і піднесення добробуту населення. Й навпаки, встановлена демократичним шляхом державна влада з часом може втратити підтримку громадян, наприклад у разі проведення нею згубних для суспільства «реформ» чи тотальної корумпованості можновладців, і стати нелегітимною.

Основними причинами делегітимізації влади можуть бути такі: суперечність між пануючими в суспільстві універсальними цінностями та егоїстичними інтересами правлячої еліти; суперечність між популярною в суспільстві ідеєю демократії й недемократичною соціально-політичною практикою; відсутність у політичній системі механізмів реального захисту інтересів народних мас та їх впливу на владу; бюрократизація і корумпованість державного апарату; націоналізм

та етнічний сепаратизм у багатонаціональних державах, які проявляються в запереченні центральної влади; дезінтеграція правлячої еліти й державної влади, протистояння і зіткнення різних гілок влади; нездатність влади вирішити існуючі в суспільстві нагальні соціально-економічні проблеми тощо.

Правомірність підходу до проблеми легітимності влади з позиції політичного реалізму виявляється як усередині тієї чи іншої країни, так і в міжнародних відносинах. Стабільна та ефективна влада в кінцевому підсумку визнається і світовим співтовариством незалежно від способу її встановлення. Так, встановлену в Росії насильницьким шляхом радянську владу врешті-решт визнали всі провідні капіталістичні держави, оскільки вона виявилася спроможною забезпечити політичну стабільність і соціально-економічний прогрес суспільства. Стабільність соціально-економічної і політичної системи в конкретній країні є важливою ознакою легітимності влади.

Висновок про легітимність влади, тобто про наявність у громадян переконання в її правомірності, можна зробити на основі вільного вираження громадянами своєї волі щодо влади — на виборах чи референдумах. Хоча зв'язок між участю у виборах і легітимністю державної влади не є прямим та однозначним у всіх випадках, загалом можна стверджувати, що чим менша частка громадян, які беруть участь у виборах в органи державної влади, тим нижчий рівень її легітимності. Державна влада, органи якої формуються всього 10—20 відсотками виборців, узагалі викликає сумніви у правомірності її існування. Водночас висока частка участі громадян у виборах і референдумах сама по собі не є гарантією легітимності влади, оскільки така участь може бути відверто чи приховано примусовою. Авторитарні політичні режими для підтвердження своєї легітимності нерідко вдаються до проведення референдумів, створюючи умови для вияву їх підтримки населенням.

Крім виборів і референдуму, показниками легітимності влади можуть бути рівень примусу, який застосовується у здійсненні влади, наявність спроб скинення уряду чи лідера, вияви громадянської непокори, масовість демонстрацій на підтримку чи проти влади тощо.