70. Роль громадської думки в політичному процесі.

71. Засоби масової інформації в політичному житті суспільства.

72. Політична соціалізація як складова частина політичного процесу.

Соціалізація – процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які дають можлив функціонувати як повноправний член суспільства

Політична соціалізація – процес засвоєння індивідом сис-ми політ норм і цінностей, тобто політ культ.

ПС забезп набуття індивідом уміння орієнтув у політ просторі і виконув в ньому певні владні функції. Через ПС здійсн формув, відтворення і розв політичн культ. ПС є істотним чинником функціонування політ сис-ми сус-ва, її стабільності. Вона може бути використана як інструмент політ контролю, засіб прищеплення індивіду потрібних норм і цілей. ПС триває протягом усього життя людини.

ПС відбув у 2 осн формах:

1. пряма – ПС здійсн шляхом поширення відповідних знань, пропаганди певної ін форм, популяризації зразків бажаної поведінки. Набуті знання мають яскраво виражений політ хар-р (уявлення про держ лад, про діяльн політ партій, ідеологію і т.д.).

2. опосередкована – процес ПС, шляхом створення таких умов життєдіяльності індивіда, які спонукають його саме так, а не інакше

Стадії ПС:

• рання (народження – вступ до школи)

• навчання (вступ до школи – закінчення навчання)

• соц зрілість (початок труд діяльн – закінчення)

• завершення життєвого циклу.

Нам кожному з цих етапів набір політ знань, умінь і навичок індивіда залеж від його суб”єктивного стану і від діяльн відповідних суспільних інститутів.

73. Умови та фактори політичної соціалізації.

Важливу роль у ПС відіграють ті групи, які оточують індивіда:

• первинні – безпосер контактні, як правило неформальні групи – друзі, сім”я, релігійні групи тощо.

• Вторинні – це не персоніфіковані групи з формалізов структурою (школа, громад орг-ції, пол партії, трудові колективи)

Інститут соціалізації – це сис-ма установ та органів функціонування яких спрямоване на розвиток індивідів, насамперед шляхом освіти і виховання.

І група ІС – інститути ранньої соціалізації , зорієнтовані на первинний розвиток природних властивостей людини (сім”я, дошкільні установи)

ІІ група ІС – ін-ти навчання які впливають на індивіда у віці 6-25 році.

ІІІ група – які впливають на індив в період його соц зрілості.

Важливою умовою ПС є соц оточення

74. Політична поведінка особи.

Політична поведінка – участь громадянина у підтримці, або опозиції влади, будь-яка форма участі у здійсненні влади, або протидії її здійснення.

Політична культура – накопичений людьми досвід у сфері політики і політичної діяльності.

Види політичної поведінки:

• політика як випадок

• політика як сумісництво

• політика як професія

Закрита політична поведінка:

• низький розвиток особи і суспільства загалом

• Проти цієї політичної системи (байкот)

• Політична апатія (при тоталітаризмі)

• Розчарування в політичних інститутах

Відкрита політична поведінка:

• цікавість

• Член профспілок чи громадських організацій

• Лідер

• Професійний політик

• Просто громадський діяч (депутат) чи політ. Діяч

Основні групи учасників:

• лідер

• Послідовник лідера

• Активіст

• Лідер думки (поети, журналісти, письменники)

Фром Адерно – досліджував емігрантів і полонених

Людина яка існує в середовищі, де домінує жорстка влада, то людина потрапляє в психологічний стан: боротися, чи ні. Як вийти, коли якщо боротися – то смерть. Людина стає авторитарною особистістю, яка поважає сильну владу і призирає слабку. Всі, хто чужі – вороги, всі, хто не з нами – ті проти нас. Тут роблема політичної соціалізації. (Радянська і німецька людина).

Людина сприймає цю жорстку владу як норму і деколи із задоволенням.

«політична діяльність», яке відображає всю багатоманітність дій людей у сфері політики як у персоналізованих, так і в інституціоналізованих формах.

«політична активність» наголошує на певній спрямованості політичної діяльності — спрямованості на вдосконалення або зміну соціально-економічного й політичного порядку, політичних інститутів. Політична активність на індивідуальному рівні — це сукупність тих форм життєдіяльності окремої особи, в яких виявляється її прагнення брати активну участь у політичних процесах

«політична участь» використовується в політології для позначення тих форм політики, які не пов'язані з професійною політичною діяльністю. Формами політичної участі є, наприклад, участь у виборах, референдумах, мітингах, демонстраціях тощо.

Під політичною поведінкою розуміють будь-яку форму участі у здійсненні влади або протидії її здійсненню. Це поняття розкриває структуру й механізм політичної діяльності. Воно охоплює участь у формальних організаціях і масових рухах, залученість до різних елементів політичної системи чи свідоме відмежування від них, активну публічну маніфестацію своїх поглядів з метою впливу на політичні інститути чи політичну апатію. Типи й види політичної поведінки Найбільш загальну типологію політичної поведінки здійснив М. Вебер. Залежно від ступеня участі людей У

здійсненні влади він розрізняв три типиполітичної поведінки: політики за випадком, політики засумісництвом і політики за професією¹.

Політиками за випадком є більшість громадян. Участь у політиці для них не є ні професійним, ні постійним заняттям і виявляється лише час від часу: під час голосування, присутності на політичних зборах тощо.

Політики за сумісництвом ведуть політичну діяльність лише в разі необхідності, і вона не є для них першочерговою справою життя ні в матеріальному, ні в інтелектуальному аспектах. Вони беруть участь у роботі представницьких органів, політичних партій, обговоренні та прийнятті рішень.

Політики за професією живуть «для» або «за рахунок» політики. Політична діяльність є для них професійним заняттям і основним джерелом засобів існування. Вона проявляється в постійній роботі в політичних організаціях або в політичному лідерстві.

типи:

відкритий (політична дія)

закритий (політична бездіяльність, або іммобільність).

У межах відкритої політичної поведінки:

1) звичайний член суспільства, громадянин із незначним політичним впливом, незначною активністю та інтересом до політики;

2) громадянин — член громадської організації, суспільного руху або декількох організацій;

3) громадянин — член суто політичної організації (політичної партії або подібної), який цілеспрямовано і з власної волі бере участь у політичному житті;

4) громадський, особливо політичний, діяч;

5) професійний політик, для якого політична діяльність є не лише єдиним чи основним заняттям, засобом існування, а й сенсом життя;

6) політичний лідер — загальновизнаний політичний Діяч, керівник політичної партії, громадсько-політичної організації чи суспільно-політичного руху.

Закрита політична поведінка:

1) виключеність з політичних відносин, зумовлена низьким рівнем розвитку особи або суспільного розвитку взагалі;

2) політична виключеність як результат заорганізованості політичної системи, розчарування в політичних інститутах і лідерах і байдужості до їхньої діяльності;

3) політична апатія як форма неприйняття політичної системи, відмови від будь-яких форм співробітництва з нею. Може бути результатом насадження політичної системи насильницьким шляхом — придушенням масових соціальних і політичних рухів, окупацією тощо;

4) політичний бойкот як вияв активної ворожості до політичної системи та її інститутів.

лідери — очолюють політичні організації і рухи, своїми діями та авторитетом сприяють їх згуртуванню й досягненню накреслених цілей;

послідовники — підтримують висунуті лідерами цілі як такі, що відповідають їхнім інтересам; їх політична поведінка характеризується різним ступенем активності та участі в організаціях і рухах;

активісти — є посередниками між лідерами й послідовниками, організують учасників політичного руху, постачають лідерам інформацію про його розвиток;

лідери думки — справляють на політичну організацію чи рух, політичне життя в цілому не організаційний, а інтелектуальний вплив. Це, наприклад, публіцисти, письменники, поети, відомі актори й журналісти, ведучі популярних теле- і радіопрограм та ін.