84. Структура мовленнєвої діяльності. Сприймання та розуміння мови

Мовленнєва діяльність — це сукупність психофізіологічних дій організму людини, які спрямовуються на сприймання і розуміння мовлення або породження його в усній чи писемній формі. Мовленнєва діяльність зв'язана з психічною діяльністю людини, з розвитком її інтелекту й емоцій (почуттів).

Ще Л. В. Щерба виділив три аспекти мовних явищ і вказав на співвідношення їх один з одним: мова, мовленнєва діяльність, результат мовлення (твір мовлення). Всі ці три аспекти (поняття) взаємозв'язані і взаємозалежні, що свідчить про єдність мови і мовлення, точніше — про суперечливу єдність мови і мовлення.

Під впливом ідей Л. В. Щерби у викладанні мови накреслилось три напрями: 1) оволодіння мовою, тобто системою мови, яка використовується як засіб спілкування; 2) опанування мовленнєвою діяльністю, тобто процесом спілкування, комунікації; 3) навчання продукту мовлення, тобто тексту, твору мовлення, думкам, що формулюються за допомогою засобів мови.

Оволодіння мовою — це усвідомлення засобів мови для мовленнєвої діяльності, активне опанування фонетикою, лексикою, словотвором, морфологією, синтаксисом, стилістикою.

Опанування мовленнєвою діяльністю — це оволодіння процесом спілкування, мовною комунікацією, що здійснюється за допомогою різних видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, читання, писання) і різних форм мовлення (діалога, монолога).

Психологія, спираючись на фізіологічне вчення І. П. Павлова про вищу нервову діяльність, сприяє глибшому усвідомленню психічних особливостей учнів, психологічних основ педагогічного процесу, психологічному обґрунтуванню методів навчання.

Мислення учнів 11—12 років в основному конкретне, тому під час вивчення мовного матеріалу в 5—6 класах необхідно широко використовувати різні види наочності, ставити питання так, щоб вони спрямовували увагу дітей на усвідомлення зв'язку граматичної форми з певним змістом, допомагали зробити необхідні висновки, узагальнення.

Психологія допомагає визначити для уроків мови оптимальні шляхи розвитку пізнавальних здібностей учнів. Наприклад, на уроках мови учні працюють одночасно в трьох напрямах: аналізують граматичну форму, сприймають її з боку змісту, користуються тією самою мовою в своєму мовленні як засобом спілкування і засобом усвідомлення та розуміння виучуваних правил. Зосередженням уваги на виучуваному для того, щоб зрозуміти і запам'ятати його, створюються умови і для вдосконалення таких пізнавальних процесів, як пам'ять і мислення.

Внутрішнє мовлення — це мовлення про себе; користуються внутрішнім мовленням у процесі мислення. Внутрішнє мовлення дозволяє мислити навіть тоді, коли людина нічого не вимовляє. Звичайно людина, перш ніж висловити думку, промовляє про себе те, що має сказати, тобто користується внутрішнім мовленням. Для внутрішнього мовлення характерна стислість, але при утрудненні в процесі мислення внутрішнє мовлення може одержувати більшу розгорнутість. Погано оформлені у внутрішньому мовленні думки неясно виражаються і в зовнішньому мовленні.

Рецептивне мовлення — це та мовленнєва діяльність, яка характерна для того, хто слухає або читає (реципієнта), тобто сприймає й усвідомлює звукове мовлення (слухання) або сприймає й усвідомлює графічний текст (читання).

Продуктивне мовлення — це та мовленнєва діяльність, що характерна для того, хто говорить або пише (продуцента), тобто для того, хто передає свої думки вголос за допомогою певних звукових знаків мови (говоріння) або за допомогою графічних знаків мови (писання). Отже, процес мовного спілкування, мовної комунікації може здійснюватися за допомогою різних видів мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говоріння, писання) і форм мовлення (діалог, монолог).

Слухання як вид мовленнєвої діяльності спирається на почуттєву сторону (слухові сприйняття мовлення, внутрішнє промовляння, зіставлення-- пізнавання), а з іншого боку — на логічне розуміння сприйнятого. Слухання спирається на навички сприймати і розпізнавати звукову форму мовлення, на безпосереднє розуміння слів і словосполучень, розпізнавання граматичних форм на рівні морфології і синтаксису.

87. класифікація груп та характеристика окремих видів Для соціальної психології недостатньою є просто констатація певної кількості людей або навіть виділення в її межах яких-небудь стосунків. Соціальна психологія дослід­жує насамперед закономірності поведінки та діяльності лю­дей, зумовлені їх належністю до реальних соціальних груп. Наголошується на аналізі змістової характеристики груп, виявленні специфіки впливу на особистість конкретної со­ціальної групи. Значущість групи для особистості полягає передусім у тому, що група є певною системою діяльності, її суб'єктом, включеним у систему суспільних відносин. Єд­ність змісту й форм діяльності породжує спільність психо­логічних рис групи, передовсім «групової свідомості». Та­кими рисами можна вважати групові інтереси, потреби, нор­ми, цінності, цілі. Кожний член групи усвідомлює свою належність до групи завдяки привласненню цих характе­ристик, усвідомленню психологічної спільності з іншими членами цієї соціальної групи. Тому універсальним прин­ципом входження до певної спільноти є формування усві­домлення почуття «ми», що засвідчує належність до певної групи (хоча іноді цей феномен може бути й неусвідомлений). Саме тут виявляється специфіка соціально-психо­логічного аналізу групи, що визначає риси, які роблять гру­пу психологічною спільнотою і дають змогу кожному чле­нові ідентифікувати себе з групою. Соціальна діяльність, її конкретні види та форми є ос­новним інтегруючим фактором і головною ознакою соці­альної групи. Участь членів групи в спільній діяльності зу­мовлює формування психологічної спільності між ними. Саме в цьому разі група стає об'єктом соціально-психологічного аналізу. Основні параметри групи Перелік ознак для характеристики складу реальної групи залежить від типу її діяльності. Це стосується і структури групи. Існує кілька формаль­них ознак структури групи: структура комунікацій, структу­ра керівництва, підлеглості та ін. Крім того, можна виділяти емоційну структуру групи, структуру міжособистісних сто­сунків та її зв'язок із функціональною структурою групової діяльності. При розгляді групи як суб'єкта діяльності аналіз структури групової діяльності має включати аналіз функцій кожного члена групи. Співвідношення цих двох структур є співвідношенням «неформальних» та «формальних» взаємин у групі.

Серед групових процесів треба виділити ті, які органі­зують діяльність групи. Це насамперед процеси групової динаміки, що відображають весь цикл життєдіяльності групи та її етапи: утворення, функціонування, розвиток і розпад. Процесами групової динаміки вважаються керівництво та лідерство, прийняття групових рішень, утворення групових норм, формування структури групи, згуртованість, конфлікти, тобто всі ті процеси, які фіксують і забезпечують психологічні зміни, що відбуваються в групі під час її існу­вання. Важливий аспект групової динаміки — це розвиток групи, його якісно специфічні рівні, особливості різних па­раметрів групової діяльності на кожному з цих рівнів. Одним з важливих параметрів функціонування групи є групові норми. Це певні правила, відпрацьовані й прийняті групою. Поведінка членів групи здійснюється відповідно до групових норм, які виконують регулятивну функцію щодо діяльності групи. Норми тісно пов'язані з цінностями, бо всякі правила формулюються тільки на підставі відпрацю­вання певного ставлення до соціальних явищ, що зумовлене місцем групи в соціальному середовищі, її досвідом в орга­нізації певної діяльності. Цінності різних соціальних груп не завжди збігаються. Норми як правила, що регулюють поведінку та діяльність членів групи, спираються саме на групові цінності. Зміст норм групи включає в себе і загальнозначущі норми, і спе­цифічні, відпрацьовані конкретною групою. Взаємини інди­віда і групи можна зрозуміти лише за умови визначення, які норми групи він приймає, а які відкидає, і чому він робить такий вибір. Групові норми сприяють підвищенню стабіль­ності групи, вони не тільки впливають на членів групи, а й становлять основу соціального контролю. Соціальний контроль — це система засобів впливу су­спільства та соціальних груп на людину з метою регуляції її поведінки відповідно до прийнятих норм. Соціальний конт­роль вирішує два завдання"— підгримує стабільність со­ціальної структури та забезпечує її позитивний розвиток. Вплив соціального контролю найбільше відчувають особи, які демонструють поведінку, що не відповідає нормам або відхиляється від них. Залежно від типу таких відхилень гру­па застосовує певні санкції до своїх членів. Характер цих санкцій залежить од рівня розвитку групи. Санкції можуть бути двох типів — позитивні і негативні, вони застосову­ються з метою забезпечення виконання норм. Поведінка членів групи залежить від системи очікувань щодо виконання групових норм. Такі очікування (у соціаль­ній психології вони мають назву експектацій — від англ. — очікування) — це різновид соціальних санк­цій, що впорядковують систему взаємин і взаємодій у групі. На відміну від офіційних регуляторів поведінки в групі екс-пектації мають неформалізований і не завжди усвідомлю­ваний характер. Вони характеризуються правом очікування від оточуючих поведінки, що відповідає їх груповому стату­су, та обов'язком поводитися відповідно до обгрунтованих очікувань інших людей.

Класифікація групп За безпосередністю взаємозв'язків групи можна поділити на умовні та реальні. Умовні групи об'єднуються за певною ознакою (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності, націо­нальність та ін.) і включають у себе людей, які не пов'язані об'єктивною, реальною взаємодією. Люди, що утворюють цю спільноту, ніколи не зустрічаються і нічого не знають один про одного. Реальна група — це обмежена за розмі­рами спільність людей, яка існує у спільному просторі й часі та поєднується реальними стосунками взаємодії й спіл­кування. Умовні групи частіше виступають об'єктом соціо­логічного аналізу, а реальні групи досліджуються здебіль­шого соціальними психологами. Групи бувають великі і малі. Велика група — це кількісно обмежена спільність людей, виділена за певними соціальними ознаками (клас, нація, прошарок), або реальна, знач­на за розмірами та складноорганізована спільність людей, поєднана спільною діяльністю (певна організація). У ве­ликих групах виробляються суспільні та культурні цінності, традиції, громадська думка, соціальні норми. Мала група — це відносно невелика кількість безпосередньо контактуючих людей, об'єднана спільними цілями або завданнями.