II. Всеукраїнський конкурс-захист наукових робіт школярів (у рамках «Малої академії наук»)

Багаторічні традиції має і діяльність «Малої академії наук» (МАН). Упродовж ос­танніх років МАН перетворилася з відносно неформального спілкування науковців і школярів у достатньо «забюрократизовану» офіційну (нарівні з олімпіадами) форму ви­явлення творчої, обдарованої молоді на основі щорічного підбиття підсумків конкурсу-захисту наукових робіт школярів. Це мало певні позитивні наслідки: діяльність МАН вийшла за межі Києва і кількох найбільших міст України; підготовка учнями наукових робіт набула системного і відносно масового характеру; для переможців конкурсу встановлені пільги (нарівні з переможцями олімпіад) під час вступу до вузів. Разом з тим фахівці-фундатори «МАНІвського» руху почасти жалкують за колишніми часами, коли школярі не стільки боролися за престижні місця, скільки пробували свої сили у вирішенні хай скромних, посильних, але цілком конкретних, дійсно наукових завдань, вирішення проблем «Малої академії», як і аналогічних проблем учнівських олімпіад не входить до завдання цієї праці, тому звертаючи увагу на наявні складнощі, маємо насам­перед дати вчителям інформацію про цей конкурс і запропонувати кілька практичних -зрад.

Всеукраїнський конкурс-захист наукових робіт школярів проводиться щорічно у три етапи (районний, обласний і всеукраїнський). Організаційно-правові питання, пов'язані з конкурсом, регламентуються нормативними документами Міністерства освіти України (нині існує єдине положення про проведення олімпіад і конкурсів-захистів наукових робіт).

Сам конкурс-захист є не разовим заходом, а підсумком відносно тривалої роботи учнів над своїми науковими проектами. Правильна організація конкурсу передбачає створення мережі наукових товариств, відділень і секцій МАН, в яких упродовж року школярі обговорюють свої праці, навчаються методиці наукових досліджень, одержу­ють необхідні консультації від науковців. В рамках єдиної «Малої академії» створюють­ся профільні секції. Секція правознавства як самостійна існує мало не перший рік, а до того перебувала в одній секції з юними істориками. В м. Києві організаційне керівниц­тво цією секцією покладено на Міський палац школярів, а науково-методичну допомо­гу надають Асоціація вчителів права м. Києва та Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. На періодичних (раз на два місяці) засіданнях секції учні одер­жують консультацію щодо правильного вибору теми роботи та методичні поради щодо їх написання, рекомендованої літератури тощо.

Постійним науковим консультантом для учня, який готує конкурсну роботу, зав­жди буде його вчитель (навіть в умовах, якщо в нього є й офіційний консультант з чис­ла правознавців). Тому варто звернути увагу на типові недоліки під час підготовки кон­курсних робіт. Насамперед слід взяти до уваги, що робота має бути хоч і учнівською, од­нак, творчою, самостійною. Найгірший варіант буде, якщо учень просто перепише одне—два «дорослих» джерела. З досвіду власної участі в журі подібних конкурсів зазна­чимо, що досить легко встановити випадки, коли дбайливі батьки або наукові консуль­танти просто принесли своїй дитині якісь службові матеріали чи студентську курсову роботу.

Отже, тема роботи має бути абсолютно посильною учневі, який опанував шкіль­ний курс «Основ правознавства». Оптимально, якщо робота стосуватиметься проблем, близьких учневі (правове регулювання певної вузької сфери діяльності; історія окремих правових інститутів у відповідному регіоні; життя та діяльність маловідомого широкому загалу правознавця, який народився у цьому місті тощо). Цілком можливе і звернення до «вічних проблем» (наприклад питання про смертну кару), але в цьому випадку в учня повинні обов'язково бути власні оригінальні думки на додаток до тих аргументів, які постійно нагодяться в юридичній літературі.

Загалом наявність власних ідей, висновків, суджень є головною передумовою успіх}" роботи. Відповідно учня з самого початку треба привчати до певної культури на­укового дослідження. Слід добиватися, щоб жодний факт, жодне твердження (крім за­гальновідомих або загальновизнаних) не залишалися без посилання на відповідне дже­рело інформації. Але важливо, щоб у своїх посиланнях юний дослідник вказував лише ті джерела, з якими працював особисто. Слід рішуче боротися з практикою цитування «з других рук», механічного переписування посилань, зроблених в опрацьованій літера­турі. (Під час захисту наукових робіт журі обов'язково перевіряє, чи насправді учасник особисто працював з відповідними джерелами.) До речі, вчитель має підказати своєму вихованцеві, які існують правила бібліографічного опису творів друку, як оформляти науковий апарат своєї роботи. Якщо вчитель сам раніше не стикався з подібною проб­лемою, то він може ознайомитися з чинними стандартами в будь-якій бібліотеці або ви­давництві чи редакції періодичного видання.

Готуючи учня до участі в конкурсі, слід пам'ятати, що крім власне захисту наукової роботи, він включає і написання своєрідної контрольної роботи. До останньої слід го­туватися приблизно так само, як до олімпіади. Проте, виходячи з самої ідеї конкурсу, журі, як правило, надає перевагу завданням творчого характеру, що теж варто враху­вати.

Окремо слід попрацювати з майбутнім учасником конкурсу над вмінням правиль­но застосовувати юридичну термінологію, навичками ораторського мистецтва. Для са­мого захисту можна підготувати таблиці, схеми та інші наочні посібники, які прикра­сять виступ.

Додаткові бали журі, а, отже, і шанси на перемогу можна дістати, якщо в роботі будуть використані власні соціологічні дослідження учня (наприклад з питань правового виховання), якщо попередні результати праці тією чи іншою мірою були опубліковані і таким чином пройшли певну апробацію.

Оскільки до робіт завжди додається відгук наукового керівника і рецензії фахівців (останні, як це не прикро, теж досить часто пишуть наукові керівники), то бажано пам'ятати, що журі бере ці відгуки і рецензії до уваги здебільшого лише тоді, коли вони не мають формального характеру, вказують як на позитивні риси, так і на недоліки праці, а головне — дають можливість зрозуміти, в чому полягає власний доробок авто­ра, які нові (відносно нові) ідеї містить робота.

Разом з тим слід застерегти рецензентів і учнів від перебільшення досягнень, від стилістики, притаманної, скажімо, авторефератам окремих кандидатських дисертацій.

Загалом для написання наукових (навіть учнівських) робіт не існує певних ре­цептів, а тому найголовніше — це викликати інтерес в учня до творчого пошуку і вод­ночас не «задавити» індивідуальність дитини у гонитві за престижним призовим місцем.